Арешт коштів — це тимчасове обмеження вашого права розпоряджатися власними грошовими коштами у зв’язку з відкриттям проти вас виконавчого провадження.

Ви залишаєтеся власником коштів, але тимчасово не зможете ними користуватися.

💳 Що може стати причиною арешту коштів:

Зазвичай арешт коштів пов’язаний із наявністю заборгованості - несплата аліментів, кредитів, комунальних платежів, штрафів за порушення ПДР, штрафів від ТЦК – все це може стати підставою для арешту ваших рахунків.

Згідно ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” ваші рахунки можуть арештувати на підставі:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

1-1) судові накази;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів, тощо

Але важливо знати: навіть якщо ваш рахунок арештовано, це не означає, що ви повністю втратили доступ до грошей.

⚖️ Як користуватися коштами під час арешту?

З 06.05.2023 року набрав чинності Закон №3048-IX яким було оновлено певні особливості організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану.

Згідно із законом, боржник, на кошти якого накладено арешт має право знімати з арештованого поточного рахунку до 16 000 гривень на місяць (до двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року).

Для цього потрібно:

• Звернутися до виконавця із заявою про визначення поточного рахунку для видаткових операцій. У заяві слід зазначити номер рахунку та банк, у якому його відкрито. Заяву можна подавати як особисто, так і в електронній формі за допомогою електронного цифрового підпису.

• Виконавець протягом двох робочих днів з моменту отримання заяви ухвалює відповідну постанову та невідкладно надсилає її банку.

• Після цього банк частково розблокує ваш рахунок — і ви зможете знімати кошти у межах встановленого ліміту.

📌Окрім того, законом чітко передбачені види надходжень та рахунки, на які не може бути накладено арешт:

🔒 Коли ваші гроші 100% захищені:

Статтею 73 Закону України «Про виконавче провадження»перелічено види виплат, на які заборонено звертати стягнення. До таких відносяться:

• вихідна допомога, що виплачується в разі звільнення працівника;
• компенсація працівнику витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;
• польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;
• матеріальна допомога особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;
• допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;
• одноразова допомогу у зв’язку з народженням дитини;
• допомога при усиновленні дитини;
• допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;
• допомога на дітей одиноким матерям;
• допомога особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом;
• допомога на лікування;
• допомога на поховання;
• щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;
• дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Стягнення не здійснюється також із сум:

- неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

- грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

- вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом;

- одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;

- грошової допомоги, пов’язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.

Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», також не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання - наприклад, соціальні виплати, допомога при народженні дитини, виплати безробітним, допомога військовим чи людям із інвалідністю.

💸Як зняти арешт із банківського рахунку

Крок 1. Дізнайтеся причину арешту.

Зверніться до свого банку та попросіть офіційну інформацію щодо того:

• коли саме було накладено арешт;
• ким (яким органом або виконавцем);
• номер і дату виконавчого документа;
• суму, на яку накладено обмеження;
• контактні дані відповідального виконавця.

Крок 2. Перевірте дані у Єдиному реєстрі боржників.

1. Зайдіть на офіційний сайт Міністерства юстиції.
2. Оберіть розділ «Єдиний реєстр боржників».
3. Вкажіть ПІБ та дату народження.
4. Перегляньте всі активні виконавчі провадження.

Тут ви зможете побачити всі відкриті виконавчі провадження, суми заборгованостей та контактні дані виконавців.

Крок 3. Зв’яжіться з виконавцем.

Після того як ви з’ясували контактні дані виконавця зв’яжіться з ним та попросіть надіслати копію постанови про відкриття виконавчого провадження. Також доцільно уточнити:

• точну суму боргу з усіма нарахуваннями (пеня, виконавчий збір);
• термін, протягом якого можна сплатити заборгованість добровільно;
• які документи потрібні для зняття арешту;
• чи можлива розстрочка або відстрочка сплати боргу.

Крок 4. Визначте свої подальші дії.

👉 Якщо ви визнаєте борг:

1. Підрахуйте повну суму до сплати (включно з пенею та збором).
2. Оплатіть борг у банку або онлайн (реквізити оплати мають бути у самій постанові про відкриття виконавчого провадження).
3. Надішліть копію квитанції до виконавчого органу.

Після цього ви зможете отримати постанову про закриття виконавчого провадження. Її потрібно подати до банку для зняття арешту.

👉 Якщо ви не згодні з боргом:

• зверніться до органу виконавчої служби або приватного виконавця з проханням зняти арешт;
• оскаржте постанову виконавця у суді.

ÞКрок 5. Гроші знову під вашим контролем.

Щойно банк отримає постанову від виконавця про закриття виконавчого провадження, рахунок буде розблоковано протягом кількох днів (1–3), і ви знову зможете вільно розпоряджатися своїми грошима.

💡 Порада юриста:

Ви можете навіть не здогадуватися, що маєте заборгованість, поки одного дня не отримаєте повідомлення про арешт рахунків.

Не доводьте ситуацію до крайнощів — турбуйтеся про свої фінанси заздалегідь.

Перевірити наявність чи відсутність у вас боргів ви можете за допомогою:

• додатку «ДІЯ»;

• Єдиного реєстру боржників;

• Автоматизованої системи виконавчого провадження (введіть: ПІБ, дату народження і система відобразить усі актуальні виконавчі провадження щодо вас);

• сайту Судової влади України (обирайте пошук за параметром «Сторона по справі», вкажіть ПІБ — і побачите, чи фігуруєте ви у відкритих судових справах).

✅ Регулярна перевірка — найкраще страхування від арешту рахунків. Інвестуйте кілька хвилин уваги сьогодні, щоб забезпечити свій спокій і уникнути арешту рахунків завтра.

Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі або смерті військовослужбовця

👉 Одноразова грошова допомога (ОГД) при загибелі військовослужбовця ділиться порівну на всіх хто має право її отримати.

На ОГД мають право особи, зазначені у особистому розпорядженні. При цьому незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

За відсутності розпорядження – особи, перелік яких визначено у пункті 4 ст. 16-1 Закону № 2011-XII, зокрема:

1)діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

2) вдова (вдівець);

3) батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

4) внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

5) жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

6) інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;

в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов’язків військової служби (службових обов’язків), захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов’язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Також відповідно до ст. 31 цього ж Закону члени сім’ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до Порядку призначення та виплати окремим категоріям осіб з числа членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) члена сім'ї якщо один із членів сім'ї відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частина розподіляється між іншими членами сім'ї, які мають право на її отримання, рівними частинами. У такому випадку такий член сім'ї подає до Мінветеранів заяву про відмову від отримання одноразової грошової допомоги у паперовій формі, зокрема шляхом її надсилання засобами поштового зв'язку, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Важливо, що відповідно до висновку у постанові КЦС від 20.08.2024 по справі 754/1145/24 така відмова члена сім’ї загиблого від отримання одноразової грошової допомоги має здійснюватися виключно у позасудовому порядку, встановлення факту відмови в судовому порядку здійснювати не потрібно.

❗️Важливо: стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» змінювалась вже декілька разів.

Так, до 29.07.2022 право отримати виплату могли:

• члени сім'ї,

• батьки,

• утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця.

Відповідно до редакції статті 16-1, яка діяла з 29.07.2022 і до 09.12.2023:

«право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім’ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).»

За нормами чинними з 09.12.2023 відтепер це ті 6 категорій зазначених на початку.

📌Судова практика:

🔸 У постанові від 22.04.2025 по справі 676/4750/24заявниця просила встановити факт перебування її на утриманні загиблого племінника (військовослужбовця) для отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.

Відповідно до фактичних обставин справи тітка (заявниця) була опікуном свого племінника після смерті його матері та позбавлення батьківських прав батька. До мобілізації до ЗСУ вони проживали разом за однією адресою. Під час проходження військової служби племінник надсилав їй кошти на банківську картку, дбав про неї як про рідну матір.

Як суд І інстанції (Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області), так і суд апеляційної інстанції у задоволенні заяви відмовили. Відповідно до мотивів суду, у справі немає доказів, що племінник за життя надавав допомогу, яка була б для заявниці постійним та основним джерелом засобів до існування. До того ж заявниця є повнолітньою, працездатною, не працює, отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи, має чоловіка та повнолітніх дочку і сина, які одержують доходи і проживають разом з нею. Колегія суддів констатувала, що доводи апелянтки та досліджені у місцевому суді докази не підтверджують того, що фінансова допомога племінника була її основним і постійним джерелом засобів до існування, а також що він виконував обов’язок щодо її утримання.

Окрім того, у своїй постанові апеляційний суд зазначив, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у відповідних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання (правовий висновок з постанов Верховного Суду від 22.10.2020 року у справі №210/343/19, від 22.05.2019 року у справі №520/6518/17, від 27.06.2018 року у справі №210/2422/16-ц).

На відповідне рішення Хмельницького апеляційного суду заявниця вже подала касаційну скаргу, відповідно до якої КЦС ухвалою від 09.06.2025 відкрив касаційне провадження, яке й дотепер розглядається.

🔸Натомість рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 17 червня 2024 року у справі N 725/3785/24 задоволено заяву рідної тітки про встановлення факту належності її до членів сім'ї загиблого військовослужбовця - племінника.

Відповідно до фактичних обставин справи загиблий (ОСОБА_2) був рідним племінником заявниці (ОСОБА_1), що підтверджується копіями свідоцтв про народження заявниці та її сестри, яка була матір`ю загиблого. Племінник заявниці з дитинства проживав разом із тіткою та бабусею, вів спільне господарство, допомагав у вихованні дітей тітки, матеріально підтримував сім’ю. Під час військової служби регулярно перераховував кошти тітці. Про близькі стосунки загиблого з тіткою ОСОБА_1 свідчить також те, що саме вона була довіреною особою ОСОБА_2 для повідомлення у разі настання екстренного випадку з ним, про що зазначено у декларації ОСОБА_2 про вибір лікаря, що підтверджується копією декларації № 0001-3Н5Р-ХТ00.

ОСОБА_1 займалася похованням племінника, прийняла його спадщину, звернулася за грошовою допомогою, але отримала відмову через відсутність документів, що підтверджують її статус члена сім’ї загиблого. Тож звернулася до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі N 560/17953/21, застосовуючи положення статей 1, 3 СК України, зазначила, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.

Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Згідно з роз`ясненнями Верховного Суду у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012, суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника. Суд повинен навести в рішенні докази в підтвердження висновку про обставини, що мають значення для вирішення справи, а при задоволенні заяви чітко викласти встановлений факт. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Оцінивши такі докази: свідоцтво про народження; докази поховання загиблого племінника; виписки з карткових рахунків; докази, що заявник була довіреною особою племінника; покази свідків – суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню.

Встановлення даного факту має юридичне значення, оскільки від нього залежить право заявника на отримання грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого військовослужбовця. Встановлення даного факту не суперечить правам та інтересам третіх осіб.

У справах про встановлення факту, що заявник є членом сім’ї загиблого військовослужбовця, або про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця заявниками також можуть бути:

• жінки, які проживали однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем, але не перебували у шлюбі із ним,

• брати, сестри.

При чому останнім відмовляють набагато частіше.

🔸 Так, у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 13.06.2025 по справі 753/4214/25 суд розглядав заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні загиблого брата-військовослужбовця. Заявник посилався на інвалідність ІІІ групи, відсутність доходів та те, що брат регулярно перераховував йому кошти на картку померлої матері. Однак суд встановив, що такі докази не підтверджують систематичного характеру такої допомоги, спільне проживання було короткочасним, а заявник мав інші джерела доходу. Врешті суд відмовив у задоволенні заяви.

🔸 У постанові КЦС від 24.09.2025 по справі 442/1002/24 розглядалася заява рідної сестри загиблого військовослужбовця, про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю та перебування на утриманні брата, який загинув під час служби у Збройних Силах України. Заявниця зазначала, що з 2012 року вони проживали разом, вела спільний побут, а після смерті матері залишилася з братом, який був єдиним годувальником. Вона є пенсіонеркою та інвалідом ІІ групи, отримувала лише незначну виплату по догляду, тому братова допомога, за її словами, була основним джерелом існування.

Суд першої, апеляційної та касаційної інстанції відмовили у задоволенні заяви, вказавши на відсутність належних доказів спільного проживання та утримання. Верховний Суд підтвердив, що заявниця не надала переконливих доказів спільного проживання однією сім’єю з братом та перебування на його утриманні (відсутність доказів спільного бюджету, витрат, участі у веденні господарства). Суд також врахував, що інвалідність встановлена після смерті брата, а до цього часу заявниця могла працювати або отримувати інші соціальні виплати.

🔸Натомість Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.10.2025 по справі 352/1264/25 заяву жінки про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу задоволено повністю.

Відповідно до фактичних обставин справи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом з листопада 2020 року до дня загибелі ОСОБА_3 під час проходження військової служби у 2024 році. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом облаштовували житло, ОСОБА_3 допомагав у побуті, працював вантажником і передавав заробіток на потреби сім’ї.

На переконання суду, наданими суду доказами, а саме: показаннями свідка, який підтвердив придбання майна ОСОБА_3 в інтересах сім`ї; довідками міської ради про місце проживання; інформацією, зазначеній в актах обстеження про спільне проживання; фотографіями спільного відпочинку, проведення дозвілля та святкування; довідкою банку про надання заявниці права користування платіжною карткою ОСОБА_3 встановлено, що з осені 2020 року та по день загибелі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали разом, вели спільне господарство, мали загальних бюджет, опікувалися одне одним, мали взаємні права та обов`язки, що свідчить про наявність між ними сталих відносин притаманних подружжю.

Суд визнав, що заявниця та загиблий військовослужбовець дійсно проживали однією сім’єю без офіційної реєстрації шлюбу, що дає заявниці право на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.

Багато судів відмовляють у розгляді заяв про встановлення факту утримання у зв’язку з тим, що справи даної категорії не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. На що Верховний Суд (постанова КСЦ від 08.05.2024 по справі 214/4921/23) прямо зазначає, що відмова у відкритті провадження з даної підстави є неправомірним:

В порядку цивільного судочинства розглядаються такі справи: про встановлення факту, що заявник є членом сім'ї загиблого військовослужбовця, з метою отримання грошової компенсації; про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з метою отримання грошової компенсації у зв'язку зі смертю військовослужбовця; про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця з метою отримання переходу на інший вид пенсії або отримання соціальної допомоги.

Зокрема, за відсутності спору з приводу законності відмови у призначенні та виплаті заявнику одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту віднесення заявника до кола членів сім'ї загиблого військовослужбовця за правилами цивільного судочинства в порядку окремого провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 644/6274/16-ц).

⚠️Слід звернути увагу, що на даний час у провадженні Великої Палати Верховного Суду перебуває справа N 308/17634/23 щодо встановлення факту перебування онуки на утриманні загиблого діда - військовослужбовця з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця. Відповідно до цієї справи Велика Палата розглядає питання щодо відступлення від вказаної вище практики.

Не може бути підставою для залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, з посиланням на існування спору про право, саме по собі заперечення заінтересованої особи, зокрема Міноборони України, проти наявності у заявника права на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, оскільки між заявником та Міноборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки Міноборони України не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі N 560/17953/21).

Крім того, Верховний Суд вказав, що самі по собі заперечення заінтересованої особи, зокрема ТЦК та СП, щодо наявності у заявника права на виплату одноразової грошової допомоги не свідчать про існування спору про право (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі N 179/986/23).

❗️Важливо: ОГД у разі загибелі не призначається у період, поки особа має статус "зниклий безвісти", бо юридично вона вважається живою. Оформлення виплати можливе лише після того, як суд офіційно визнає цю особу померлою. Строк звернення за виплатою складає 3 роки з дати набрання рішенням законної сили.

Допит - це спілкування в межах кримінального провадження, спрямоване на отримання фактичних даних, необхідних для правильного вирішення справи.

Проте варто пам’ятати, що за своєю суттю допит — не просто розмова зі слідчим, а повноцінна процесуальна дія, регламентована Кримінальним процесуальним кодексом України, де кожне слово може мати юридичні наслідки.

Згідно із законодавством, допит – це слідча (розшукова) дія, що проводиться з метою збирання доказів шляхом отримання зафіксованих у словесній формі в протоколі та іншими передбаченими законом способами показань допитаної особи про відомі їй обставини кримінального правопорушення, або такі обставини, що мають чи можуть мати значення для кримінального провадження.

Іншими словами, це спосіб збирання доказів, спрямований на встановлення фактів, які мають значення для розслідування кримінального правопорушення. Його мета — з’ясувати обставини події, мотиви, причини, зв’язки між учасниками, а також отримати інформацію, що допоможе у відновленні повної картини правопорушення.

Тож можна виокремити такі випадки, коли проводиться допит:

• у разі виникнення підозри щодо вчинення особою кримінального правопорушення;
• з метою з’ясування обставин справи, підтвердження чи спростування вже наданої інформації, отримання нових доказів або свідчень;
• для зіставлення показань різних осіб і усунення суперечностей між ними;
• за запитом суду, коли проведення допиту є частиною судового розгляду з метою з’ясування обставин справи.

Допит можуть проводити: слідчі Національної поліції, Служби безпеки України, детективи Бюро економічної безпеки, детективи Національного антикорупційного бюро і Державного бюро розслідувань, а також прокурор.

Особа, яку викликають на допит, може мати один із передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України процесуальних статусів — потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка або експерта.

При цьому, щоб бути допитаним у статусі свідка, зовсім не обов’язково бути потерпілим чи фігурувати у справі. Свідком може бути будь-яка фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження (ч. 1 ст. 65 КПК України).

Разом із тим, практика показує, що межа між статусом свідка і підозрюваного часто буває надзвичайно тонкою. Особливо це стосується справ, де кримінальне провадження відкрито “за фактом”, тобто без конкретного підозрюваного. У таких ситуаціях хто прийшов до слідчого як свідок, може вийти звідти вже в зовсім іншому статусі.

Саме тому йти на допит без адвоката — ризикований крок. Часто люди недооцінюють серйозність ситуації. На допиті свідок може легко стати підозрюваним і це не завжди пов’язано з виною, а часто - із невдалими формулюваннями, некоректними відповідями чи навіть із тим, як слідчий її трактує.

Кваліфікований адвокат не лише виступає як захисник під час процесу, а й стежить за дотриманням прав допитуваної особи, фіксує неправомірні дії чи тиск з боку правоохоронців, а головне — допомагає правильно сформулювати відповіді, уникнути двозначностей і пасток слідчих.

Сам факт участі у допиті, навіть у статусі свідка, може мати для особи чи бізнесу відчутні правові, фінансові та репутаційні наслідки. Адже кожне слово, зафіксоване у протоколі, може бути використане як доказ (ч. 2 ст. 84, ст. 95 КПК України). Невдало сформульована відповідь або необережна фраза іноді стає підставою для подальших слідчих дій, вручення підозри чи відкриття нових проваджень.

Тож важливо усвідомлювати, які саме ризики може нести допит - як для суб’єктів господарювання, так і для звичайних громадян:

Кримінально-правові наслідки:

• Показання, надані під час допиту, можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні (ст. 84 КПК України).

• Для бізнесу це може обернутися арештом рахунків, вилученням документів, що може призвести до тимчасової зупинки роботи.

• Для пересічного громадянина - зміною статусу зі свідка на підозрюваного, викликами на повторні допити, проведенням обшуків чи навіть запобіжними заходами.

Господарські та податкові ризики. Інформація, озвучена на допиті, може бути передана до податкових або інших контролюючих органів. У результаті це може призвести до перевірок, штрафів чи податкових донарахувань як для підприємства, так і для фізичної особи-підприємця.

Репутаційні втрати. Вже наявність самої інформації про проведення допиту та можливого відкриття кримінального провадження може нашкодити діловій репутації, вплинути на відносини з партнерами та зменшити довіру з боку контрагентів.

Отже, успішний допит — це насамперед такий, після якого:

• не змінився процесуальний статус особи, тобто не виникло підстав для подальшого притягнення до кримінальної відповідальності;
• слідчий втратив інтерес до подальших дій за участю цієї особи;
• отримані показання не можуть бути використані проти особи чи її компанії.

Знайте свої права

1. Допит — тільки після належного повідомлення.

Виклик на допит здійснюється лише офіційною повісткою та не менш як за 3 дні до проведення допиту (ч. 9 ст. 135 КПК). У ній обов’язково зазначаються:

• прізвище та посада слідчого, прокурора, який здійснює виклик;

• дата, час і місце проведення допиту;

• номер кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;

• статус, у якому викликають (свідок, потерпілий, підозрюваний);

• підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик (ст. 137 КПК).

Повістка вручається особисто в руки, поштовим відправленням, телеграмою, по e-mail, факсом, за допомогою телефонного зв’язку. Якщо одержувача немає на місці, документ залишають під розписку дорослому члену сім’ї, співмешканцю або керівництву за місцем роботи. Жителям інших країн виклик передається через посольство або консульство, а особам, які перебувають під вартою – через адміністрацію ізолятора.

⚠️ Телефонний дзвінок чи усне запрошення «зайти поговорити» — не є повісткою і не створює жодних юридичних наслідків.

Належним підтвердженням ознайомлення з викликом є:

• відеозапис вручення;
• розпис одержувача, в тому числі на поштовій квитанції;
• відповідь на e-mail;
• будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення.

Формально, за неявку без поважних причин передбачено:

• привід (ст. 140 КПК України);
• штраф (ст. 139 КПК України).

Втім, на практиці такі санкції застосовуються рідко, адже для цього потрібно мати належне підтвердження вручення повістки, ухвалу слідчого судді (для приводу) та дотримання всіх процесуальних вимог. Отже, без офіційного виклику жодна особа не зобов’язана з’являтися на допит.

2. Ви маєте право знати у зв’язку з чим, у якому кримінальному провадженні та в якому статусі вас допитують (п. 1 ч. 1 ст. 66 КПК).

Перед допитом потрібно дізнатися у слідчого суть кримінального провадження і причину виклику по даній справі саме вас.

На важливості дотримання прав особи під час допиту неодноразово наголошував і Верховний Суд. Так, у справі № 162/512/16-к Суд дійшов висновку, що докази, отримані під час допиту свідка, який згодом був визнаний підозрюваним, є недопустимими. Суд зазначив: якщо на момент допиту вже існували підстави вважати особу можливою підозрюваною, то отримання від неї показань без роз’яснення права на мовчання є істотним порушенням прав людини (п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України). Такий доказ не може бути використаний у кримінальному процесі.

❗️Пам'ятайте, що питання, поставлені на допиті, повинні стосуватися тільки даного кримінального провадження.

3. Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати (ч. 1 ст. 224 КПК).

Якщо слідчий запропонував зустрітись в кафе для обговорення справи без офіційного вручення повістки – це не є допитом і юридичних наслідків за собою не тягне.

4. Обмеження часу допиту.

Допит не може тривати без перерви понад:

• дві години, а в цілому понад вісім годин на день (ч. 2 ст. 224 КПК);

• одну годину, а загалом понад дві години на день - для малолітньої або неповнолітньої особи (ч. 2 ст. 226 КПК).

Якщо під час допиту ви відчуваєте втому, зниження концентрації чи погіршення самопочуття — ви маєте право вимагати перерву.

5. Право вести спілкування на рідній мові із залученням перекладача (ст. 66 КПК).

6. Право користуватися власними записами та документами.

Під час допиту ви маєте право користуватися своїми документами чи нотатками, якщо запитання стосуються інформації, яку складно відтворити з пам’яті. Це можуть бути, наприклад, дати, номери, фінансові дані, розрахунки, коди або технічні відомості (ч. 6 ст. 224 КПК).

7. Право викласти свої показання власноруч у письмовому вигляді (ч. 7 ст. 224 КПК).

8. Право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати, а також щодо осіб, що виконують негласні слідчі дії і/або конфіденційно співпрацюють з правоохоронними органами) - ч. 8 ст. 224 КПК.

9. Право мовчати (ч. 8 ст. 224 КПК).

Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

Так, за ст. 63 Конституції і ст. 18 КПК жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею або членами її сім’ї кримінального правопорушення та звільняється за це від відповідальності.

Разом з тим, варто застосовувати це право лише у крайніх випадках, коли є реальний ризик, що ваша відповідь може бути використана проти вас або членів вашої родини. У решті ситуацій — краще зберігати спокій і не давати підстав для підозр чи тиску з боку слідства.

❗️Водночас варто пам’ятати, що право мовчати не звільняє від обов’язку говорити правду. Так, згідно зі статтею 384 Кримінального кодексу України, завідомо неправдиве показання свідка караються виправними роботами на строк до двох років або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Окрім того, існує кримінальна відповідальність свідка (підозрюваний та обвинувачуваний такого обов’язку не має) й за відмову від давання показань (стаття 385 КК України).

👉 Отож, перед початком допиту слідчий або прокурор зобов’язаний:

• встановити особу допитуваного;
• роз’яснити процесуальні обов’язки і права, зокрема й право відмовитися від надання показань;
• попередити про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за повідомлення завідомо неправдивих відомостей (ст. 383–385 КК України);
• негайно припинити допит, якщо підозрюваний заявив про небажання відповідати на запитання;
• у разі допиту неповнолітнього — відкласти його проведення до прибуття законних представників, психолога або педагога, а за необхідності — лікаря (ст. 226 КПК України);
• у разі допиту іноземця – забезпечити участь перекладача (ст. 66 КПК України).

Невиконання слідчим цих обов’язкових процесуальних вимог може стати підставою для визнання такого протоколу допиту та всіх наданих вами відомостей недопустими доказами. Тож будьте уважними до деталей під час допиту.

10. Право на адвоката (ч. 5 ст. 46 КПК).

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному невід’ємне право на професійну правову допомогу.

Незалежно від статусу особи, вона має право на адвоката під час допиту. Адвокат підготує психологічно та морально, скорегує комунікацію зі слідчим, детективом чи прокурором, захистить від провокацій, простежить за законністю процедур, допоможе правильно сформулювати відповіді. Тому, отримавши повістку, насамперед зверніться до адвоката — це найкращий спосіб убезпечити себе від непередбачуваних наслідків.

11. Право ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень або вносити їх власноручно (п. 7 ч. 1 ст. 66 КПК).

Після завершення допиту уважно перечитайте протокол. Якщо ваші показання викладено з перекрученнями або неточно — вимагайте виправлень чи внесіть зауваження власноруч. Не підписуйте документ, доки його не переглянув ваш адвокат.

Також попросіть завірену копію протоколу допиту — слідчий зобов’язаний надати її на вашу вимогу (ст. 104 КПК України). Копія стане у пригоді адвокату для аналізу, а вам — щоб мати точний запис сказаного.

⚖️ Підготовка до допиту

До допиту важливо і необхідно готуватися заздалегідь. Більшість помилок відбувається саме через відсутність попередньої підготовки.

Так, типовими помилками на допиті є:

• Приходити «просто поговорити», не розуміючи, що кожне слово може мати юридичні наслідки.

• Давати «пояснення», які насправді оформлюються у протоколі допиту.

• Підписувати протокол без уважного прочитання.

• Говорити надто багато — додавати зайві подробиці, власні оцінки чи припущення, які не запитуються слідчим.

• Виправдовуватися або намагатися довести свою «щирість» замість коротких і точних відповідей.

• Ігнорувати своє право на адвоката, вважаючи, що «нічого серйозного не відбувається».

Кожна з цих помилок може дорого коштувати навіть якщо ви не маєте жодного стосунку до злочину (і мова не про гроші). Тому грамотна підготовка разом з адвокатом — це не формальність, а ваш ключ до безпеки.

Щоб підготовка була максимально ефективною, її можна умовно поділити на три основні етапи:

1)збір і аналіз інформації про причини та обставини, що слугували підставами для допиту;

2)моделювання допиту (репетиція);

3)психологічна підготовка.

Етап 1. Збір інформації та аналіз обставин

Перший крок — зрозуміти, чому саме вас викликають і яку роль ви відіграєте у справі. Без чіткого розуміння ситуації неможливо ефективно підготуватися до допиту.

1.1. Вивчення повістки та базової інформації

Разом із адвокатом слід уважно вивчити:

• повістку (хто і на якій підставі викликає);
• номер кримінального провадження;
• процесуальний статус (свідок чи підозрюваний);
• можливе коло питань, які вас можуть стосуватись.

Це дозволяє уникнути ситуації, коли ви приходите на допит «всліпу», не розуміючи контексту.

1.2. Відновлення подій та аналіз документів

Далі — ваша задача разом з адвокатом:

• відновити хронологію подій, які стосуються справи;
• переглянути всі релевантні документи та листування.

До прикладу, якщо йдеться про фінансові правопорушення - знайдіть відповідні декларації, накладні, договори. Якщо справа пов’язана з господарською операцією — згадайте: хто саме підписував документи, які рішення приймались і чому, де є слабкі місця, які можуть викликати запитання.

Адвокат допоможе визначити, які з обставин є юридично значущими, а що варто залишити поза межами допиту, аби не створити ризиків для себе чи бізнесу.

1.3. Юридичне оцінювання ризиків

Важливо заздалегідь проговорити з адвокатом:

• які відповіді можуть створити загрозу;
• які з відомих обставин можуть мати юридичне значення, а які — краще залишити поза межами допиту;
• у яких ситуаціях ви можете скористатися правом не свідчити проти себе чи близьких (стаття 63 Конституції України).

1.4. Прогнозування запитань

Зважаючи на низку факторів, а саме хто проводить розслідування, яка правова кваліфікація, можна передбачити більшу частину запитань, які будуть ставитися свідку. До прикладу, у кримінальному провадженні за статтею 212 КК України (ухилення від сплати податків) детектива Бюро економічної безпеки України з великою долею ймовірності будуть цікавити первинні бухгалтерські документи, структура компанії, її керівництво та бенефіціарні власники, контрагенти, порядок розрахунків тощо.

📌 Якщо ретельно підійти до цього етапу, більшість запитань на реальному допиті не стануть сюрпризом.

Етап 2. Тренувальний допит із адвокатом

Оскільки адвокат не наділений правом давати покази замість свого клієнта і відповідати на запитання доведеться саме свідку, доцільно провести «тренувальний» допит. Під час такого тренування адвокат відтворює реальні умови: ставить потенційні запитання, варіює тон, швидкість, логіку бесіди. Це дозволяє відпрацювати відповіді, реакції, паузи й навіть міміку.

2.1. Відпрацювання стилю відповідей

Під час репетицій ви маєте засвоїти ключове правило - говорити рівно стільки, скільки потрібно, не більше.

Відповіді мають бути:

• короткими,
• точними,
• по суті.

Не розповідайте того, про що не запитують, не додавайте власних оцінок чи припущень.

📌 Зайва інформація = зайві запитання. А кожне нове запитання може мати наслідки.

Пам’ятайте: свідок зобов’язаний давати показання лише про ті обставини, які він сприймав особисто. Якщо ви не бачили, не пам’ятаєте або не знаєте — це нормальна відповідь.

2.2. Ознайомлення з тактиками слідства

Пам’ятайте, що в слідчого також є свої методи роботи. Будьте до них уважними й готовими. Розуміння принципів, за якими діють слідчі, — перший крок до того, щоб тримати себе в руках і залишатись невразливим до провокацій.

Так, типові стадії допиту включають:

1.встановлення психологічного контакту — через уважність, співчуття, дрібні «дружні» розмови;

2.вільну розповідь — коли вам пропонують “просто все розказати своїми словами”;

3.постановку запитань;

4.oзнайoмлeння дoпитyвaнoгo з прoтoкoлoм і зaписoм покaзань.

Слідчий завчасно готується до кожного допиту і використовує різні психологічні засоби для отримання необхідної йому інформації:

• «поганий-добрий поліцейський»;
• «кращий друг»;
• «несподівана зустріч» - щоб отримати неформальні зізнання;
• «лобовий запит» - різке, пряме питання, щоб вивести з рівноваги.

2.3. Основні правила поведінки під час допиту

Ніколи не ведіться на “щирі” пропозиції поговорити без протоколу чи “вирішити все по-доброму”. Будь-які важливі показання мають бути зафіксовані офіційно. Все інше — лише засіб маніпуляції.

Спілкуйтесь:

• ввічливо,
• стримано,
• зберігаючи психологічну дистанцію.
• Не проявляйте надмірної довірливості чи агресії — це лише посилює уразливість.

Етап 3. Психологічна підготовка та самоконтроль

Підготовка до допиту — це не тільки про інформацію, а й про відпрацювання поведінки у стресовій ситуації, що є ключовим елементом успіху.

3.1. Усвідомлення ситуації

Варто чітко розуміти: допит — це не дружня бесіда, а процесуальна дія, яка вимагає високої психологічної стійкості. Навіть досвідчені фахівці губляться через стрес, адже слідчий може використовувати міміку, жести чи реакцію як джерело додаткової інформації.

Хвилювання - природне, але важливо, щоб воно не виглядало як страх або невпевненість.

3.2. Контроль над тілом і голосом

Уникайте:

• тремтіння голосу,
• швидкої мови,
• гіперактивних жестів,
• уникання зорового контакту,
• нервових рухів руками чи ногами.

Такі прояви можуть бути інтерпретовані слідчим як ознаки нещирості, спроба маніпуляції або бажання приховати важливі обставини.

3.3. Техніки самоконтролю

Адвокат допоможе вам відпрацювати самоконтроль під час допиту:

• як поводитися у випадку провокаційних або неочікуваних запитань;
• як тримати паузу перед відповіддю;
• домовитися про умовні сигнали, якщо ситуація вийде з-під контролю.

Отже, тримайтеся узгодженої з адвокатом лінії поведінки — це основа впевненості та послідовності під час будь-якого допиту. Пам’ятайте, що ваша позиція має бути чіткою, спокійною та логічною. Не піддавайтеся емоціям чи спробам спровокувати вас на необдумані слова. Уважно слухайте запитання, відповідайте коротко та по суті.

Пам’ятайте, що підготовка до допиту - це не формальність, а прояв відповідального ставлення до своєї безпеки та свого майбутнього.

Моральна шкода внаслідок тривалого кримінального провадження презюмується: що каже Верховний Суд

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Так, у справі № 461/6351/23 від 17 вересня 2025 року, що переглядалася Касаційним цивільним судом, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, яке тривало понад 10 років і завершилося закриттям провадження за відсутністю події злочину.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що внаслідок безпідставного перебування під слідством і судом понад 10 років позивачу завдано моральної шкоди, яка проявилась у тривалих стражданнях, обмеженні конституційних прав, порушенні зв’язків, погіршенні репутації та стосунків з оточенням.

Апеляційний суд, навпаки скасував рішення зазначивши, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, а сам факт тривалого перебування під слідством і закриття провадження не є достатнім для відшкодування шкоди. До того ж для позивачки є сатисфакцією те, що слідством доведено відсутність події злочину. При цьому органи слідства перевіряли доводи потерпілої у злочині (ДТП) та проводили різні слідчі дії відповідно до чинного КПК України для встановлення істини у справі. Також апеляційний суд не встановив причинно-наслідкового зв’язку між діями правоохоронних органів і заявленою шкодою, а висновки суду першої інстанції визнав поверховими та формальними.

В результаті перегляду справи КЦС ВС дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно врахував обмеження конституційних прав позивача, порушення його соціальних зв’язків, репутації, а також психологічні страждання, викликані тривалою невизначеністю та процесуальними обтяженнями. Натомість, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у позові, не врахувавши, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, необхідно виходити з презумпції завдання позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. Відповідач у цій справі матеріально-правову презумпцію не спростував.

Крім того, КЦС ВС наголосив на необхідності дотримання принципу справедливості та захисту прав особи у кримінальному процесі, зокрема у випадках надмірно тривалого слідства, що є підставою для компенсації моральної шкоди державою.

З огляду на викладене постанову апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі як законне та обґрунтоване.

Отож, перебуваючи у складних ситуаціях, пов’язаних із надмірно тривалим кримінальним провадженням, пам’ятайте, що держава несе відповідальність за такі порушення, а моральна шкода презюмується. Вам не потрібно доводити факт душевних страждань, достатньо підтвердити сам факт незаконного кримінального переслідування чи його невиправданої тривалості.

💡 На практиці це означає, що обов’язок довести відсутність моральної шкоди покладається на державу (відповідача), а не на вас. Тому, якщо провадження проти вас було закрито за відсутністю складу або події злочину, ви маєте законне право вимагати компенсацію — незалежно від того, наскільки «активно» тривало розслідування.

Пам’ятайте: справедливість не має бути безкінечною у часі, а кожна надмірна затримка у кримінальному процесі — це не лише процесуальне порушення, а й підстава для відшкодування моральних втрат.

Виняток із рівності часток: коли можна вимагати більшу частку майна при розлученні.

Верховний Суд відступає від попередньої позиції

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у справі № 206/4992/21 зазначила умови, за яких можливе збільшення частки у спільному майні того з подружжя, з ким проживає дитина.

Відповідно до обставин справи, колишнє подружжя після розірвання шлюбу не змогло домовитися про поділ спільного житла — квартири, придбаної у шлюбі. Чоловік наполягав на рівному поділі та просив визнати за ним половину майна, тоді як колишня дружина вимагала більшу частку — дві третини, мотивуючи це тим, що їхній спільний син має інвалідність, проживає з нею, потребує постійного догляду, а батько тривалий час ухилявся від участі в утриманні дитини та мав заборгованість зі сплати аліментів.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили жінці у збільшенні частки, вважаючи, що сам факт проживання дитини з матір’ю або наявність боргу по аліментах не є підставами для відступу від принципу рівності часток. Не погодившись із цим, вона подала касаційну скаргу.

Розглядаючи справу Касаційний суд зауважує на те, що Сімейний кодекс України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно:

1)Негативні обставини, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України):

• якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї,

• ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей),

• приховав, знищив чи пошкодив майно,

• витрачав його на шкоду інтересам сім`ї,

• інші обставини, що мають істотне значення.

Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності.

Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя.

Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

2)Позитивні обставини, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України) у разі якщо:

• із ним проживають діти до вісімнадцяти років або

• повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Тобто законодавець пов`язує збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують.

Таким чином, закон передбачає такий алгоритм:

1. існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментівна дитину (дітей);
2. на дитину призначаються аліменти;
3. розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування;
4. під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується.

Для застосування частини третьої статті 70 СК України необхідно встановити, зокрема:

• які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані,

• як вони можуть забезпечуватися

• та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені витрати.

З урахуванням висновків, сформульованих у цій справі, Об`єднана палата відступила від попередньої позиції, сформульованої у постанові від 15 листопада 2023 року (справа № 521/11825/20), де було зазначено, що наявність заборгованості по аліментах, навіть значної, сама по собі не є достатньою підставою для збільшення частки одного з подружжя.

Об’єднана палата дійшла висновку, що ухилення від виконання обов’язку з утримання дитини — це обставина, яка має істотне значення для поділу майна та може впливати на розмір часток подружжя.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментівна дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів.

Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі:

• невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей);

• невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей);

• нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Отже, у цій справі Верховний Суд задовольнив вимогу колишньої дружини щодо поділу спільного майна та визнав за нею право власності на 2/3 частини квартири.

Паркування для водіїв з дітьми: що важливо знати

Нові правила паркування для батьків з малюками: що змінює законопроект № 12437

Малюк в машині — місце на паркінгу гарантовано

23 жовтня 2025 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкт № 12437 «Про внесення змін до статті 25 Закону України "Про дорожній рух" щодо паркування транспортних засобів, якими керують водії, які перевозять дітей віком до трьох років та які мають відповідний розпізнавальний знак на транспортному засобі».

Метою закону є:

• підвищення комфорту й безпеки батьків із малюками,

• розвиток системи паркування у країні,

• наближення наших міст до європейських стандартів.

Відтепер на паркінгах мають з’явитися спеціальні місця для тих, хто перевозить дітей до трьох років. Ці місця будуть позначені особливими дорожніми знаками чи розміткою, щоб родини могли паркуватися без стресу — ближче до входу, без потреби лавірувати між авто з автокріслом у руках.

🚗 Хто зможе користуватися такими місцями?

Скористатися ними зможуть водії, які перевозять дітей до трьох років та мають на авто спеціальний розпізнавальний знак. Саме він підтверджуватиме право на пільгове паркування.

🅿️ Як це працюватиме?

Закон зобов’язує власників паркінгів і паркувальних майданчиків виділяти або облаштовувати спеціальні місця для автомобілів, якими керують водії, що перевозять дітей віком до трьох років. Загальна кількість таких місць має бути не менше 5% від усіх паркомісць, але при цьому — щонайменше одне обов’язкове місце.

Вони мають бути чітко позначені дорожніми знаками або розміткою.

🤰 І не лише для батьків із дітьми! Органи влади також мають сприяти тому, щоб на паркінгах з’явилися окремі місця для вагітних жінок, людей похилого віку та ветеранів.

🕓 Коли закон запрацює?

Закон набуде чинності через три місяці після його опублікування.

За цей час Кабінет Міністрів має затвердити всі деталі — як виглядатиме знак, як підтверджувати право на таке паркування і як правильно облаштовувати місця.

Тепер, приїхавши до магазину чи будь-якого іншого місця, ви зможете легко знайти зручне місце для паркування – новий закон пропонує реальний крок до турботливішої інфраструктури, додаткового комфорту і безпеки водіїв з дітьми.

«Продовжені» закордонні паспорти більше не діють. Що потрібно зробити?

Кабінет Міністрів України 29 жовтня 2025 р. затвердив зміни до постанови від 28 лютого 2022 р. № 170 “Деякі питання внесення інформації до паспорта громадянина України для виїзду за кордон”, яка в лютому 2022 року запровадила тимчасовий порядок продовження терміну дії закордонних паспортів та внесення до них відомостей про дітей.

📌 Що означають ухвалені зміни?

Відтепер, з 29 жовтня, перетинати кордон можна буде лише за «непродовженими» паспортами.

Україна повертається до міжнародних стандартів оформлення паспортних документів, а саме:

1.строк дії закордонного паспорта для громадян віком від 16 років має становити до 10 років;

2.строк дії закордонного паспорта для дітей віком до 16 років – до 4 років.

При цьому, кожен громадянин України, в тому числі і діти, повинні мати окремий закордонний паспорт.

Що робити українцям з «продовженими» паспортами?

1. Найперше, що потрібно зробити у разі якщо термін дії вашого закордонного паспорта закінчився або документ було продовжено під час воєнного стану – оформити новий біометричний закордонний паспорт.

Зробити це можна, звернувшись до:

• Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП);
• територіального підрозділу Державної міграційної служби України;
• центру обслуговування “Паспортний сервіс” ДП «Документ»;
• дипломатичної установи України за кордоном.

❗️Також необхідно оформити окремі паспорти для дітей, якщо раніше їхні дані були внесені до паспортів батьків.

2. Якщо ви перебуваєте закордоном і вас не випускають до України через “продовжений” паспорт або внесені відомості про дітей - зверніться до найближчого посольства чи консульства України для отримання посвідчення особи на повернення в Україну.

Посвідчення особи на повернення в Україну (так званий “білий паспорт”) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України та дає право на в’їзд в Україну.

Для оформлення посвідчення для себе чи своєї дитини необхідно подати до дипломатичної установи такі документи:

1. заяву-анкету;
2. документ, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України та/або дає право на виїзд з України і в’їзд в Україну (у разі наявності);
3. довідка про реєстрацію особи громадянином України (у разі народження за кордоном дитини, батьки або один із батьків якої є громадянином України і постійно проживає на території України, та у разі, коли такій дитині не оформлювалися документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України та/або дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну);
4. свідоцтво про народження дитини або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентним органом іноземної держави (у разі наявності), якщо оформлюється посвідчення дитині або дані про дитину вносяться до посвідчення законного представника;
5. документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (у разі подання документів законним представником);
6. документ, що підтверджує сплату консульського збору.

Для дітей до 16 років він видається безкоштовно, а для дорослих — згідно з затвердженими тарифами консульського збору.

Оформлення та видача посвідчення здійснюються в день звернення.

Детальніше з особливостями організації надання цієї послуги у вашій країні можна ознайомитися на вебсторінці тієї дипломатичної установи, до якої маєте намір звернутися.

3. Якщо ви плануєте подорож з-за меж Європи (наприклад, із США чи Канади) до країн Шенгенської зони – зверніть увагу, на термін дії вашого паспорта.

Авіакомпанії керуються міжнародними стандартами ICAO, які дозволяють перевезення лише осіб із паспортами, строк дії яких не перевищує 10 років. Тому пасажирів із “продовженими” паспортами авіаперевізник може не допустити до посадки.

Щоб уникнути можливих труднощів під час перельоту, заздалегідь оформіть новий закордонний паспорт – дійсний 10 років для дорослих і 4 роки для дітей.

✈️ Отож, заздалегідь подбайте про оновлення свого паспорта, аби кожна ваша подорож проходила комфортно, безперешкодно й без зайвих турбот.

Коли дитина може залишитись в Україні: позиція Верховного Суду щодо неповернення за кордон

Про проблематику повернення чи неповернення дітей за кордон свідчить велика кількість справ, які щороку розглядають українські суди. Наприклад, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2025 у справі №718/1867/23, від 25.12.2024 у справі №344/24144/23, від 20.11.2024 у справі №714/1022/23, від 22.11.2023 у справі №522/16078/19, а також постанова Закарпатського апеляційного суду від 08.04.2025 у справі №303/5278/24.

🔹 Історія справи № 718/1867/23 почалася як родинний конфлікт, а переросла у серйозне правове питання, яке торкнулося міжнародних стандартів захисту прав дитини. Батько, громадянин Італії, звернувся до суду з вимогою повернути свого малолітнього сина, який після розірвання стосунків із матір’ю, проживав з нею в Україні. За словами чоловіка, жінка без дозволу вивезла хлопчика з Італії, порушивши рішення суду цієї країни про спільну опіку.

Після переїзду до України у травні 2022 року мати з сином почали нове життя — дитина пішла до школи, завела друзів, адаптувалася до нового середовища. Батько ж, залишившись у Італії, не міг встановити контакт із сином, тому звернувся до українського суду з позовом про його повернення, посилаючись на Гаазьку конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік батька. Вони дійшли висновку, що мати незаконно перемістила дитину на територію України, чим порушила право батька на спільну опіку. Відтак, суди зобов’язали жінку повернути сина до Італії.

Проте Верховний Суд не погодився з такими висновками судів. Розглянувши касаційну скаргу матері, він звернув увагу на те, що суди нижчих інстанцій не врахували серйозного психологічного ризику для дитини від повернення до Італії. Посилання позивача на порушення його прав як батька малолітньої дитини не є підставою для скасування судових рішень, оскільки рішення суду у справі про повернення сина до держави її постійного проживання повинно забезпечувати не тільки права одного з батьків, а й відповідати найкращим інтересам дитини.

Суд наголосив, що відповідно до частини другої статті 12 Гаазької конвенції, суд може відмовити у поверненні дитини, якщо з моменту переміщення пройшло більше року й дитина прижилася у новому середовищі. Про наявність того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть свідчити такі факти:

- дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки;

- за дитиною здійснюється медичний догляд;

- у дитини є свої друзі, захоплення;

- дитина має сталі сімейні зв`язки;

- відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.

Верховний Суд відзначив, що дитина вже три роки проживає в Україні, має друзів, відвідує школу, вільно розмовляє українською мовою, тобто адаптувалася до нового середовища.

Також Суд підкреслив, що принцип «найкращих інтересів дитини» має бути визначальним. У постанові зазначено, що суди повинні детально перевіряти сімейну ситуацію і враховувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надавати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що перебування дитини на території України в умовах воєнних дій не може відповідати її найкращим інтересам, оскільки створює загрозу її життю та здоров`ю колегія суддів відхилила, оскільки факт введення в Україні воєнного стану і наявність місця для проживання за межами України не можуть виступати достатніми підставами для визначення місця проживання з одним з батьків, який проживає за межами України. Ці обставини підлягають встановленню й оцінці судом у сукупності з іншими обставинами, встановленими у справі, з урахуванням принципів рівності прав та обов`язків батьків і забезпечення найкращих інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 753/197/23).

У підсумку Верховний Суд частково задовольнив скаргу матері — скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що існують реальні ризики того, що повернення дитини до Італії негативно вплине на дитину, спричинить їй психічну шкоду та не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів. Суд, зважаючи на конкретні обставини справи, дотримуючись розумного балансу інтересів обох сторін, ураховуючи стосунки, які склалися між батьками дитини, епізоди застосування фізичного та систематичного психологічного насильства щодо відповідачки та її малолітнього сина (присутність при конфліктах), повну адаптацію дитини до життя в Україні, вказав, що за таких умов повернення малолітньої дитини в Італійську Республіку в сім`ю батька, розлука із матір`ю не сприятиме стабільності соціального життя дитини та не відповідатиме її найкращим інтересам.

📋 Отож, підсумовуючи, Верховний Суд зробив висновок, що відмова у поверненні дитини до іноземної держави (країни постійного проживання) є правомірною за умов:

1) адаптації дитини до нового середовища в Україні (проживання більше року, відвідування школи, наявність соціальних зв'язків);

2) наявності ризику заподіяння психологічної шкоди дитині при поверненні;

3) існування фактів насильства в сім'ї;

4) можливого порушення стабільності соціального життя дитини.

Ця справа — не поодинока. Проблема повернення чи неповернення дітей до іноземних держав уже неодноразово ставала предметом розгляду судів.

🔹 08 квітня 2025 року схожу справу розглядав Закарпатський апеляційний суд (справа №303/5278/24). Мати разом із малолітньою донькою переїхала з-за кордону в Україну без згоди батька, який звернувся до суду, вимагаючи повернути дитину до Угорщини, посилаючись на норми Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Батько наполягав, що дії матері були незаконними, адже дитину вивезли без його дозволу та всупереч спільному рішенню суду країни проживання про порядок опіки. Мати ж пояснювала, що змушена була виїхати через напружені стосунки, часті конфлікти й психологічний тиск з боку чоловіка, а також прагнення забезпечити дитині спокійне та безпечне середовище.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги батька, визнавши, що дитину переміщено незаконно, й постановив повернути її до держави попереднього проживання. Однак Закарпатський апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, відзначив, що дитина вже понад рік проживає в Україні, відвідує навчальний заклад, має друзів та знаходиться у віці, коли потребує тісного емоційного контакту з матір`ю. Можлива розлука дитини із матір`ю і зміна місця проживання з України на Угорщину, де дитина не знає нікого із родини батька, буде для неї стресовою, фруструючою ситуацією, яка негативно вплине на її як психологічний, так і на фізичний розвиток. З огляду на вік дитини розлучення з матір`ю створить для дитини нетерпиму обстановку.

З урахуванням усіх обставин, Закарпатський апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог про повернення дитини за кордон, визнавши, що проживання в Україні відповідає її емоційному та соціальному благополуччю. Суд дійшов висновку, що стабільність і безпека дитини мають більшу вагу, ніж формальне відновлення попереднього місця проживання.

Однак для того, щоб суд дозволив місце проживання дитини в Україні, необхідно довести одну з таких обставин, передбачених статтями 12, 13, 20 Гаазької Конвенції 1980 року:

1) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування чи заявник дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (пункт «а» частини першої статті 13);

2) з моменту переміщення пройшло більше року й дитина прижилась у новому середовищі (частина друга статті 12);

3) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13);

4) дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частина друга статті 13);

5) повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).

🔹 Жодну з наведених обставин не довела мати у справі № 344/24144/23, яку 25.12.2024 розглядав Касаційний цивільний суд. Суд установив, що дитина постійно проживала в Угорщині, де мала належні умови догляду та соціальне оточення, батько фактично здійснював батьківські права. Аргументи матері про неможливість повернення через вік дитини, її стан здоров’я та прив’язаність до матері були відхилені Судом, оскільки відповідачкою не надано суду доказів на підтвердження того, що існує серйозний ризик того, що таке повернення загрожує дитині психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення малолітня дитина сторін потрапить у нестерпні умови.

Водночас, як зазначає Суд, зобов'язання матері повернути дитину до її постійного місця проживання в Угорщині не означає розлучення дитини з матір'ю. Колегія суддів зауважує, що відповідачка не позбавлена можливості звернутися до повноважного суду Угорщини з позовом про визначення місця проживання дочки разом із нею у разі наявності підстав вважати, що проживання дитини з матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дитини.

🔹 Про це також зазнав і Верховний Суд у справі № 522/16078/1 від 22.11.2023. Суд розглядав спір між матір’ю — громадянкою України, та батьком — громадянином Польщі, щодо визначення місця проживання їхньої доньки в Україні та стягнення аліментів.

Верховний Суд наголосив, що відповідно до положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 28 жовтня 1980 року, Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року та Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 04 лютого 1994 року, питання визначення місця проживання дитини та здійснення батьківських прав належить до юрисдикції тієї держави, де дитина мала звичайне місце проживання до її переміщення (в Польщі).

Відтак, оскільки польський суд раніше визначив місце проживання дитини з батьком і обмежив матір у батьківських правах, українські суди не мають компетенції повторно вирішувати ці питання по суті. Тому Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі через непідсудність спору українським судам.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що навіть у разі фактичного перебування дитини на території України, національні суди не можуть переглядати питання, які вже розглядалися компетентними органами іншої держави. Сторона, яка вважає, що проживання дитини з нею відповідає її найкращим інтересам, має звертатися до суду тієї країни, де дитина мала постійне місце проживання до переміщення.

Чи може роботодавець відкликати вас із відпустки: що каже закон

Уявіть ситуацію: ви у відпустці, усе сплановано, а тут дзвінок від роботодавця - «треба терміново повернутися на роботу». Здається, що відпочинок закінчився, ще й не почавшись. Але чи справді ви зобов’язані кидати все й мчати назад на роботу? Чи може керівник так просто відкликати працівника з відпустки і що про це каже закон?

Відповідно до статті 79 Кодексу законів про працю та статті 12 Закону України «Про відпустки»:

«Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки».

Отож, в деяких випадках працівника все таки можуть відкликати із відпустки, а саме:

• для відвернення стихійного лиха,
• для відвернення виробничої аварії,
• для негайного усунення їх наслідків,
• для відвернення нещасних випадків,
• для відвернення простою,
• для відвернення загибелі майна підприємства,
• для відвернення псування майна підприємства.

👉 Цей перелік випадків є вичерпним. Тому відкликати з інших причин, наприклад, для подання звітності чи врегулювання інших питань — заборонено.

❗️Однак, варто зауважити, що відкликати працівника можна тільки із щорічної відпустки (лист Мінсоцполітики від 17.10.2016 № 576/13/116-16).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» до щорічних відпусток відносять:

• основну відпустку;
• додаткову відпустку за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;
• додаткову відпустку за особливий характер праці;
• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (за вислугу років держслужбовцям, посадовим особам ОМС тощо).

❗️Відкликання з інших видів відпусток законодавством не передбачено.

📌 Умови правомірності відкликання із щорічної відпустки

1. Відкликати можуть тільки зі щорічної відпустки.

Тобто якщо ви перебуваєте, наприклад, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами — відкликати звідти вас не мають права.

2. Причиною має бути тільки форс-мажор, передбачений законодавством.

Вас можуть відкликати лише тоді, коли трапилася надзвичайна ситуація, яку неможливо усунути без вашої участі. Вимога «здати звіт» чи «ніхто не знає, як це зробити» — не підстава.

3. Потрібна ваша згода.

Навіть якщо є законні підстави, без вашої згоди відкликати не можна. Ви маєте право відмовитися, і за це не можна притягнути до дисциплінарної відповідальності.

❗Виняток є лише для держслужбовців:

Відповідно до статті 60 Закону України «Про державну службу» для виконання невідкладних завдань державні службовці, які займають посади категорії "А", можуть бути відкликані із щорічної основної або додаткової відпустки, передбаченої частиною першою статті 58 цього Закону, за рішенням суб’єкта призначення, а державні службовці, які займають посади категорій "Б" і "В", - за наказом (розпорядженням) керівника державної служби.

Кабінетом Міністрів України затверджено окремий Порядок відкликання державних службовців із щорічних відпусток від 25.03.2016 №230.

Підставою для відкликання державного службовця із щорічної відпустки є лише необхідність виконання невідкладного завдання, про яке не було і не могло бути відомо під час надання щорічної відпустки, за умови неможливості виконання такого завдання іншою уповноваженою на це особою.

4. Основна безперервна частина відпустки (до відкликання чи після нього) має становити не менше 14 календарних днів.

Навіть якщо вас відкликали, ви все одно повинні мати щонайменше два тижні безперервного відпочинку (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про відпустки»).

5. Невикористані дні відпустки не згорають – ви маєте на них право.

Після відкликання у вас є два варіанти:

1) отримати невикористані дні одразу після того, як причина відкликання зникла;

2) або, за домовленістю з роботодавцем, перенести їх на інший час.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про відпустки» невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Однак на час воєнного стану ця норма не застосовується.

Тож перенести частину невикористаної відпустки можна на більш зручний для вас час — головне, щоб це було погоджено з роботодавцем і відображено в наказі або у вашій письмовій згоді.

6. Оплата праці під час відкликання (ч. 8 ст. 79 КЗпП, ч. 3 ст. 12 Закону «Про відпустки»).

Якщо вас відкликали, роботодавець повинен:

• нарахувати заробітну плату за фактично відпрацьований час;

• зробити перерахунок відпускних за невикористану частину.

📌 З яких відпусток роботодавець не має права відкликати

Не можна відкликати із таких відпусток (ст. 4 Закону України «Про відпустки»):

1) соціальних відпусток:

• відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• відпустка у зв'язку з усиновленням дитини;
• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
• відпустка при народженні дитини;

2) додаткових відпусток у зв'язку з навчанням;

3) творчих відпусток;

4) відпусток для підготовки та участі в змаганнях;

5) додаткових відпусток УБД або працівникам-чорнобильцям;

6) відпусток без збереження зарплати.

❗Роботодавець не має права відкликати працівника з відпустки без збереження заробітної плати, адже така можливість не передбачена трудовим законодавством — наголошує Центрально-Західне міжрегіональне управління Держпраці.

Втім, якщо ви і роботодавець досягли взаємної згоди, відпустку без збереження зарплати можна припинити достроково. У такому разі ви можете повернутися до роботи раніше, ніж планувалося, але лише за обопільним бажанням сторін. Вимагати від вас повернення з такої відпустки роботодавець не має права.

✅ Отже, роботодавець має право відкликати вас із відпустки лише у виняткових випадках, прямо визначених законом (ст. 79 КЗпП, ст. 12 Закону України «Про відпустки»), і обов’язково за вашої згоди. Усі інші ситуації не є законною підставою. Ви маєте повне право відмовитися і спокійно продовжити свій відпочинок.

Розлучитися через «Дію» можна буде вже з 2026 року

08 жовтня 2025 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1282 «Про реалізацію експериментального проекту щодо проведення державної реєстрації розірвання шлюбу в електронній формі».

Нині процедура розлучення в Україні залишається складною: потрібно особисто з’явитися обом, підготувати документи й чекати свого часу у відділі ДРАЦС. Для тих, хто живе за кордоном чи у віддалених регіонах, така вимога часто перетворюється на справжній виклик.

Як зараз відбувається розлучення

Залежно від конкретних обставин, сьогодні шлюб в Україні можна розірвати кількома способами:

1)через ДРАЦС або ЦНАП (у разі якщо є взаємна згода та немає спільних неповнолітніх дітей);

2)через суд (у інших випадках);

3)через консульські або дипломатичні представництва України (якщо один із подружжя перебуває за кордоном).

У разі розірвання шлюбу через органи ДРАЦС чи ЦНАП подружжя має особисто з’явитися, підготувати пакет документів і чекати своєї черги у відділі державної реєстрації актів цивільного стану або центрі надання адміністративних послуг. Після подання заяви необхідно дочекатися одного місяця — саме стільки триває строк для примирення. Якщо за цей час жодна зі сторін не відкликає заяву, державний орган реєстрації ухвалює рішення про розірвання шлюбу та видає відповідне свідоцтво.

На практиці ж така процедура часто виявляється доволі виснажливою: потрібно особисто приходити до відділу, витрачати час у чергах і узгоджувати дату, коли зручно обом. Для людей, які живуть за кордоном або у віддалених регіонах, така вимога стає справжнім випробуванням.

Запровадження цифрової послуги е-Розлучення покликане зробити процес розірвання шлюбу простішим, безпечнішим і доступним у форматі онлайн - без відвідування відділу ДРАЦС і без жодних паперових документів.

Розлучитися онлайн зможуть:

• чоловік та жінка, які виявили намір розірвати шлюб,

• громадяни України (мають реєстраційний номер облікової картки платника податків та паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон),

• не мають спільних дітей.

📌 Чи можливе розлучення через «Дію» якщо є діти?

Сімейне законодавство передбачає, що розірвати шлюб через орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) можуть лише ті подружжя, які не мають спільних неповнолітніх дітей і обидва згодні на розлучення.

Якщо ж у подружжя є діти, навіть за повної згоди обох сторін, процедура відбувається виключно через суд. Суд у такому випадку не просто формально припиняє шлюб, а також перевіряє, чи не порушуються права та інтереси дитини, зокрема питання щодо її місця проживання, утримання та участі батьків у вихованні.

📌Чи потрібно подружжю перебувати в одному місці?

Ні, це не обов’язково. Головна перевага електронного розлучення полягає саме в тому, що весь процес відбуватиметься онлайн. Подружжя зможе подати заяву дистанційно — з будь-якої точки світу, де є доступ до інтернету.

Кожен із подружжя зможе підтвердити свою згоду через застосунок «Дія», використовуючи “Дію Підпис” або інші інструменти електронної ідентифікації. Таким чином, не потрібно буде приходити особисто до відділу ДРАЦС, стояти в чергах чи узгоджувати спільну дату візиту.

Це особливо важливо для українців, які перебувають за кордоном, у зоні бойових дій або просто живуть у різних містах — тепер для оформлення розлучення не доведеться зустрічатися фізично.

Процедура розлучення онлайн

1. Подружжя подає заяву про розірвання шлюбу в електронній формі через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, зокрема за допомогою мобільного застосунку Дія. Згода на розлучення підтверджуватиметься Дія.Підписом.

Під час подання заяви система автоматично перевірятиме й підтверджуватиме дані через державні реєстри, зокрема шляхом взаємодії між Єдиним державним демографічним реєстром, Державним реєстром фізичних осіб — платників податків та Державним реєстром актів цивільного стану громадян.

2. Працівник відділу ДРАЦС протягом 5 робочих днів після отримання заяви перевіряє зазначені у ній відомості, а також відомості Державного реєстру актів цивільного стану громадян про сімейний стан заявників, спільних дітей.

Після перевірки працівник підтверджує дату та час проведення державної реєстрації розірвання шлюбу в електронній формі або відмовляє у такій реєстрації — з підстав, визначених законом.

3. Заявники отримують засобами мобільного додатка Порталу Дія:

- підтвердження дати та часу проведення державної реєстрації розірвання шлюбу в електронній формі;

- нагадування про її проведення;

- або повідомлення про відмову відділу державної реєстрації актів цивільного стану із зазначенням причин.

4. Проведення реєстрації у форматі відеоконференції з працівником відділу ДРАЦС у режимі реального часу.

Відеоконференція проводиться з використанням засобів Порталу Дія за умови проходження заявниками електронної ідентифікації та автентифікації з використанням віддалених кваліфікованих електронних підписів “Дія. Підпис” (“Дія ID”).

⚠️ Якщо один або обидва заявники чи працівник ДРАЦС не підключилися протягом 15 хвилин після початку або відеоконференцію неможливо провести з технічних причин - заявники можуть того ж дня обрати інший час для проведення реєстрації. При цьому державне мито та платні послуги повторно не сплачуються.

Працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану під час відеоконференції проводить державну реєстрацію розірвання шлюбу в електронній формі без пред’явлення заявниками документів для посвідчення їх особи і віку та за допомогою Державного реєстру актів цивільного стану громадян складає в електронній формі актовий запис про розірвання шлюбу.

Працівник відділу ДРАЦСу також має пересвідчитись у вільній згоді заявників на розірвання шлюбу. Так, чоловік та жінка на підтвердження вільної згоди на розірвання шлюбу підписують засобами мобільного додатка Порталу Дія актовий запис про розірвання шлюбу, складений в електронній формі, шляхом накладення віддалених кваліфікованих електронних підписів “Дія. Підпис” (“Дія ID”).

Цей же актовий запис про розірвання шлюбу підписується також працівником відділу державної реєстрації актів цивільного стану, що проводив державну реєстрацію розірвання шлюбу, шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису.

Реєстрація завершена.

5. Отримання результату.

На підставі відомостей про розірвання шлюбу, внесених до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, у кожного із заявників протягом 24 годин після проведення відеоконференції засобами мобільного додатка Порталу Дія (Дія) формується електронне відображення актового запису про розірвання шлюбу.

Свідоцтво про розірвання шлюбу також надсилатиметься кожному з колишнього подружжя поштовою доставкою на вказану ними адресу.

❗Важливо: Заяву про розірвання шлюбу можна відкликати у будь-який час до проведення державної реєстрації. У разі відкликання заяви, подати її повторно можна не раніше ніж через одну добу після її відкликання.

🌐Послуга працюватиме цілодобово, 7 днів на тиждень, і буде доступна з будь-якої точки світу, де є інтернет.

Окрім того, на порталі Дія вже можна отримати:

• витяг про розірвання шлюбу;
• повторну видачу свідоцтва про розірвання шлюбу.

💍 Одруження онлайн: в Україні можливо одружитися через “Дію”

Українці вже можуть укласти шлюб по відеозв’язку через портал «Дія». Відтепер увесь процес — від освідчення до самої церемонії одруження — відбувається повністю онлайн, без черг, паперових документів і необхідності фізично відвідувати відділ ДРАЦС.

Завдяки цифровій послузі молодятам не потрібно витрачати час на поїздки, пошук вільних дат у державних установах та оформлення паперових документів. Усе відбувається просто, швидко та офіційно у застосунку «Дія».

Особливе значення ця послуга має для військових та українців, які перебувають за кордоном. Тепер захисники та захисниці можуть одружитися, навіть перебуваючи на позиціях або закохані перебуваючи в інших країнах — без особистого візиту до державних органів.

💌 Як зробити пропозицію через “Дію”

Окрім самого одруження, у застосунку тепер можна освідчитися своїй другій половинці. Після надсилання пропозиції партнер чи партнерка отримує сповіщення, на яке необхідно відповісти протягом 14 днів. Якщо відповідь позитивна — пара може переходити до оформлення заяви на шлюб.

👩‍❤️‍👨 Хто може одружитися через “Дію”

Послуга доступна для:

• повнолітніх громадян України;

• осіб, які мають верифікований реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП);

• особи, які мають ID-картку чи закордонний паспорт у Дії;

• осіб, які не перебувають в іншому шлюбі;

• розлучених осіб — якщо про це є дані в реєстрі ДРАЦС.

📲 Як скористатися послугою “Шлюб онлайн”

1. Перейдіть на відповідну вкладку в Дії та натисніть Подати заяву. Авторизуйтесь або зареєструйтесь у кабінеті громадянина.

2. Заповніть заяву: оберіть час та місце реєстрації, тип церемонії та інші додаткові послуги.

Також під час заповнення заяви можна обрати варіант щодо прізвища після весілля — залишити своє, взяти прізвище партнера або створити подвійне.

3. Надішліть другій половинці заяву. Посилання на неї надійде партнерові на пошту та в кабінет громадянина в розділ «Зверніть увагу». Він/вона має вказати свої дані, оплатити послугу та підписати заяву.

4. Підпишіть заповнену заяву електронним підписом або Дія.Підписом. Після цього, Дія надішле її до ДРАЦСу на опрацювання.

5. Перевіряйте статус заяви на порталі в розділі Послуги — Замовлені послуги. Також сповіщення про результат надійде на пошту та в кабінет громадянина в розділ «Зверніть увагу».

💒 Онлайн-церемонія та отримання документів

У день весілля у застосунку з’явиться посилання на відеоконференцію, де на пару чекатиме працівник Цифрового ДРАЦСу. Церемонія триватиме до 30 хвилин і проходитиме у режимі реального часу.

Після проведення церемонії дані автоматично вносяться до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, а цифрове свідоцтво про шлюб з’явиться у «Дії» протягом 24 годин. За бажанням можна замовити фізичне свідоцтво та отримати його поштою.

❗ Якщо хтось із наречених передумає — заяву можна скасувати без жодних наслідків через застосунок. Подати нову заяву можна будь-коли.

Запровадження системи штрафних балів

Думаєте, що якщо порушили правила дорожнього руху — перевищили швидкість, неправильно припаркувались чи не пристебнули ремінь — то достатньо просто сплатити штраф і все?

Поки що так. Законодавство України наразі не передбачає жодної додаткової відповідальності за такі дії. Однак обережно! Все може змінитись. Верховна Рада України пропонує впровадити систему штрафних балів, внаслідок чого можна залишитись без водійських прав.

Ідея штрафних балів знову повертається. Законопроєкт № 6502 передбачає впровадження системи штрафних балів за допущені водієм порушення правил дорожнього руху, за вчинення яких його притягнуто до адміністративної відповідальності. Систематичне допущення водієм порушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху буде призводити до тимчасового зупинення дії посвідчення водія та, як наслідок, необхідності здачі теоретичного іспиту на знання правил дорожнього руху та практичного іспиту на володіння навичками водіння.

Зокрема, законопроектом № 6502 пропонується визначити перелік правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, за які водієві нараховуватимуться штрафні бали. Кількість балів залежатиме від ступеня суспільної небезпеки конкретного порушення та становитиме від одного до п’яти балів. Наприклад, за порушення правил користування ременями безпеки водій отримає 1 бал, за порушення правил зупинки 3 бали, а за залишення місця ДТП, до якого водій причетний – 5 балів.

Якщо за рік накопичиться:

• 8 балів (для водіїв, яким посвідчення водія видано вперше менше ніж один рік тому),

або

• 12 балів (для решти водіїв),

уповноважена особа Національної поліції України приймає рішення про тимчасове зупинення дії посвідчення водія. У разі незгоди водія з прийнятим рішенням його можливо оскаржити до суду. При цьому оскарження рішення не зупиняє його виконання. Щоб повернути право керування, доведеться повторно пройти навчання й скласти іспити.

Нараховані за кожне правопорушення штрафні бали анулюються через один рік (365 днів)

Отож, система штрафних балів не лише доповнюватиме фінансові стягнення, а й створюватиме додатковий механізм контролю за повторними порушниками.

Подібні системи вже ефективно працюють у багатьох європейських країнах. Найпоширенішими порушеннями, за які нараховуються бали, є перевищення швидкості, проїзд на червоне світло, керування у стані алкогольного сп’яніння та користування телефоном без гарнітури.

Загалом у Європі застосовують дві моделі таких систем:

• позитивна система — водій починає щороку з нульового або базового рейтингу, бали нараховуються за порушення (Іспанія, Італія);

• негативна система — водій має певний запас балів, який поступово зменшується за кожне правопорушення (Франція, Данія).

Кількість балів, яку можна набрати без втрати прав, різниться залежно від країни та досвіду водія. У Польщі досвідчені водії можуть накопичити до 24 балів, тоді як новачки — до 20. У Німеччині ліміт становить 8 балів, а у Франції водій починає з 12 балів і поступово втрачає їх за кожне порушення.

Бали накопичуються протягом певного періоду, найчастіше року. Якщо водій перевищує встановлений ліміт, він може бути тимчасово позбавлений прав, зобов’язаний пройти додаткове навчання або тестування, чи сплатити додатковий штраф. У Польщі, наприклад, при перевищенні 24 балів водій повинен повторно скласти іспит, щоб відновити посвідчення.

Окрім того, на розгляді парламенту зараз перебуває законопроєкт № 13314 "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запровадження пропорційності відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів", яким пропонується зменшити поріг перевищення дозволеної швидкості з +20 км/год до +10 км/год та запровадити нову шкалу штрафів, адаптовану до ступеня порушення.

Мета змін - зменшити кількість ДТП і травм на дорогах, адже перевищення швидкості залишається головною причиною аварій. У той же час, на даний момент КУпАП передбачає штрафні санкції за перевищення швидкості на 20 та більше км/год, що фактично стимулює водіїв рухатися з перевищенням дозволеної швидкості руху на 20 км/год.

Наразі в Україні штрафи за перевищення швидкості виглядають наступним чином. За перевищення швидкості більш ніж на 20 км/год передбачено штраф у розмірі 340 гривень. За перевищення швидкості більше ніж на 50 км/год – штраф 1700 гривень. За умови сплати протягом 10 банківських днів з моменту отримання постанови, штраф зменшується на 50%.

❗️Інформацію про штраф можна отримати через:

• Веб-сайти МВС України;
• Мобільний додаток "Дія";
• Додатково працюють сервіси "Штрафи ПДР" (доступний як додаток та через Telegram-бот).

Оплатити штраф можна безпосередньо в "Дії" через картку або сервіси ApplePay, чи GooglePay, а також в банках України.

Так, положення законопроєкту № 13314 пропонують встановити чітку градацію відповідальності за перевищення швидкості залежно від ступеня порушення. Зокрема, передбачається:

• за перевищення швидкості на понад 10 км/год - штраф 340 грн;
• за перевищення швидкості на понад 20 км/год - 680 гривень;
• за перевищення швидкості на понад 30 км/год - 1 360 гривень;
• за перевищення швидкості на понад 40 км/год - 1 700 гривень;
• за перевищення швидкості на понад 60 км/год - 2 720 гривень;
• за перевищення швидкості на понад 80 км/год - 3 400 гривень;
• за створення аварійної ситуації внаслідок перевищення - тимчасове позбавлення права керування (на 6-12 місяців).

Як пройти ідентифікацію пенсіонерам на ТОТ і за кордоном: інструкція до кінця 2025 року

Пенсіонери та отримувачі страхових виплат, які постійно чи тимчасово проживають за межами України, а також мешканці тимчасово окупованих територій (ТОТ) зобов’язані пройти ідентифікацію до 31 грудня поточного року.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №299 “Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” продовження виплати пенсій та страхових виплат таким особам здійснюється лише за умови щорічного підтвердження особи. Якщо цього не зробити до встановленого строку — Пенсійний фонд України (ПФУ) тимчасово призупинить виплати до моменту підтвердження особи.

Кому потрібно проходити ідентифікацію

Щорічне підтвердження особи (ідентифікація) є обов'язковим для пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які:

1.Тимчасово проживають за межами України

Під такими особами розуміються громадяни України, які:

• перебувають за кордоном 183 дні і більше протягом календарного року (враховуючи дні від’їзду та приїзду); або
• отримали тимчасовий захист чи статус біженця через російську агресію, але не оформили документи на постійне проживання за кордоном (пункт 2 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №299).

Таким чином, пенсіонер чи одержувач страхової виплати протягом тривалого часу (протягом 183 днів і більше в календарному році) перебуває за кордоном або має відповідний статус у країні проживання за межами України (незалежно від кількості днів проживання в календарному році) — він повинен пройти ідентифікацію.

❗ Виняток: тим, хто отримує пенсію за міжнародними договорами між Україною та іншими державами, додаткову ідентифікацію проходити не потрібно.

2.Проживають на тимчасово окупованих територіях України

⚠️Вони можуть продовжувати отримувати українську пенсію чи страхові виплати лише за умови, що не отримують кошти від пенсійних органів російської федерації.

Щоб підтвердити цей факт, необхідно повідомити ПФУ одним із способів:

• через особистий кабінет на вебпорталі Пенсійного фонду України;
• під час відеоконференції з працівником головного управління ПФУ;
• особисто у відділенні ПФУ;
• поштою, надіславши письмове повідомлення в довільній формі.

3.Після 24 лютого 2022 року виїхали з тимчасово окупованих територій України, проте не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи (ВПО).

Підтвердити свою особу можна:

• особисто в сервісному центрі чи банківській установі;

Якщо пенсіонер / отримувач страхової виплати, який повинен пройти ідентифікацію, має змогу звернутись на підконтрольній території до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України або до уповноваженого банку, через який отримує виплату, він може на прийомі пред’явити документ, що посвідчує особу (паспорт громадянина України або ін.) та пройти ідентифікацію.

• за допомогою відеоконференцзв’язку (Skype, Google Meet, Viber або інші платформи);
• онлайн за допомогою Дія.Підпис (Дія ID) через особистий кабінет у Пенсійному фонді;
• через дипломатичні установи — консульства або посольства України (оформлюється довідка, яка підтверджує особу і документ разом із заявою про продовження виплат, і надсилається рекомендованим листом або через веб-портал Пенсійного фонду з застосуванням електронного підпису).

Переконатися, що людина пройшла ідентифікацію, можна в особистому кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України в розділі "Моя ідентифікація".

Онлайн процедура ідентифікації

Щорічна процедура фізичної ідентифікації тепер може бути проведена дистанційно — за допомогою відеоконференцзв’язку. Пенсійний фонд України запровадив цю можливість на вебпорталі електронних послуг, щоб спростити процес для громадян, які не мають змоги відвідати відділення особисто.

Подати заяву на проходження ідентифікації у режимі відеоконференції можна двома шляхами:

• через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, заповнивши електронну форму;
• або через Контакт-центр Пенсійного фонду, зателефонувавши за номерами: 0 800 503 753, (044) 281-08-70, (044) 281-08-71.

Щоб записатись на проходження ідентифікації за допомогою відеоконференцзв’язку через вебпортал Пенсійного фонду України потрібно виконати такі кроки:

1)зайти на вебпортал електронних послуг ПФУ та обрати вкладку «Заява на ідентифікацію за допомогою відеоконференцзв’язку»;

2)заповнити онлайн-форму, зазначивши особисті дані, контактну інформацію та спосіб зв’язку (Google Meet, Zoom, Telegram, Viber тощо);

⚠️ Для отримувачів виплат, які живуть за кордоном, необхідно проставити спеціальну позначку про тимчасове проживання за межами України.

3)за потреби додати копії документів - паспорт, пенсійне посвідчення, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, свідоцтво про народження, трудова книжка тощо (розмір одного файлу не повинен перевищувати 1 Мб);

4)подати заяву та очікувати повідомлення про дату і час відеосеансу.

Після обробки поданої інформації заявнику надійде електронний лист (e-mail) із запрошенням на відеоконференцію, під час якої працівник Пенсійного фонду проведе підтвердження особи.

❗ Якщо не пройти ідентифікацію — виплати буде припинено.

Пенсійний фонд України має право тимчасово зупинити нарахування пенсії чи страхових виплат до моменту, поки особа не підтвердить свою особу у встановленому порядку. Виплати буде поновлено лише після проходження процедури ідентифікації, тому зволікати з цим не варто.

❤️ Попіклуйтеся про своїх рідних та близьких.

Якщо серед них є пенсіонери чи отримувачі страхових виплат, які мешкають на тимчасово окупованих територіях або за кордоном, допоможіть їм своєчасно пройти ідентифікацію. Допоможіть їм правильно заповнити форму-заяву (врешті, це можете зробити ви самі) та налаштувати необхідний зв'язок. Однак пам'ятайте, що під час сеансу відеозв'язку має бути присутня безпосередньо та особа, якій надаються виплати.

Незаконна косметологія та лікарська недбалість: що за це чекає?

Нещодавно слідчі вручили підозри двом провідним лікарям одеської приватної клініки «Одрекс» за неналежне виконання професійних обов’язків, що призвело до смерті пацієнта.

В Офісі Генерального прокурора уточнили, що смерть пацієнта (бізнесмена Аднана Ківана) настала восени 2024 року. За даними слідства, упродовж травня–жовтня 2024 року він проходив лікування у медичному закладі "Одрекс". Як встановлено комісійною судово-медичною експертизою, під час лікування не було забезпечено належного реагування на ознаки ускладнення, а також не вжито необхідних заходів для своєчасного лікування пацієнта. Експерти дійшли висновку, що лікарська помилка та недбале ставлення до обов’язків перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку зі смертю пацієнта.

Кримінальне провадження відкрито за статтею 140 Кримінального кодексу України – «Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого». Відповідальність за цією статтею передбачає:

• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - до 5 років;

• виправні роботи, обмеження волі або позбавлення волі — до 2 років.

Якщо ж ідеться про шкоду, заподіяну неповнолітньому — покарання ще суворіше.

⚖️ За яких умов можуть притягнути до відповідальності за статтею 140 КК України?

Суб’єкти:

Перш за все, ця стаття стосується медичних та фармацевтичних працівників: всіх лікарів незалежно від профілю, осіб середнього медичного персоналу тощо, у т.ч. ті, хто займається приватною медичною та фармацевтичною практикою як різновидами підприємницької діяльності.

Вчинення протиправних дій:

Притягнення до відповідальності за ст. 140 КК можливе внаслідок невиконання чи неналежного виконання професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них.

Невиконання професійних обов’язків означає, що медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов’язаний був вчинити, зокрема ті, що передбачаються медико-технологічними документами МОЗ.

Неналежне виконання професійних обов’язків має місце у тому разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов’язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Зокрема, якщо дії лікаря не відповідають уніфікованому клінічному протоколу, затвердженому МОЗ.

При цьому неважливо чи таке невиконання чи неналежне виконання було одноразовим чи систематичним.

Так, за ст. 140 КК можуть кваліфікуватися, зокрема, такі діяння як:

• несвоєчасне або неправильне встановлення діагнозу захворювання,

• залишення пацієнта без належного медичного догляду,

• переливання крові невідповідної групи,

• неналежне ведення медичної документації, що призвело до помилкового лікування,

• залишення сторонніх предметів в організмі пацієнта під час хірургічної операції,

• застосування неправильного лікування,

• недостатній контроль за медичною технікою,

• порушення правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів,

• несвоєчасне надання медичної допомоги, зокрема під час невідкладних станів,

• фармацевтичні помилки — видача неправильного препарату або дозування,

• порушення протоколів лікування чи стандартів МОЗ тощо.

Причинно-наслідковий зв’язок:

Для притягнення до відповідальності за ст. 140 КК України недостатньо самого факту порушення лікарем протоколу або халатності. Необхідно довести, що саме ці дії спричинили тяжкі наслідки для здоров’я або життя пацієнта. Без такого зв’язку складу правопорушення — немає.

Відповідальність настає лише за тяжкі наслідки:

Медичні працівники можуть бути притягнуті за ст. 140 КК тільки якщо є тяжкі наслідки — наприклад, інвалідність, смерть або значне погіршення стану здоров’я. Якщо таких наслідків не настало, причин для притягнення до кримінальної відповідальності немає.

Вина:

Необов’язково бажати настання шкідливих наслідків для клієнта. Відповідальність настає навіть тоді, коли лікар просто діяв неуважно, не докладаючи усіх необхідних зусиль, або самовпевнено покладався на власний досвід, вважаючи, що нічого поганого не станеться (кримінально протиправна недбалість або кримінально протиправна самовпевненість).

Також, як зазначають в інформаційних матеріалах, у правоохоронців наявна інформація, що в «Одрексі» систематично підробляли результати аналізів, прибільшували діагнози та призначали пацієнтам непотрібні процедури та операції, аби створювати видимість важкої хвороби та заробляти на пацієнтах. Також є дані про те, що медперсонал нібито отримував вказівки від керівництва щодо призначень та направлення пацієнтів на конкретні процедури.

Такі дії можна розцінювати як шахрайство (ст. 190 КК України), а якщо вони вчинені посадовими особами приватного чи державного медзакладу – також як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України)

🔹Зокрема, в березні цього року правоохоронці вже викривали схожу схему у медичній сфері. На Дрогобиччині було повідомлено про підозру трьом працівникам лікарні, які зловживаючи службовим становищем, скеровували пацієнтів на лікування у свій приватний заклад під виглядом відсутності державного фінансування, де стягували плату за медичні послуги, що мали бути безкоштовними. Їм інкримінували зловживання службовим становищем та шахрайство (ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27 - ч. 5 ст. 190 КК України). (https://lviv.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=384343)

🔹За підробку аналізів також можна отримати статтю. Так, у жовтні 2025 року в Києві оперативники Департаменту внутрішньої безпеки Нацполіції затримали лікаря-нарколога, який продавав фіктивні результати аналізів, які не показували наявність заборонених речовин у крові, що допомагало клієнтам уникати відповідальності за кермування у нетверезому стані. Затриманому повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 368-4 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги). Зокрема, за вимагання та одержання неправомірної вигоди фігуранту загрожує до восьми років ув’язнення з позбавленням права займатися медичною діяльністю та конфіскацією майна. - https://npu.gov.ua/news/u-kyievi-operatyvnyky-dvb-natspolitsii-zatrymaly-likaria-narkoloha-iakyi-pidrobliav-rezultaty-analiziv

🔹А за підробку діагнозів для незаконного перетину кордону наступає відповідальність не тільки за ст. 190 КК України, а також і за статею 358 КК України (підроблення офіційних документів), а в деяких випадках і за статтями 114-1 КК України (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань) та ст. 332 КК України (організація незаконного переправлення осіб через державний кордон). Про це 3 жовтня 2025 року повідомила Львівська обласна прокуратура - https://gp.gov.ua/ua/posts/fiktivni-diagnozi-dlya-nezakonnogo-peretinu-kordonu-u-lvovi-suditimut-pyatyox-osib.

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, тобто без ліцензії на медичну практику або без належної медичної освіти може тягнути за собою кримінальну відповідальність за статею 138 КК України.

🔹Так, наприклад, вироком Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2024 у справі 522/1522/24 «лікаря-стоматолога» без ліцензії та медичної освіти були було засуджено за ст.138 КК України як заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, що спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Скориставшись порадою знайомих, потерпіла звернулась, як вона вважала, до лікаря-стоматолога, яка у власному помешканні облаштувала стоматологічний кабінет з усім необхідним обладнанням: стоматологічним кріслом, зубопротезною машиною, іншими стоматологічними інструментами. Окрім явних порушень законодавчих санітарних та будівельних вимог щодо місця надання стоматологічних послуг, стоматологиня не мала також належної медичної освіти та спеціального дозволу на здійснення медичної практики. Незважаючи на це, протягом останніх років, вона займалася незаконною лікувальною діяльністю. І все б нічого, якби одна з пацієнток не померла під час видалення зуба, що й стало причиною для відкриття кримінального провадження проти лікарки.

В даному випадку особі призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки (максимальний строк) та звільнили від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки на підставі ст. 75 КК України.

🔹Ще один трагічний випадок стався у Львові, де під час стоматологічного лікування п’ятирічного хлопчика через неналежне виконання професійних обов’язків лікарем-анестезіологом дитина впала в кому, а згодом померла. Як з’ясувало слідство, лікарка, маючи дійсний диплом, який засвідчував право надавати анестезіологічні послуги дорослому населенню, отримала підроблений сертифікат лікаря-спеціаліста за спеціальністю «дитяча анестезіологія». Додатково до цього було отримане ще посвідчення про підвищення кваліфікації до диплому за напрямком «дитяча анестезіологія». У подальшому, фігурантка використала ці документи для залучення її до надання медичної допомоги дітям у приватній стоматологічній клініці.

Підозрюваній інкриміновано:

• зайняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого (ст. 138 КК України) – максимальне покарання 3 роки позбавлення волі,

• неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому (ч. 2 ст. 140 КК України) – максимальне покарання 3 роки позбавлення волі,

• підроблення офіційного документу, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією і який надає права з метою використання його підроблювачем чи іншою особою, використання завідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України) – максимальне покарання 5 років позбавлення волі.

(https://lviv.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=381182)

Схожі випадки також траплялися на Тернопільщині (https://gp.gov.ua/ua/posts/smert-ditini-pid-cas-likuvannya-zubiv-u-ternopoli-likarci-povidomleno-pro-pidozru), в Києві (https://kyiv.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=384821), в Черкасах (https://ch.npu.gov.ua/news/u-cherkasakh-likariu-anesteziolohu-povidomleno-pro-pidozru-u-nedbalosti-shcho-pryzvela-do-smerti-dytyny) В усіх випадках підозру повідомили за фактом неналежного виконання професійних обов’язків (частина 2 статті 140 КК України).

🔹Ще один трагічний випадок стався в харківському косметологічному салоні під час проведення лазерного ліполізу, для якої зазвичай потрібна місцева анестезія. За короткий проміжок часу косметологиня ввела клієнтці близько 20 ін’єкцій, перевищивши рекомендовану концентрацію препарату у розчині щонайменше в 15 разів, що спричинило передозування та смерть потерпілої.

Слідчі встановили, що косметологиня не мала закінченої медичної освіти, відповідної кваліфікації та дозволу на проведення анестезії (на таке має право лише хірург або ж анестезіолог) - натомість косметологиня мала спеціальність провізора-косметолога. Окрім того, під час обшуку в клініці не вдалося знайти жодних медичних документів – тільки так звані інформаційні згоди від клієнток на бланках клініки.

В даній справі 33-річній косметологині повідомили про підозру у скоєнні вбивства через необережність (частина 1 статті 119 КК України). Санкція статті передбачає до п’яти років позбавлення волі. - https://hk.npu.gov.ua/news/u-kharkovi-slidchi-povidomyly-pro-pidozru-kosmetolohu-iaka-z-neoberezhnosti-vbyla-svoiu-patsiientku

🔹Також минулого року набула розголосу справа, в якій Печерський районний суд Києва «у виховних цілях» оштрафував на 17 тис. грн столичного лікаря-дерматовенеролога за порушення порядку ліцензування, а саме – надання медичних послуг без отримання відповідної ліцензії.

За матеріалами справи, Головне управління Державної податкової служби у Києві склало адмінпротокол на лікаря-косметолога. Згідно з документом, косметологиня виписала чек пацієнту на оплату 500 грн за надану консультацію від імені фізичної особи-підприємця із зазначенням також клініки Dorofeeva beauty clinic, власницею та директором якої вона є. Це ж ТОВ має ліцензію Міністерства охорони здоров’я від на провадження господарської діяльності з медичної практики, у тому числі галузі дерматовенерології. Натомість суд назвав ці аргументи неспроможними. На думку суду, косметологиня як ФОП надала медичну послугу (консультація лікаря-дерматовенеролога) без отримання відповідної ліцензії. Відтак у її діях вбачається склад адміністративного правопорушення передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

https://enovosty.com/uk/news-ukr/news_society-ukr/full/1107-sud-oshtrafuvav-vidomu-stolichnu-byuti-likarku-u-vixovnix-cilyax

Розписки, скриншоти - докази у суді щодо повернення боргу.

Як діяти і чи будуть такі докази прийматись у суді.

Боргові відносини — одна з найпоширеніших причин спорів. Хтось позичає гроші «на слово», хтось оформлює розписку, а дехто залишає лише скріншот переказу коштів чи переписку. Та коли справа доходить до суду, виникає питання: які з цих доказів дійсно підтвердять факт боргу.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказами у цивільному процесі можуть бути:

1) письмові, речові та електронні докази;

2) висновки експертів;

3) показання свідків.

Частина 2 статті 1047 ЦК України допускає пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до роз’яснень Верховного Суду, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 10 травня 2022 року у справі № 153/943/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року у справі № 369/5625/16-ц).

Про розписку як повноцінний доказ у справі про стягнення боргу говорить і Чернівецький апеляційний суд у справі №351/1958/23 від 26.06.2025.

Так, відповідно до фактичних обставин справи, між сторонами було укладено договір позики, підтверджений розпискою, за яким позичальниця отримала 12 100 доларів США з обов’язком повернення до 1 вересня 2020 року. Розписка була власноруч написана відповідачкою, містила повні паспортні дані сторін, точну суму боргу, строк його повернення та підписи як позичальниці, так і позикодавця та свідка, який був присутній при передачі коштів. Попри це, гроші повернуті не були, що й стало підставою для звернення до суду. В суді ж, відповідачка заперечувала факт отримання коштів, посилаючись на покази свідка, який стверджував, що гроші фактично не передавалися, а розписка була підписана без передачі коштів.

Перед апеляційним судом постали ключові питання: чи підтверджує розписка факт передачі грошових коштів і виникнення боргового зобов’язання та чи можуть свідчення свідків спростувати факт передачі коштів, якщо договір позики укладено у письмовій формі.

Чернівецький апеляційний суд, проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що розписка, підписана позичальником, є належним, допустимим і достатнім доказом передачі коштів, підтверджує факт існування боргових зобов’язань і, відповідно, підстави для їх стягнення. Окрім того, суд вважає, що розписка про отримання коштів в борг є не лише підтвердженням факту укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Також суд звертав увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 та постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20, в яких викладено правовий висновок стосовно презумції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Тож, якщо договір позики укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини).

Саме тому Чернівецький апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та стягнув з відповідачки суму боргу.

Ще однією наглядною ситуацією є справа № 759/15496/25 від 23.09.2025, яку розглядав Святошинський районний суд міста Києва.

Позивач позичив знайомому 1200 доларів США, оформивши це письмово у вигляді розписки, де було чітко зазначено суму, дату та строк повернення коштів. Проте після настання терміну боржник гроші не повернув, на зв’язок не виходив, а всі спроби домовитися результату не дали.

У підсумку позивач звернувся до суду, надавши розписку як доказ. Відповідач жодних пояснень чи заперечень не подав. Суд, розглянувши матеріали справи, визнав, що між сторонами дійсно існував договір позики, а розписка підтверджує факт передачі коштів. Оскільки борг не повернуто, суд повністю задовольнив вимоги позивача: зобов’язав відповідача сплатити 1200 доларів США боргу, а також компенсувати судові витрати та оплату на правову допомогу.

Про використання розписки як належного доказу при вирішенні питання про стягнення боргу зазначає також і Одеський апеляційний суд у справі 522/15749/23 від 25.09.2025, Київський апеляційний суд у справі № 367/911/23 від 15.10.2025, Миколаївський апеляційний суд у справі № 469/917/21 від 05.03.2025, Святошинський районний суд м. Києва у справі № 759/14109/25 від 16.10.2025, у справі № 759/21861/23 від 21.02.2024, Дарницький районний суд м.Києва у справі № 753/21266/23 від 17.01.2024 та інші.

📋 Однак, не кожний документ з назвою «розписка» є за своєю правовою природою борговою розпискою. Для того, щоб бути доказом в суді важливо, щоб розписка відповідала таким вимогам:

1. Назва (розписка, боргова розписка).

2. Дата і місце складання (наприклад: «м. Київ, 05 листопада 2025 року»).

3. Дані позичальника (боржника) та дані позикодавця (кредитора).

Варто зазначити повністю:

• Прізвище, ім’я, по батькові (найменування)

• Дата народження

• Паспортні дані / податковий номер (код ЄДРПОУ – для юридичних осіб)

• Адреса реєстрації та/або проживання

• Контактні дані (телефон, email)

🔹 Так, наприклад, Полтавський апеляційний суд у справі № 554/11897/23 від 16.10.2025 р. відмовив у стягненні боргу, оскільки в розписці були відсутні повні дані як про позикодавця (кредитора), так і про позичальників — зазначено лише прізвище та ініціали. У результаті суд не мав можливості ідентифікувати сторін договору як сторін у справі, що стало підставою для відмови у задоволенні позову, попри значну суму боргу — два мільйони гривень (40 000 доларів США).

5. Точна сума позики. Указати цифрами та прописом (наприклад: «50 000 (п’ятдесят тисяч) гривень»).

6. Обов’язково зазначати валюту («гривень», «доларів США», «євро» тощо).

Якщо сума в іноземній валюті (наприклад, долари США), потрібно додатково вказати еквівалент у гривнях у дужках, наприклад: «5 000 (п’ять тисяч) доларів США (еквівалент ___ гривень за курсом НБУ на дату підписання розписки)».

7. Умова передачі коштів (наприклад: «Гроші отримав у повному обсязі в момент підписання цієї розписки.»).

8. Зазначити обов’язок боржника повернути кошти в певний термін і формі (обов’язково!): наприклад: «Зобов’язуюсь повернути суму боргу у повному обсязі до 24 січня 2026 року готівкою»

9. Санкції за прострочення (наприклад: «У разі прострочення зобов’язуюсь сплатити пеню 1% від суми боргу за кожен день»).

10. Підписи сторін (як підтвердження моменту передачі коштів/укладення угоди).

❗️Розписка не може бути оформлена в усній формі. Тільки письмова форма (від руки чи друком).

⚠️ Якщо сума позики є значною, доцільно запросити свідків, які можуть засвідчити факт передачі грошових коштів та складання розписки. Свідки мають поставити у розписці свої підписи, зазначивши прізвище, ініціали та контактні дані. Це слугуватиме додатковим підтвердженням дійсності угоди у разі виникнення спору.

❗️Водночас варто пам’ятати, що передача коштів лише у присутності свідків, без належно оформленої розписки, не буде вважатися належним доказом у суді. Тому присутність свідків — це додаткова гарантія, а не заміна письмової розписки.

На противагу до розписок, зі скриншотами не все так однозначно.

Відповідно до статті 100 Цивільного процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в цифровій формі, яка містить дані про обставини справи, що мають значення. Електронні докази можуть мати різну форму: графічні зображення, інформація з переписки у чаті, на веб-сайті, електронний лист з поштового сервісу тощо.

⚠️ Варто розуміти, що скриншот – не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Отож, при поданні скриншота як доказу, така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає. Також можна подати і роздрукований скриншот, як паперову копію електронного доказу, посвідчений підписом і з вказаною датою.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначає, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Тож, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

🔹Наприклад, Рівненський районний суд Рівненської області у рішенні від 22 листопада 2022 року у справі №569/9177/22 розглядав позов про стягнення боргу за договором позики в сумі 1100 доларів США. Ключовим серед поданих доказів, крім письмової розписки, був скриншот повідомлення, у якому позивач звертався до відповідача через месенджер із вимогою повернути борг. Позивач стверджував, що неодноразово нагадував про повернення коштів, а на підтвердження надав суду знімок екрана (скриншот). Відповідач же вказував на неналежність цього доказу. Суд, дослідивши матеріали справи в сукупності (письмові докази, оригінал розписки, пояснення позивача та його представника), дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення боргу за договором позики.

🔹В іншій справі, яку розглядав Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області (справа № 398/2062/19 від 20 грудня 2019 року) позивач вимагав повернення 54 000 грн, наданих у позику, з яких відповідач визнав часткове погашення — 200 доларів США (5233,14 грн), що підтверджувалося скриншотом переписки у Viber та квитанцією про переказ коштів. Суд дослідив подані докази — оригінал розписки, скриншоти листування, платіжну квитанцію — та зазначив, що надані представником відповідача скриншоти переписки сторін в соціальній мережі Viber та квитанція про переказ коштів вказують на те, що відповідачем позивачу в рахунок погашення боргу було передано грошові кошти в сумі 5233,14 грн., які були отриманні останнім, а також, що залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 48777грн. Власне, цю суму суд і постановив стягнути з відповідача.

📋 Отож, щоб скриншот був визнаний судом належним доказом необхідно, щоб він відповідав певним вимогам:

1) Перш за все, скриншот має давати змогу ідентифікувати його авторів та зміст.

На зображенні повинні бути чітко видно авторів переписки, назву соціальної мережі чи месенджера, дату, час, а також посилання на сторінку чи профіль.

🔹Неможливість ідентифікувати авторів електронного листування може стати підставою для відмови у врахуванні такого доказу, як от це сталося у справі №592/19628/19, де Ковпаківський районний суд м. Суми зазначив, що скріншот переписки у Telegram не є належним доказом «оскільки ані соціальної мережі, ані групи чи автора з неї встановити неможливо».

2) Бажано, щоб скриншот не був єдиним доказом.

Інформацію, відображену на ньому, варто підтверджувати додатковими доказами — такими як розписка, квитанції, банківські виписки чи інші документи, що підтверджують факт передачі коштів або наявність домовленостей.

Отже, найкраще, коли передача грошей підтверджена письмово — через розписку. Вона має найбільшу доказову силу й допоможе уникнути непорозумінь. А скриншоти, листування чи інші електронні матеріали варто використовувати лише як додаткові підтвердження, щоб у суду не виникло сумнівів у ваших словах.

⚖️ Обшук. Як діяти?

У вашу квартиру чи офіс несподівано вриваються працівники правоохоронних органів, наказують «не залишати приміщення, проводиться обшук». Починають оглядати приміщення, відкривають шафи, переглядають документи, комп’ютери, телефони, вилучають речі. Атмосфера напружена, усе відбувається швидко і без пояснень. Ви розгублені і не розуміє, що робити. У такі моменти важливо не піддаватись паніці й розуміти, що навіть під час обшуку ви маєте права, які не може ігнорувати жоден працівник поліції чи оперативник.

📌 Обшук – це слідчо-розшукова дія, яка проводиться з метою:

• Виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення,
• Відшукання знаряддя кримінального правопорушення,
• Відшукання майна, яке було здобуте у результаті вчинення кримінального правопорушення,
• Встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ст. 234 КПК України).

Обшук може здійснювати: Національна поліція, ДБР, НАБУ, БЕБ.

🧾 Обшук є законним за наявності таких умов:

1) Є відкрите кримінальне провадження;
2) Проведення досудового розслідування;
3) Наявність дозволу на обшук або аргументоване пояснення невідкладного випадку;
4) Чітке дотримання встановленого законом порядку обшуку помешкання або іншого об'єкта.

За загальним правилом, ніхто не може проникнути до житла чи іншого володіння особи без відповідного дозволу – ухвали слідчого судді. Тож перше, що Ви маєте перевірити – чи є в працівників поліції цей документ. Якщо немає – обшук незаконний і його можна оскаржувати.

⚠️ Винятки, коли можна проникнути до житла без ухвали слідчого судді (ст. 233 КПК України):

• За добровільною згодою особи,
• У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.

❗️Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла надає право проникнути до житла лише один раз.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про:

1) Строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали;
2) Прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;
3) Положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;
4) Житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;
5) Особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться;
6) Речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Перед проведенням обшуку прокурор або слідчий, повинен пред’явити ухвалу слідчого судді та надати копію ухвали особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності - іншій присутній особі.

❗️Ознайомлюючись з ухвалою важливо звернути увагу:

• Чи не сплив строк дії ухвали суду (1 місяць).
• Чи вказані в ухвалі саме ваші дані (найменування компанії, код ЄДРПОУ), ваша адреса.

У разі неспівпадіння вашої адреси із адресою в ухвалі така слідча дія є незаконною, а усі відомості, встановлені таким обшуком, не можуть бути доказами за кримінальним провадженням.

• Чи проводить обшук слідчим/прокурором, що зазначений в ухвалі.

Якщо ні - це є порушенням вимог ч. 2 ст. 234 КПК України, а отримані докази не можуть вважатися допустимими у розумінні статей 86, 87 КПК (постанова колегії суддів ВС від 30.10.2023 справа №759/23184/20).

• Чи вказані підстави для обшуку.

Обшук здійснюється з метою, визначеною частиною першою статті 236 КПК України, і повинен бути належно обґрунтований.

• Чи передбачені речі, які працівники планують вилучити в ухвалі на проведення обшуку.

Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Слідчий повинен зробити опис таких речей та документів та зазначити, що вони тимчасово вилучаються. Протягом 48 годин з моменту їх вилучення слідчий або прокурор повинен звернутися до слідчого судді з клопотанням про арешт такого майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

При цьому предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають обов’язковому вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження та поверненню не підлягають.

❗️Важливо: обшук здійснюється з обов’язковою участю не менше двох понятих, крім випадків коли залучення понятих є об’єктивно неможливим або пов’язано з потенційною небезпекою для їхнього життя чи здоров’я. У такому разі хід і результати проведення обшуку в обов’язковому порядку фіксуються доступними технічними засобами шляхом здійснення безперервного відеозапису (ч. 7 ст. 223, ст. 615 КПК України).

Що робити під час обшуку?

1. Перевірте повноваження слідчого або прокурора, який прийшов з ухвалою на обшук (його прізвище, ім’я та по-батькові мають бути вказані в ухвалі). Зафіксуйте дані (запишіть на аркуші паперу).
2. Перевірте дані залучених понятих (ПІБ, місце проживання тощо): вимагайте надання документу, що посвідчує особу; зафіксуйте контактну інформацію. Це може знадобитися для подальшого виклику на допит в якості свідків.
3. Повідомте про бажання скористатися правовою допомогою адвоката. Слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов’язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення (ст. 236 КПК України).
4. Заявіть клопотання про застосування правоохоронцями технічних засобів фіксування обшуку, фіксуйте отримання такого клопотання або відмову. У разі вашого прохання таке фіксування стає обов’язковим для працівників правоохоронних органів, а їх незастосування тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та недопустимість отриманих результатів (ч. ч. 1, 6 ст. 107 КПК).
5. Фіксуйте обшук самостійно: вмикайте відеокамеру, диктофон, організовуйте активне візуальне спостереження за діями правоохоронців, безперервно фіксуйте всі події будь-яким чином. Одразу пересилайте збережені файли онлайн довіреній особі, оскільки гаджети можуть бути вилучені.
6. Поводьте себе спокійно. Слідчі обов’язково відслідковуватимуть усі ваші реакції та всіх присутніх. Будь-яка дія або емоція може наштовхнути їх на певний слід. Не завжди слідчі заздалегідь мають всю необхідну інформацію й розраховують знайти її завдяки вашій реакції на певні провокації.
7. Не перешкоджайте правоохоронцям у здійсненні своїх повноважень. Не варто намагатися приховати щось, адже це може тільки погіршити ситуацію.

⚠️ Під час обшуку слідчий/прокурор має право:

• Заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку (ч. 3 ст. 236 КПК України);
• Провести обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 5 ст. 236 КПК України);
• Відкривати закриті приміщення, сховища, речі, долати системи логічного захисту, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх відкрити чи зняти (деактивувати) систему логічного захисту (ч. 6 ст. 236 КПК України);
• Проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 7 ст. 236 КПК України).

8. Слідкуйте за кожним рухом правоохоронців. Якщо вони розходяться по різним приміщеннях (кімнатах) організовуйте одночасне візуальне спостереження за допомогою колег, родичів, сусідів. Пам’ятайте, що обшук має супроводжуватись двома незаінтересованими понятими, які обидва мають бачити всі дії правоохоронців. Тому обшук має проводитись послідовно по черзі у кожному приміщенні, а не скрізь одночасно.
9. Особистий обшук може бути проведений лише за рішенням слідчого чи прокурора і якщо є достатні підстави вважати, що особа при собі переховує предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. У разі проведення особистого обшуку за відсутності двох понятих або особою протилежної статі – зафіксуйте це порушення у протоколі (ст. 104, ч. 7 ст. 223, ч. 5 ст. 236 КПК).
10. Вимагайте складення протоколу та надання його вам на ознайомлення.

Відповідно до статті 236 КПК України хід і результати особистого обшуку підлягають обов’язковій фіксації у відповідному протоколі.

Уважно вивчить протокол після остаточного оформлення. Зверніть увагу на заповнення службовою особою всіх граф бланку, а також на включення до протоколу повного переліку вилучених документів, речей та їх детальний опис. Внесіть всі свої заяви, зауваження та доповнення до протоколу (ст. 104, ч. 8 ст. 236 КПК).

Вам обов’язково має бути вручений другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей.

При проведенні обшуку на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу вручається керівнику або представникові підприємства, установи або організації.

📌Під час проведення обшуку ви маєте право:

• На телефонний дзвінок адвокату;
• Не погоджуватися на обшук без адвоката;
• Ознайомитися з ухвалою на обшук та отримати її копію;
• Ознайомитися з посвідченнями осіб, які прийшли проводити обшук;
• На мовчання – ви не зобов'язані відповідати на запитання правоохоронних органів
• Не надавати самостійно ніякої інформації, не допомагати працівникам;
• Знімати процес обшуку та вимагати його фіксування з боку правоохоронців;
• Вимагати присутності на обшуку не менше двох незалежних понятих;
• Користуватися речами та вільно пересуватися по квартирі;
• Стежити за діями правоохоронців та контролювати їх перебування та пересування у вашій оселі;
• Вимагати, щоб особистий обшук проводився особою тієї ж статі та в присутності адвоката;
• Не розблоковувати власний телефон;
• Висловлювати свої зауваження на камеру правоохоронців, які фіксують обшук;
• Ознайомитися з складеним протоколом та отримати його копію.

🚫 Типові порушення під час обшуку:

• Відсутність ухвали слідчого судді про проведення обшуку або неспівпадіння даних із ухвалою;
• Обшук у нічний час;
• Обшук без адвоката або перекладача;
• Проведення обшуку не уповноваженими особами;
• Проведення обшуку без понятих;
• Залучення зацікавлених понятих;
• Вилучення майна, щодо якого відсутній дозвіл;
• Відсутність відеофіксації ходу проведення обшуку, а також процесу вилучення та пакування вилучених речей;
• Відсутність у протоколі зазначення ідентифікаційних ознак технічних пристроїв, за допомогою яких здійснювалася відеофіксація обшуку;
• Відсутність у протоколі обшуку підпису присутніх осіб та особи, яка його проводила;
• Та інші.

💡 Мати поруч адвоката під час обшуку — це не лише ваша законна гарантія, а й реальний інструмент захисту від зловживань та порушення прав. Так, адвокат зможе:

• Проконсультувати щодо процедури обшуку, роз’яснити ваші права й обов’язки та допомогти зорієнтуватися в подальших діях;
• Переконатися, що ухвала на проведення обшуку відповідає вимогам закону;
• Здійснювати контроль за перебігом обшуку;
• Реагувати на неправомірні дії правоохоронців і вносити свої зауваження до протоколу обшуку;
• Захистити вас від безпідставного вилучення майна;
• Підтримати психологічно, допомагаючи зберегти спокій і впевненість;
• Забезпечити належну фіксацію всіх допущених правоохоронцями порушень з метою подальшого оскарження та захисту ваших прав.

🛡️ Підготовка до обшуку

Навіть якщо передбачити обшук неможливо, до нього все ж варто бути готовим, особливо підприємцям:

• Не ризикуйте — укладіть договір про надання правничої допомоги з адвокатом, який оперативно прибуде на місце та забезпечить ваш захист у разі обшуку.
• Первинну бухгалтерську та іншу важливу документацію зберігайте поза межами офісу. У робочому приміщенні мають залишатися лише ті документи, які потрібні для поточної діяльності.
• Не записуйте паролі доступу на стікерах, папірцях чи у блокнотах та не залишайте їх на робочому столі, оскільки їх швидко можуть вилучити.
• Оптимально зберігати документи в електронному вигляді — у надійному хмарному сховищі або в іншому безпечному місці поза офісом. Це допоможе обмежити доступ до інформації під час можливого обшуку.
• Інформацію, що становить комерційну таємницю, розміщуйте виключно на захищених віддалених серверах. Не залишайте файли із конфіденційними даними на домашніх або особистих комп’ютерах. Регулярно оновлюйте паролі та контролюйте рівень доступу працівників до даних.
• Проведіть навчання персоналу щодо дій у разі проведення обшуку. Співробітники мають чітко розуміти алгоритм поведінки, знати свої права та контакти адвоката.

Прострочений паспорт і мобілізаційний статус: що потрібно знати українцям за кордоном

Українці, які перебувають за кордоном і мають статус військовозобов’язаних, дедалі частіше стикаються з серйозними труднощами, коли строк дії їхніх паспортів спливає. Через війну, мобілізаційні вимоги та обмеження на виїзд багато громадян опинилися в ситуації, коли їхні документи вже втратили чинність. Більше того, після змін, ухвалених Кабінетом Міністрів України 29 жовтня 2025 року (Постанова №1375), термін дії закордонних паспортів більше не «продовжується».

Відповідно до ч. 6 ст. 20 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану оформлення паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон розміщеним за межами України відокремленим підрозділом (філією, представництвом) державного підприємства, що належить до сфери управління Державної міграційної служби України, громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років здійснюється за умови наявності у вказаних осіб військово-облікових документів.

З 1 квітня цього року українським чоловікам віком від 18 до 60 років, які знаходяться за кордоном, спростили процедуру отримання документів та надали можливість оформити паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон без фізичного пред’явлення військово-облікового документа (відповідно до змін, затверджених постановою КМУ № 370).

Військовозобов’язані громадяни України можуть отримати у відокремленому підрозділі оформлені документи, якщо їхній військово-обліковий документ є дійсним, не перед'являючи його. Під час оформлення документів працівники відокремленого підрозділу ДМС самостійно перевіряють статус військового обліку. У разі відсутності інформації про чоловіка в реєстрі «Оберіг» (Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів), його дані передаються до цього реєстру. Причому, такі особи ставляться на військовий облік без проходження медкомісії. Сам паспорт можна отримати після автоматичного формування військово-облікового документа.

Якщо дані про військовозобов’язаного вже є в реєстрі і немає жодних проблем з їх оновленням, то він може отримати паспорт для виїзду за кордон без паперового військово-облікового документа.

Тож за правильно оформлених документів, чоловіку призовного віку не можуть відмовити у видачі паспорта за кордоном. Дипломатичні установи України не мають права:

• Вимагати військового квитка або довідки ТЦК;
• Здійснювати заходи військового обліку;
• Відмовляти у паспортних діях через мобілізацію;
• Передавати дані заявника до ТЦК для призову.

Водночас чоловікам, які перебувають у розшуку або мають недійсні військово-облікові документи, отримати паспорт набагато складніше. Якщо в електронному військово-обліковому документі «Резерв+» вказано, що громадянин перебуває у розшуку, йому відмовлять у видачі закордонного паспорта — у такому разі спершу необхідно врегулювати це питання з ТЦК.

Ще один можливий вихід з цієї ситуації – оформлення «сірого» паспорту.

«Сірий» паспорт - це тимчасовий документ, який може отримати особа, що легально проживає у певній країні, але не може отримати паспорт власної держави.

Умови отримання «сірого» паспорту залежать від законодавства конкретної держави. Зазвичай, необхідно мати дозвіл на проживання та підтвердити неможливість отримання національного паспорта.

Право на оформлення мають:

• Особи, які користуються тимчасовим захистом або мають міжнародний статус і не можуть повернутися додому через воєнні дії;
• Громадяни, у яких строк дії закордонного паспорта сплив і немає можливості його відновити;
• Особи, що перебувають під міжнародною охороною:

1. Біженці,
2. Особи, які потребують додаткового захисту.

«Сірий» паспорт хоч і не замінює паспорта громадянина, однак фактично надає право:

• Легально перебувати в країні, яка видає цей паспорт;
• Офіційно працювати та навчатися;
• Вільно подорожувати країнами Шенгенської зони;
• Користуватися соціальними послугами, зокрема і отримувати медичну допомогу.

Важливо зазначити, що цей документ є тимчасовим і видається здебільшого на термін від 1 до 3 років, залежно від країни.

Компенсація за пошкодження чи знищення житла

Ваше житло пошкоджене або знищене через війну? Це біль, з яким, на жаль, зіткнулися тисячі українців. Але держава передбачила компенсацію і кожен, хто втратив дім, має право її отримати.

📌 Які умови отримання компенсації?

Наразі компенсація доступна лише громадянам України, у яких від початку війни 24 лютого частково пошкоджено або зруйновано власне житло. Це можуть бути:

• Приватні будинки — садибні, дачні чи садові;
• Квартири;
• Інші житлові приміщення, на які зареєстровано окреме право власності, а не в складі будинку.

Кошти надаються, якщо житло:

• Зруйновано через бойові дії після 24 лютого 2022 року;
• Знаходиться на неокупованій території або в зоні активних бойових дій;
• Не підлягає ремонту;
• Належить на праві власності заявнику.

Компенсація за знищений об’єкт нерухомого майна надається шляхом:

1) Надання грошових коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок отримувача компенсації із спеціальним режимом використання для фінансування будівництва будинку садибного типу, садового або дачного будинку.

Виплати надають власникам зруйнованих приватних будинків, які планують самостійну відбудову. Для цього потрібно мати у своїй власності земельну ділянку для будівництва.

2) Надання житлового сертифіката на придбання нового житла (квартири, будинку).

Житловий сертифікат може бути використаний лише його власником або його спадкоємцем та не може бути відчужений третім особам (ч. 9 ст. 8 Закону України № 2923-IX).

Власники знищеного будинку садибного типу, садового або дачного будинку, об’єктів будівництва (будинки садибного типу, садові та дачні будинки) можуть отримати компенсацію за вибором в один із зазначених способів.

❗️Якщо ж знищено вашу квартиру (інше житлове приміщення в будівлі), то закон передбачає лише компенсацію у вигляді отримання житлового сертифіката.

👉 У разі якщо знищений об’єкт нерухомого майна перебуває у спільній власності, заява про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна може бути подана кожним співвласником окремо або одним із співвласників такого об’єкта. Заява, подана одним із співвласників, вважається поданою всіма співвласниками за відсутності заперечень інших співвласників. Розмір такої компенсації буде визначено пропорційно до розміру частки, яка належить відповідному співвласнику. Якщо співвласниками є чоловік та дружина (майно перебуває у спільній сумісній власності) виплати належать обом порівну.

👉 Заява про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна також може бути подана спадкоємцем власника зруйнованого житла (за наявності свідоцтва про право на спадщину).

📋 Порядок отримання компенсації

Крок 1. Подача заяви.

Для отримання компенсації найперше, що необхідно зробити – це повідомити про факт руйнування житла. Зробити це можна:

• В електронній формі — на Порталі Дія чи у мобільному застосунку;
• У паперовій формі - через ЦНАП, орган соціального захисту населення або нотаріуса.

❗️Заява про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна подається щодо кожного знищеного об’єкта нерухомого майна окремо.

Онлайн

1. Зареєструйтеся або авторизуйтеся на Порталі Дія за допомогою електронного підпису чи BankID або ж авторизуйтеся у мобільному застосунку.
2. У розділі «Послуги» оберіть «Пошкоджене майно».
3. Якщо інформація про вашу нерухомість є у Державному реєстрі речових прав, система підвантажить її автоматично. В іншому разі додати інформацію про об’єкт необхідно самостійно.
4. Заповніть онлайн-форму та вкажіть дані про об’єкт, який було пошкоджено — тип нерухомого майна, загальна площа, адреса, стан пошкоджень, кількість осіб, які там мешкали.
5. Також необхідно завантажити фото, на яких видно пошкодження, описати їх, вказати орієнтовну дату та час пошкоджень.
6. Додайте ваші контактні дані — електронну пошту та номер телефону. Прогляньте повідомлення ще раз і відправте його.

Офлайн

Ви (або ваш представник на підставі довіреності) можете також звернутися до Центру надання адміністративних послуг або до найближчого нотаріуса.

⚠️Подати заяву можна до будь-якого ЦНАП чи нотаріуса, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця розташування знищеного житла.

До заяви про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна додаються:

1) Копія документа, що підтверджує право власності на об’єкт нерухомого майна (крім випадків, якщо право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);
2) Копія документа, що підтверджує пріоритетне право на отримання компенсації (у разі наявності);

📌 Пріоритетне право на компенсацію мають (ст. 9 Закону України № 2923-IX):

• Учасники бойових дій;
• Мобілізовані громадяни;
• Інваліди внаслідок війни;
• Ветерани війни;
• Багатодітні сім'ї;
• Інваліди I та II груп;
• Внутрішньо переміщені особи (згідно зі змінами від 04.12.2024 р.).

3) Документи (у тому числі матеріали фото- і відеофіксації) об’єкта нерухомого майна до/після знищення (за наявності).

⚠️Раніше для підтвердження знищення житла вимагалися фотографії з трьох ракурсів, зроблені строго зверху з відхиленням не більше 20° і точною геолокацією в межах 4 метрів. Однак в умовах війни такі знімки часто неможливо отримати.

Оновлені вимоги включають:

• Один загальний знімок, який показує ступінь пошкодження;
• Відсутність вимоги знімати строго зверху — достатньо, щоб руйнування були видимі;
• Допустима похибка геолокації до 10 метрів замість 4;
• Фото, які разом підтверджують факт знищення, приймаються для компенсації, навіть якщо вони не ідеальні.

❗️Не ризикуйте життям, щоб зробити фото зруйнованого будинку на території активних бойових дій! Якщо у вас немає зображень, зверніться до відповідних служб або можливих свідків подій. Вони також можуть надати матеріали, потрібні для встановлення факту знищення житла.

⚠️ Якщо подаєте заяву офлайн – не забудьте із собою взяти оригінали документів (а також паспорт чи інший документ, що посвідчує особу), які потрібно буде показати нотаріусу або ж адміністратору центру надання адміністративних послуг.

Ви можете подати заяву навіть за відсутності документів, що посвідчують право власності, наприклад у разі їх знищення. У такому разі закон рекомендує звернутися до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

Крок 2. Розгляд заяви та проведення обстеження Комісією з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна.

Заява про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна направляється на розгляд Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації, уповноваженої розглядати заяви про надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна на відповідній території, автоматично програмними засобами Реєстру пошкодженого та знищеного майна.

Комісія здійснює фізичний виїзд на об’єкт або проводить обстеження дистанційно (що можливо із 07.07.2025 відповідно до Постанови КМУ № 815). Якщо йдеться про дистанційний формат, використовуються супутникові знімки, матеріали з дронів, фото та відео, зняті заявником на мобільний телефон.

Крок 3. Прийняття рішення.

Протягом 30 днів з моменту подання заяви комісія має ухвалити рішення: чи можна встановити факт знищення житла. Якщо зібраних матеріалів достатньо, комісія нараховує компенсацію. Якщо ні — може призупинити розгляд справи.

У разі призупинення є 90 днів, щоб надати додаткові матеріали. Це можуть бути власні фото та відеоматеріали або відомості від місцевої поліції, ДСНС, військових та очевидців. Комісія в цей час також може збирати та долучати відомості отримані від поліції, рятувальників та військових.

Якщо сукупних матеріалів буде достатньо для встановлення факту знищення житла - комісія нараховує компенсацію. Підставами для відмови у наданні компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна є (ч. 6 ст. 6 Закону України № 2923-IX):

1) Подання заяви про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна особою, яка не може бути отримувачем компенсації відповідно до цього Закону або не має повноважень для подання заяви;

2) Виявлення недостовірних даних, зазначених у заяві про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна;

3) Подання заяви про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна після спливу строку, визначеного законом (тобто після спливу року з дня припинення або скасування воєнного стану на території, на якій розташовувалося знищене майно).

Рішення про надання/відмову у наданні компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна підлягає затвердженню рішенням виконавчого органу ради, військової адміністрації населеного пункту або військово-цивільної адміністрації населеного пункту протягом п’яти календарних днів з дня прийняття Комісією з розгляду питань щодо надання компенсації такого рішення.

Крок 4. Отримати сертифікат або грошову виплату.

1) Сертифікат діє протягом 5 років з моменту отримання.

Сертифікат можна використати для придбання майна на первинному чи вторинному ринку, а також інвестувати кошти в обʼєкт на етапі будівництва.

Щоб скористатися сертифікатом, потрібно:

• Подати заявку в Дії для бронювання коштів за сертифікатом;
• Дочекатися в Дії підтвердження, що кошти заброньовані;
• Укласти угоду купівлі в нотаріуса, зазначивши сертифікат як спосіб оплати.

Заброньовані кошти надійдуть на рахунок продавця майна

2) У разі прийняття рішення про виплату грошової компенсації, кошти зараховуються двома траншами в розмірі 50% від компенсації. Щоб отримати перший транш необхідно подати повідомлення про початок будівельних робіт через портал Дія або ЦНАП.

Для отримання другого траншу необхідно розпочати будівельні роботи, підтвердити витрати та зареєструвати проєктно-кошторисну документацію в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва. Завершити будівництво необхідно протягом 36 місяців від першого зарахування коштів.

💭 Чи можна отримати компенсацію за пошкоджене житло, яке підлягає відновленню?

Якщо житло підлягає відновленню ви можете отримати допомогу від держави для відбудови цього майна в рамках програми єВідновлення.

Умови отримання компенсації:

1. Пошкоджене через бойові дії після 24 лютого 2022
2. Розміщене на неокупованій території, де не ведуться активні бойові дії
3. Підлягає відновленню (за результатами оцінки комісії було визнано таким, що можливо відновити)
4. Ще не було відремонтоване самостійно

Програмою передбачено надання:

• До 350 тис грн допомоги для ремонту пошкоджених квартир
• До 500 тис грн допомоги для ремонту пошкоджених приватних будинків

Процедура подачі заяви на виплату компенсації проходить за такою ж схемою як і для компенсації знищеного майна. Після прийняття рішення про виплату компенсації необхідно відкрити картку єВідновлення у банку. Нараховані кошти потрібно використати протягом 12 місяців (якщо сума компенсації становила до 200 тис грн) або протягом 18 місяців (якщо понад 200 тис грн).

Кошти можна витратити тільки на придбання будівельних матеріалів або на замовлення ремонтних послуг. Придбання побутової техніки, меблів, декоративних елементів та інших предметів не допускається.

⚠️Під час оформлення компенсації можуть виникати й різні труднощі. Найчастіше люди стикаються з тим, що:

•Втрачено документи, які підтверджують право власності;
•Складно правильно підготувати заяву та зібрати всі необхідні документи;
•Виникають неточності під час розрахунку суми компенсації;
•Необхідно подати заперечення та скарги на рішення комісій.

Такі ситуації уповільнюють процес, однак з професійною правничою допомогою можна значно полегшити процес подання документів та отримання компенсації.

Борги і спадщина: що потрібно знати спадкоємцю

Приймаючи спадщину, варто враховувати, що до її складу можуть входити не лише квартири, будинки чи інше майно померлого, а й певні його обов’язки. Наприклад, якщо за життя спадкодавець взяв у борг чи кредит у банку і до своєї смерті не встиг його виплатити, ці зобов’язання переходять до спадкоємців.

«Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)»

(стаття 1216 ЦК України)

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Це може бути як рухоме, так і нерухоме майно, грошові кошти, вклади, але також і боргові зобов’язання.

Так, наприклад:

• Якщо людина була в шлюбі – борг виплачуватиме чоловік або дружина;
• Якщо подружжя розлучилося – колишній чоловік чи колишня дружина нічого не зобов’язані платити;
• Якщо померлий не був одружений та не мав дітей – боргові зобов’язання можуть перейти до його батьків або інших осіб, що успадкували його майно.

Обов'язок сплати за зобов’язаннями покладається на спадкоємця, що прийняв спадщину. При цьому не важливо успадковує він за законом або за заповітом.

❗Часткове прийняття спадщини, а саме прийняття майна та відмова від прийняття боргів - не допускається.

До складу спадщини не входять лише ті права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, наприклад (ст. 1219 ЦК України):

• Особисті немайнові права (право на авторство, право на використання імені);
• Право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
• Право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
• Права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
• Права та обов'язки особи як кредитора або боржника, що не можуть бути виконані іншою особою (наприклад зобов’язання померлої фізичної особи – підприємця особисто надати послугу).

Натомість, у спадщину переходять:

• Обов'язки, що випливають з цивільно-правових договорів (крім тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця);
• Обов'язки з відшкодування матеріальної шкоди (збитків);
• Обов'язки по відшкодуванню моральної шкоди (присудженої судом за життя спадкодавця);
• Обов'язки по виплаті неустойки у вигляді штрафу або пені (присудженої судом за життя спадкодавця);
• Обов'язки за договором оренди житла з викупом;
• Та навіть борги за комунальні послуги.

❗Важливо: ваша відповідальність за зобов’язаннями спадкодавця не безмежна, а лише в межах успадкованого майна (ч. 1 ст. 1282 ЦК України). Тобто якщо вами було прийнято у спадщину 10 000 грн., вимоги кредиторів можуть бути задоволені тільки в межах цієї суми. Вимоги кредиторів заплатити більше є незаконними.

Якщо спадкоємців декілька — кожен має задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі своєї частки у спадщині.

👉 Кредитором може бути будь-яка фізична, юридична особа, а також держава: банк, податкова, орендодавець, якому померлий заборгував за оренду, а також будь-яка людина чи організація, якій спадкодавець винен гроші.

💭 Які особливості успадкування боргів померлого, якщо він був ФОП?

Згідно зі ст. 52 ЦК України, ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Тож у разі його смерті, до спадкодавців переходять всі зобов’язання ФОПа (перед постачальниками, орендодавцями, банками), за винятком тих, які нерозривно пов’язані з його особою (наприклад, надання послуг або виконання робіт за договором). Зобов’язання ФОП у цьому плані не відрізняються від зобов’язань простої фізичної особи.

У разі прийняття спадщини до спадкоємців також переходять певні податкові зобов’язання ФОПа. За пунктом 162.3 ПКУ, останнім податковим періодом вважається період до дня смерті ФОП. Тому якщо в останньому періоді ФОП отримував доходи, податок з них має бути сплачений.

Водночас до складу спадщини переходять і податкові заборгованості, що існували у ФОПа на день його смерті. До них належать наявні борги зі сплати:

• Єдиного податку,
• Військового збору,
• ПДФО,
• В тому числі штрафи та пеня, що утворилися за їх несплату до смерті ФОП,
• Натомість борг зі сплати ЄСВ - НЕ успадковується.

Так, якщо померлий ФОП заборгував державі 20 000 грн єдиного податку, 30 000 грн боргу з ЄСВ та 50 000 грн боргу перед постачальниками, але ви успадкували квартиру вартістю 200 000 грн, то ви маєте:

• Сплатити 20 000 грн єдиного податку з вартості квартири,
• Сплатити 50 000 грн боргу перед постачальниками з вартості квартири,
• Не сплачувати заборгованість за ЄСВ (така заборгованість списується),
• Залишити собі решту 130 000 грн.

Чи можна взагалі уникнути відповідальності за борги померлого?

Так. Згідно зі ст. 1268 ЦК України ви маєте право:

1. Відмовитися від спадщини;
2. Прийняти спадщину повністю – разом із майном та боргами;
3. У разі прийняття спадщини відкликати заяву (коли розумієте, що спадщина може завдати більше клопоту, ніж користі).

❗ Важливо пам’ятати: на всі ці дії у вас є шість місяців з моменту відкриття спадщини (ст.1270 ЦК України).

Перед прийняттям і оформленням спадщини рекомендовано:

1. Скласти перелік спадкового майна та приблизно оцінити його вартість.

2. З’ясувати розмір боргів та порівняти його з вартістю успадкованого майна.

📌 Перевірити чи є борги у спадкодавця можна за допомогою:

• Сайту Судової влади України, перевіривши, чи є спадкодавець учасником у справі,
• Єдиного реєстру боржників,
• «Дії» або у виконавця, з’ясувавши чи є відкриті виконавчі провадження щодо спадкодавця,
• Запиту до органу ДПС з метою з’ясування наявності чи відсутності податкових заборгованостей (якщо спадкодавець був ФОП).

3. Прийняти рішення. Якщо успадковані борги перевищують вартість спадщини, серйозно розгляньте можливість відмови від неї - стаття 1269 ЦК України надає спадкоємцям таке право.

👉 У разі відмови від спадщини ви не будете нести відповідальність за борги, але також й не отримаєте жодного майна.

За загальним правилом, якщо протягом 6 місяців з моменту смерті ви не зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття, спадщина буде вважатися не прийнятою.

❗Однак пам’ятайте: якщо ви постійно проживали з померлим, спадщина приймається автоматично (ст. 1268 ЦК України). Тому, щоб відмовитись від неї, потрібно обов’язково протягом вищевказаного шестимісячного строку звернутися до нотаріуса із заявою про відмову від спадку.

Як діяти, якщо ви все-таки вирішили прийняти спадщину та погасити борги?

Крок 1. Отримайте свідоцтво про смерть спадкодавця.

Крок 2. Повідомте кредитора про смерть боржника, надавши копію свідоцтва про смерть.

Крок 3. Зверніться до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Крок 4. Через шість місяців після смерті спадкодавця ви вступаєте в права спадкування та отримуєте свідоцтво про право на спадщину.

З цього моменту розпочинається 6-місячний термін, протягом якого кредитор може звернутись до вас із вимогою. Відсутність такої вимоги протягом 6 місяців з моменту, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини, є підставою для відмови в погашенні кредиту, що підтверджується й судовою практикою.

Крок 5. Домовтеся з кредитором про графік виплат боргу або сплатіть його повністю одним платежем.

При цьому пам’ятайте, що ви відповідаєте за борги лише в межах вартості успадкованого майна. Тому якщо у спадок входить майно, яке оцінюється, наприклад, у 200 000 грн, а сума заборгованості становить 300 000 грн, ви повинні будете виплатити лише 200 000 грн. Залишок боргу погашенню не підлягає.

При відмові у задоволенні вимог кредитор може звернутись до суду і в результаті буде накладено стягнення на майно, передане спадкоємцям у натурі (ст. 1282 ЦК України).

Висновок:

Спадщина — це не лише майно, а й правові зобов’язання померлого. Варто оцінити ситуацію та вирішити приймати всю спадщину чи відмовитися від неї.

При цьому, варто пам’ятати такі ключові положення:

1. Часткове прийняття спадщини не допускається (ч. 2 ст. 1268 ЦК України).
2. Строк прийняття або відмови від спадщини становить 6 місяців (ст. 1270 ЦК України).
3. У разі спільного проживання зі спадкодавцем спадщина вважається прийнятою автоматично, тому для відмови від неї потрібно подати заяву нотаріусу в шестимісячний строк (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).
4. Відповідальність спадкоємця обмежена в межах вартості успадкованого майна (ч. 1 ст. 1282 ЦК України).
5. Кредитор має право заявити вимоги до спадкоємця лише протягом шести місяців після того, як дізнався про прийняття спадщини. Якщо така вимога не заявлена — обов’язок її сплати припиняється (ст. 1281 ЦК України).

Головне – зважено підійти до цього питання та діяти послідовно. При необхідності доцільно проконсультуватися з юристом та обрати варіант, який найкраще захистить ваші інтереси.

Правовий аудит документів при супроводженні бізнесу

Правовий аудит документів при супроводженні бізнесу — це глибока перевірка юридичного «здоров’я» компанії.

Правовий аудит документів при супроводженні бізнесу включає комплексну внутрішню юридичну перевірку документів та діяльності компанії на відповідність законодавству з метою:

• Перевірки правильності оформлення документів;
• Виявлення можливих ризиків та слабких місць;
• Упорядкування та вдосконалення юридичних процесів компанії;
• Успішної реорганізації бізнесу;
• Мінімізації фінансових та репутаційних ризиків;
• Запобігання штрафам, судовим процесам;
• Забезпечення готовності компанії до перевірок, укладення угод чи залучення інвестицій.

Для стабільної та успішної роботи бізнесу недостатньо лише добре розробленої стратегії чи якісного продукту — основою також є належне юридичне підґрунтя. Власник компанії повинен системно контролювати ключові напрями правового забезпечення діяльності:

• Внутрішній документообіг,
• Кадрову політику,
• Трудові відносини,
• Договірні відносини,
• Податкові аспекти,
• Захист персональних даних та інформаційну безпеку,
• Інтелектуальну власність.

Саме комплексний юридичний моніторинг дає можливість не лише запобігати ризикам, а й підвищувати привабливість бізнесу.

Правовий аудит можна проводити власними силами, а можна залучити професійного фахівця, який би зберіг ваш час, забезпечив об’єктивність оцінки та надав практичні рекомендації з урахуванням актуальних змін у законодавстві.

📌 Коли потрібний правовий аудит?

Проводити юридичний аудит варто у низці ситуацій:

• При підготовці до перевірок контролюючих органів;
• У разі розробки внутрішніх документів — договорів, положень, інструкцій;
• Під час реорганізації чи реструктуризації бізнесу;
• Перед запуском нового напряму діяльності або масштабуванням компанії;
• Якщо виникають сумніви щодо відповідності документів чинному законодавству;
• Для оцінки ризиків при зміні складу учасників чи керівництва;
• У разі наявності судових або досудових спорів;
• З метою комплексної діагностики правового стану бізнесу і запобігання неочікуваним «юридичним сюрпризам».

Тож, якщо ви запитуєте себе:

• Чи відповідає діяльність моєї компанії вимогам законодавства України?
• Чи впевнений(а) я, що всі мої документи оформлені належним чином?
• Чи немає в укладених мною договорів потенційних ризиків або прогалин?
• Чи не варто оновити мою кадрову, податкову або корпоративну документацію?
• Чи готова моя компанія до перевірок?

Вам точно потрібно здійснити правовий аудит вашої діяльності.

Регулярне проведення такого аналізу дає бізнесу реальні стратегічні переваги, сприяє стабільності та підвищує рівень правової безпеки компанії.

Основними перевагами юридичного аудиту є:

• Мінімізація юридичних і фінансових ризиків;
• Зміцнення репутації та довіри партнерів;
• Захист корпоративних інтересів;
• Економія на потенційних спорах, штрафах і стягненнях контролюючих органів за невідповідність законодавству;
• Підвищення привабливості як для клієнтів, так і для інвесторів;
• Покращення внутрішніх процесів управління;
• Готовність до перевірок державних органів;
• Підвищення ефективності роботи;
• Формування конкурентної переваги на ринку.

Все це окупає затрати часу та коштів, адже провівши юридичний аудит, ви будете цілком спокійні за правову безпеку бізнесу, впевнені у правильності документів і процесів, а також готові до будь-яких перевірок чи непередбачуваних ситуацій.

✅Юридичний “check-up” вашого бізнесу включає:

1. Аналіз установчих та корпоративних документів:

• Перевірка установчих документів підприємства (статуту, установчого та корпоративного договорів, протоколів загальних зборів учасників);
• Аналіз реєстраційних документів (виписок, витягів, свідоцтв про державну реєстрацію);
• Оцінка корпоративних відносин, повноважень учасників і виконавчих органів;
• Перевірка правильності формування статутного капіталу та історії змін у складі учасників.

2. Внутрішня документація підприємства:

• Аналіз колективного договору (за наявності), положень, правил, інструкцій;
• Перевірка внутрішніх регламентів, що визначають управлінські, фінансові та кадрові процеси.

3. Кадрова документація:

• Перевірка штатного розпису, трудових договорів, контрактів з керівництвом, посадових інструкцій;
• Аудит дотримання трудового законодавства, ведення обліку персональних даних;
• Аналіз документів, пов’язаних із трудовими відносинами та оплатою праці.

4. Майнові права та активи компанії:

• Перевірка прав на нерухоме та рухоме майно (договори, акти приймання-передачі, інвентаризаційні описи);
• Аналіз наявності обмежень чи обтяжень майна;
• Перевірка обліку матеріальних і нематеріальних активів.

5. Договірна діяльність:

• Аудит договорів із контрагентами (постачання, підряду, оренди, надання послуг, кредитних угод тощо);
• Перевірка правомірності умов укладених договорів;
• Оцінка ризиків, прогалин і потенційних порушень у договірній роботі.

6. Ліцензії, дозволи та сертифікати:

• Перевірка чинності ліцензій і дозволів, необхідних для ведення діяльності;
• Аудит галузевих документів відповідності (охорона праці, протипожежна безпека тощо).

7. Інтелектуальна власність:

• Перевірка прав на торговельні марки, патенти, авторські права;
• Аудит ліцензійних договорів.

8. Фінансова та податкова документація:

• Аналіз бухгалтерської та фінансової звітності;
• Перевірка правильності ведення обліку та системи оподаткування;
• Аудит розрахунків, актів звірок, дебіторської та кредиторської заборгованості.

9. Судові та претензійні питання:

• Перевірка поточних і завершених судових справ;
• Аналіз претензій від контрагентів або державних органів;
• Оцінка ризиків судових спорів і рекомендації щодо їх мінімізації.

10. Оцінка внутрішніх ризиків та системи контролю:

• Ідентифікація слабких місць у правовому полі компанії;
• Формування рекомендацій щодо усунення виявлених порушень;
• Розробка алгоритму дій для підвищення рівня юридичної безпеки бізнесу.

За загальним правилом, проведення правового аудиту компанії включає наступні етапи:

Крок 1. Визначення цілей і завдань аудиту.

На першому етапі відбувається обговорення та уточнення конкретних правових завдань, визначення обсягу робіт і сфер, які підлягають перевірці.

Крок 2. Укладення договору про проведення правового аудиту.

Після узгодження цілей і обсягу робіт укладається договір про надання послуг з проведення юридичного аудиту, у якому визначаються умови співпраці, терміни, порядок надання інформації та конфіденційність.

Крок 3. Збір, вивчення та аналіз документів.

На цьому етапі здійснюється збір і систематизація всієї документації, наданої компанією, а також інформації про її діяльність.

Проводиться ретельне вивчення установчих, дозвільних, кадрових, договірних, податкових, фінансових, корпоративних документів та іншої внутрішньої документації з метою виявлення можливих невідповідностей законодавству та з’ясування інших поставлених питань.

Крок 4. Проведення аналітичної перевірки та оцінки ризиків

Юристи аналізують правовий стан компанії, встановлюють потенційні ризики, суперечності та порушення, що можуть вплинути на її діяльність.

Крок 5. Формування правового висновку (звіту за результатами аудиту)

Результатом проведення правового аудиту є повний аналітичний звіт про стан юридичних справ підприємства, виявлені ризики, рекомендації щодо усунення недоліків і пропозиції щодо приведення документації, стану справ на підприємстві у відповідність чинному законодавству.

За потреби фахівці можуть розробити або підготувати проєкти необхідних документів (договорів, положень, наказів, інструкцій тощо) та супроводжувати їхнє впровадження на практиці.

Правовий аудит компанії може бути проведений у будь-який зручний для вас час і не стане перешкодою для вашої діяльності. Вам не доведеться зупиняти роботу або приділяти значний час — ні керівництву, ні окремим працівникам. Достатньо лише надати необхідні документи, а решту роботи виконає ваш адвокат.

Реклама лікарських засобів в Україні: як не порушити вимоги закону

У сучасному інформаційному просторі реклама лікарських засобів стала невід’ємною частиною медичної чи косметологічної діяльності. Проте за яскравими слоганами й переконливими обіцянками стоїть сувора правова реальність — чітко визначені вимоги законодавства, порушення яких може обернутися не лише репутаційною шкодою, а й штрафами.

Закон України «Про рекламу» встановлює особливі правила для просування фармацевтичної продукції, спрямовані на захист прав споживачів і запобігання маніпуляціям у сфері охорони здоров’я. Тому бізнес, що працює у сфері охорони здоров’я має навчитися балансувати між маркетинговою креативністю та юридичною коректністю.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про рекламу», дозволяється реклама:

• Лише таких лікарських засобів, медичних виробів та методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, що в установленому порядку дозволені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, до застосування в Україні;
• Лише таких лікарських засобів, які відпускаються без рецепта лікаря та які не внесені центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я до переліку лікарських засобів, заборонених до рекламування.

🚫 Натомість рекламодавцям заборонено:

• Стверджувати або натякати на гарантію лікування («100% гарантія результату»);
• Рекламувати лікарські засоби, застосування та відпуск яких дозволяється лише за рецептом лікаря, а також внесених до переліку заборонених до рекламування лікарських засобів;
• Допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті;
• Створювати відчуття, що консультація лікаря непотрібна;
• Використовувати образи медичних працівників для підвищення довіри;
• Порівнювати ліки з харчовими продуктами, косметичним чи іншим споживчим товаром, зазначати, що безпечність чи ефективність цього засобу обумовлена його природним походженням («так само безпечний, як вода»);
• Залякувати споживачів наслідками відмови від прийому препарату;
• Рекламувати лікарські засоби, які містять посилання на терапевтичні ефекти стосовно захворювань, які не піддаються або важко піддаються лікуванню;
• Зображувати зміни людського тіла або його частин внаслідок хвороби, поранень;
• Робити посилання на конкретні випадки вдалого застосування лікарських засобів;
• Рекомендації або посилання на рекомендації медичних працівників, науковців, медичних закладів та організацій щодо рекламованого товару;
• Розміщення спеціальних виявів подяки, вдячності, листів, уривків з них із рекомендаціями, розповідями про застосування та результати дії рекламованих лікарських засобів;
• Розміщення зображень і згадок імен популярних людей, героїв кіно-, теле- та анімаційних фільмів, авторитетних організацій;
• Розміщення інформації, що може вводити споживача в оману щодо складу, походження, ефективності, патентної захищеності товару, що рекламується («лікарський засіб перевірений часом», «"чудодійний" лікарський засіб»);
• Посилання на лікувальні властивості у рекламі дієтичних добавок, харчових продуктів для спеціальних медичних цілей та харчових продуктів для контролю ваги, а також у рекламі товарів і методів, що не належать до лікарських засобів, медичних виробів, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації.

❗☝️Зазначені вище положення не поширюються на рекламу, яка розміщується у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ та лікарів, а також яка розповсюджується на семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики.

Окремо також варто звернути увагу на рекламу та продаж засобів на основі медичного канабісу.

16 серпня 2024 року було введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання обігу рослин роду коноплі (Cannabis) для використання у навчальних цілях, освітній, науковій та науково-технічній діяльності, виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та лікарських засобів з метою розширення доступу пацієнтів до необхідного лікування».

Відповідно до зазначеного закону, препарати на основі канабісу підлягають суворому контролю – кожна партія маркується унікальним ідентифікатором, а відпуск можливий лише за електронним рецептом лікаря.

🚫 Власне, саме тому рекламувати такі препарати заборонено. Це слідує із п. 2 ч. 3 ст. 5-2, ч. 2 ст. 21 Закону України «Про рекламу» - забороняється реклама лікарських засобів, застосування та відпуск яких дозволяється лише за рецептом лікаря.

✅ Кожна реклама лікарського засобу повинна містити:

• Об'єктивну інформацію про лікарський засіб, медичний виріб так, щоб було зрозуміло, що наведене повідомлення є рекламою, а рекламований товар є лікарським засобом, медичним виробом;
• Вимогу про необхідність консультації з лікарем перед застосуванням лікарського засобу чи медичного виробу;
• Рекомендацію щодо обов'язкового ознайомлення з інструкцією перед застосуванням;
• Застереження: «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я», що займає не менше 15 відсотків площі (тривалості) всієї реклами, а для аудіальних медіа – має прозвучати не менше одного разу за ролик, але не менше ніж один раз за одну хвилину, та озвучується на тому самому рівні гучності, що й інший звуковий ряд ролика.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про рекламу», недобросовісна реклама забороняється. Відповідно до статті 27 Закону України «Про рекламу», особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть:

Дисциплінарну відповідальність: статті 147–152 Кодексу законів про працю України (КЗпП).

Цивільно-правову відповідальність:

• Стаття 1166 (відповідальність за завдану майнову шкоду)
• Стаття 23 (відшкодування моральної шкоди).

Адміністративну відповідальність: стаття 42-4. Порушення встановленого порядку реалізації (відпуску) лікарських засобів (штраф від 850 до 1 700 гривень).

Кримінальну відповідальність (залежно від настання наслідків).

Відповідно до статті 27 Закону України «Про рекламу» відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть:

1) Рекламодавці, винні:

• У замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом;
• У наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами;
• У замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом;
• У недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами та у замовленні розповсюдження реклами (у тому числі користувацького контенту, який визнається рекламою), в якій не дотримано встановлені законом вимоги щодо її змісту;
• У порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно;

2) Виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами;

3) Розповсюджувачі реклами, винні у порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.

У випадку вчинення даних дій на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами Держпродспоживслужбою може бути накладено штраф у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдженої реклами. У разі неможливості встановлення вартості реклами, накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5 100 гривень).

Окрім того, не варто забувати і про відповідальність передбачену ст. 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» за порушення ст. 15-1 цього ж Закону (поширення інформації, що вводить в оману).

У випадку виявлення ознак порушень законодавства про недобросовісну конкуренцію у сфері реклами лікарських засобів, Антимонопольний комітет України припиняє недобросовісні практики шляхом накладення штрафів.

🔹 Так, наприклад, на ПАТ "Фармак" було накладено штраф у розмірі 7,6 млн грн за рекламний ролик, який містив твердження, що «9 із 10 українців обирають саме "Амізон"». Оскільки насправді відсоток усіх споживачів, які приймали препарат "Амізон", становив лише 6,2 %.

🔹 ТОВ "Фарма Старт" (виробник) та ТОВ "УА "Про-Фарма" (замовник реклами) були оштрафовані на 50 тис грн за поширення в рекламних роликах лікарського засобу "Кваттрекс" неправдивих відомостей про його лікувальні властивості та швидкість дії. Зокрема, зазначалось, що «"Кваттрекс" поверне вам кожну нервову клітину, живить кожну нервову клітину», «Завдяки "Кваттрексу" руйнівна дія стресу нейтралізується вже з першого дня прийому».

В своїх рекомендаційних поясненнях Антимонопольний комітет України пояснює ознаки найбільш поширених недобросовісних практик у рекламуванні лікарських засобів, яких варто уникати, а саме:

1. Поширення неточної інформації щодо швидкості дії лікарських засобів («швидка дія», «швидке полегшення», «негайне усунення» симптомів хвороби тощо). Така інформація може містити ознаки неточної, оскільки кожен лікарський засіб містить конкретно визначені умови його застосування (у тому числі строки прийому та час дії), які можуть бути неоднаковими у різних клінічних випадках. Швидкість дії тих чи інших лікарських засобів у рекламі повинні узгоджуватися з інформацією, що міститься в інструкціях про застосування таких лікарських засобів.
2. Поширення неточної інформації щодо якості та/або ціни («висока якість», «найвища якість», «помірна ціна», «доступна ціна»). За відсутності належного підтвердження така інформація, викладена наведеним способом, може містити ознаки неточної та необґрунтовано створювати переваги для окремих виробників.
3. Поширення неточних відомостей щодо лідерства («№ 1 у світі», «лідер», «найновіший»). Вказані рекламні повідомлення, за відсутності належного підтвердження є неточною інформацією та може надавати неправомірну перевагу в конкуренції.
4. Поширення неправдивих відомостей про властивості лікарських засобів («лікує всі хвороби»). Відомості щодо лікувальних та профілактичних властивостей, які наводяться в рекламі лікарських засобів, повинні відповідати властивостям, встановленим за результатами належних клінічних випробувань компетентних установ, з метою недопущення штучного стимулювання попиту споживачів.

Отож, наведені приклади підтверджують і акцентують увагу на важливості дотримання коректної, точної та правдивої інформації про ефективність, показання, властивості лікарського засобу, а рекламні твердження про лікарський засіб мають відповідати інструкції про застосування лікарського засобу та клінічним показникам.

Дистанційна робота: права працівників і обовʼязки роботодавця

Дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ч. 1 ст. 60-2 КЗпП).

На перший погляд усе виглядає просто: працюєш вдома, виконуєш отримані завдання й отримуєш винагороду. Але на практиці все складніше. Хто компенсує витрати на Інтернет та електроенергію? Чи зобов’язаний роботодавець забезпечувати технікою? І хто несе відповідальність за збої техніки, через які страждають дедлайни?

Права працівників

1. Право на оформлення трудових відносин.

Трудовий договір про дистанційну роботу обов’язково має укладатися у письмовій формі (ст.24 КЗпП).

У договорі доцільно визначити:

• Тривалість робочого дня/тижня (наприклад: з понеділка по п’ятницю з 09:00 до 18:00);
• Час для обідньої перерви (наприклад: з 13:00 до 14:00);
• Час «відключення»;
• Формат обліку робочого часу (з використанням електронної системи, табелю чи звітів).

Як виняток, дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення письмового трудового договору у разі:

• Загрози поширення епідемії,
• Пандемії,
• Необхідності самоізоляції працівника у випадках, визначених законодавством,
• У разі загрози збройної агресії,
• Надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру.

У такому разі вас, як працівника, мають ознайомити із таким наказом протягом двох днів з моменту його прийняття, але до фактичного початку роботи (абз. 12 ст. 60-2 КЗпП).

2. Право на рівне ставлення.

Укладення з працівником трудового договору про дистанційну роботу не є підставою для будь-якого обмеження трудових прав чи зниження рівня соціальних гарантій у порівнянні з іншими працівниками. Дистанційні працівники мають ті самі трудові права, гарантії та обов’язки, що й усі інші, зокрема:

• право на оплату праці:

Працівник, в тому числі який працює дистанційно, має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання (ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

• право на відпочинок:

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки (ч. 2 ст. 2 КЗпП).

Окрім того, працівнику, який виконує дистанційну роботу, гарантується період вільного часу для відпочинку (період відключення), під час якого працівник може переривати будь-який інформаційно-телекомунікаційний зв’язок з роботодавцем, і це не вважається порушенням умов трудового договору або трудової дисципліни. Період відключення визначається у трудовому договорі про дистанційну роботу (абз. 10 ст. 60-2 КЗпП).

• право на охорону праці:

Навіть працюючи вдома, ви маєте право на безпечні умови праці. Зокрема, роботодавець зобов’язаний провести інструктажі з охорони праці, надати рекомендації щодо організації робочого місця і навіть проконсультувати з питань техніки безпеки. Однак, відповідальність за забезпечення нешкідливих умов праці на ньому, згідно з ст. 14 Закону України «Про охорону праці» несе саме працівник.

• право на інші соціальні гарантії:

Дистанційні працівники повністю зберігають право на щорічні відпустки, оплату лікарняних, допомогу з тимчасової непрацездатності та інші державні соціальні виплати на загальних підставах. Усе це залишається вашим правом, навіть якщо ви працюєте з власної оселі, а недотримання цих норм роботодавцем є прямим порушенням трудового законодавства.

3. Гнучкий режим робочого часу.

При дистанційній роботі ви маєте право право розподіляти робочий час на власний розсуд. На вас не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень (абз. 5 ст. 60-2 КЗпП).

4. Самостійний вибір робочого місця.

У разі запровадження дистанційної роботи працівнику дозволяється самостійно визначати робоче місце. При цьому, на нього покладається забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

Законодавство не обмежує можливість працювати дистанційно за кордоном. Якщо ви через загрозу своїй безпеці виїхали за кордон, але маєте технічні ресурси для виконання роботи, роботодавець зобов’язаний здійснювати оплату праці на загальних підставах — згідно з трудовим договором та за фактично виконаний обсяг роботи.

За вашого бажання ви також можете поєднувати дистанційну роботу із роботою на робочому місці у офісі роботодавця, він не має права цього заборонити. Особливості такого поєднання варто визначити трудовим договором про дистанційну роботу (абз. 7 ст. 60-2 КЗпП).

5. Право на забезпечення належними технічними пристроями для роботи.

За загальним правилом, у разі відсутності у трудовому договорі положення про забезпечення працівника необхідними для виконання ними своїх обов’язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами таке забезпечення покладається на роботодавця, який організовує встановлення та технічне обслуговування відповідних засобів, а також оплачує витрати, пов’язані з цим.

Тож, ви маєте право передбачити у трудовому договорі умову про:

• Використання власних технічних засобів для роботи,

або

• Використання технічних засобів, наданих роботодавцем.

6. Право на компенсацію за використання власного обладнання та Інтернету.

Ви можете компенсувати витрати на інтернет, мобільний зв’язок, електроенергію, амортизацію комп’ютера, монітора, принтера, придбання/використання ліцензійного програмного забезпечення тощо (абз. 8 ст. 60-2 КЗпП).

❗️Єдина важлива умова – це необхідно передбачити у трудовому договорі.

7. Право на щорічну додаткову відпустку тривалістю до чотирьох днів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки» окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України надається щорічна додаткова відпустка.

Зокрема, позицією 58 підрозділу «Інші види виробництв» розділу ХХІІ «Загальні професії за всіма галузями господарства» Списку № 1290-2 передбачено право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, зокрема за роботу за комп’ютером.

Тривалість такої відпустки до чотирьох календарних днів.

8. Право на захист персональних даних і конфіденційності.

Працівник зобов’язаний дотримуватись вимог щодо конфіденційної інформації, а роботодавець – забезпечити безпечні канали комунікації.

Окрім того, варто звернути увагу, що 27 березня 2025 року Верховна Рада України прийняла Закон України №4339-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо удосконалення правового регулювання окремих питань надомної та дистанційної роботи».

Цим Законом, зокрема, передбачається можливість відправлення дистанційних працівників у відрядження. Важливо тільки, щоб така умова була передбачена у трудовому договорі. Пункти відправлення і повернення узгоджуються індивідуально й фіксуються в наказі про відрядження.

Окрім того, якщо вас направили у відрядження, вам зобов’язані компенсувати витрати на проїзд, проживання, добові, середню зарплату тощо.

Таким чином, на працівників, які працюють дистанційно, поширюються всі норми трудового законодавства, з урахуванням особливостей, передбачених для такої форми роботи в трудовому договорі. Виконання дистанційної роботи не обмежує трудових прав.

Обовʼязки роботодавця

Правам працівника кореспондують обов’язки роботодавця. Так, роботодавець зобов’язаний:

• Провести інструктаж з охорони праці (ст. 153 КЗпП).

При укладенні трудового договору про дистанційну роботу на роботодавця покладається обов’язок систематичного проведення інструктажу (навчання) працівника з питань охорони праці і протипожежної безпеки в межах використання таким працівником обладнання та засобів, рекомендованих або наданих власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Такий інструктаж (навчання) може проводитися дистанційно, з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема шляхом відеозв’язку. У такому разі підтвердженням проведення інструктажу (навчання) вважається факт обміну відповідними електронними документами між власником або уповноваженим ним органом і працівником (абз. 9-10 ст. 153 КЗпП).

• Ознайомити працівника з вимогами безпеки при дистанційній роботі.

• Надавати консультації щодо організації безпечного робочого місця.

При цьому роботодавець не несе відповідальності за побутові умови у помешканні працівника, якщо він не має фізичного контролю над цим місцем.

• Розробити внутрішні положення щодо дистанційної роботи з описом вимог до умов праці.

• Компенсувати витрати на обслуговування чи ремонт наданого працівнику для роботи обладнання.

Роботодавець відповідає за безпеку та справний технічний стан обладнання і засобів виробництва, які він надав працівнику для виконання роботи (абз. 11 ст. 153 КЗпП).

Роботодавець, своєю чергою, також має право:

Контролювати діяльність працівника:

Згідно зі ст. 30 та ст. 60-2 КЗпП, працівник зобов’язаний виконувати трудові обов’язки особисто та дотримуватись умов трудового договору незалежно від місця виконання роботи.

Тому роботодавець має право стежити за виконанням працівником обумовлених обов’язків, дотримання строків, якістю результату, дотриманням встановленого режиму роботи (якщо він закріплений).

Контроль може здійснюватися за допомогою звітів, проведенням онлайн-зустрічей, використанням програм моніторингу або визначенням показників ефективності.

Під час дії воєнного стану роботодавець має право запровадити дистанційну роботу для працівників без попередження про це за два місяці, як це передбачено статтею 32 КЗпП.

Повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці відтепер може здійснюватись не пізніше як до запровадження таких умов (ч. 2 ст. 3 Закону № 2136).

З ким роботодавець має право укласти трудовий договір про дистанційну роботу?

Окремим категоріям працівників надається право працювати дистанційно, якщо це можливо з огляду на характер роботи та за наявності відповідних ресурсів у роботодавця. До таких осіб належать:

• вагітні жінки;
• працівники з дітьми віком до трьох років або з дітьми, які потребують догляду до шести років відповідно до медичного висновку;
• працівники з двома і більше дітьми до 15 років;
• працівники з дітьми з інвалідністю;
• батьки осіб з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а також особи, які взяли під опіку дитину чи особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

👉 Окрім того, якщо ви мама чи тато дитини до 14 років, і школа перейшла на «дистанційку» - ви маєте право просити вашого роботодавця про працю на умовах дистанційної роботи. Однак рішення залишається за роботодавцем. Ці зміни були внесені 27.03.2025 року Законом №4339-IX.

Ще однією причиною для переходу на дистанційну роботу (хоч і тимчасову, строком до двох місяців) закон визначає вчинення стосовно такого працівника дій, що містять ознаки дискримінації. При цьому роботодавець може відмовити працівнику в такому переведенні, якщо виконання дистанційної роботи неможливе, зважаючи на трудову функцію працівника, а також якщо працівник не навів фактів, які підтверджують, що дискримінація, сексуальне домагання чи інші форми насильства мали місце (абз. 11 ст. 60-2 КЗпП).

Однак, не всі категорії працівників можуть виконувати свої обов’язки віддалено.

Укладення договору про дистанційну роботу не допускається у разі:

1. Наявності небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) факторів (абз. 3 ст. 60-2 КЗпП).

Дистанційний формат несумісний із видами діяльності, де робочий процес пов’язаний із ризиковими технологіями, спеціалізованим обладнанням або суворими вимогами до охорони праці. Працівники промислових підприємств, енергетичного сектору, хімічного виробництва чи інших сфер із підвищеною небезпекою можуть працювати виключно на території роботодавця. Саме там можливо забезпечити належний технічний контроль, безпеку та виконання норм, які віддалено гарантувати неможливо.

2. Необхідності фізичної присутності працівника на робочому місці.

Є професії, природа яких не дозволяє перенести роботу «в онлайн». Медичні працівники, рятувальники, машиністи, будівельники, кухарі, водії — це фахівці, чия діяльність безпосередньо пов’язана з фізичними процесами, обслуговуванням людей або обладнанням. Вони виконують критично важливі функції, що потребують реальної присутності на робочому місці.

3. Прийняття на посади, що потребують постійного медичного чи технічного контролю.

Якщо специфіка роботи вимагає регулярного спостереження за станом здоров’я працівника або чіткого дотримання спеціальних процедур, виконання обов’язків віддалено стає неможливим. Це стосується, зокрема, окремих категорій працівників у транспортній сфері, охороні здоров’я чи на виробництві, де безперервний контроль — частина обов’язкових вимог безпеки.

ЄСПЛ як механізм захисту прав людини

Ви пройшли всі кола судових інстанцій, дійшли до Верховного Суду, але так і не отримали справедливого рішення? У такому випадку одним із реальних механізмів захисту стає ЄСПЛ.

Європейський суд з прав людини (European Court of Human Rights) – це міжнародна судова інституція, яка розглядає заяви від людей (юридичних осіб), які вважають, що держава порушила їхні права, гарантовані Європейською конвенцією з прав людини.

Рішення ЄСПЛ - це не формальність, вони є обов’язковими до виконання. В разі задоволення заяви, держава зобов’язана виплатити вам компенсацію. Тільки у 2025 році ЄСПЛ вирішив 164 рішення проти України (порушення було виявлено в 160 випадках). Найчастіше Суд визнавав порушеними такі права:

• право на ефективний захист (ст. 13 Конвенції) – 89 справ;
• право на свободу та особисту недоторканність (ст. 5 Конвенції) – 68 справ;
• право на справедливий суд та розумну тривалість провадження (ст. 6 Конвенції) – 58 справ;
• заборону катування (ст. 3 Конвенції) – 42 справи;
• захист права власності (ст. 1 першого протоколу) – 21 справа;
• право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції) - 16 справ
• право на життя і ефективне розслідування (ст. 2 Конвенції) – 10 справ.

У яких справах варто звертатись до ЄСПЛ?

1. Кримінальні справи.

Досить часто Україну визнають винною у порушенні статей 3, 6 та 13 Конвенції. Досить часто Україну визнають винною у порушенні статей 3, 6 та 13 Конвенції. Це стосується неналежного поводження під час слідства, незабезпечення права на захист або тримання особи в умовах, що принижують гідність.

Наприклад:

• «Агурєєв та інші проти України» (03.04.2025) — компенсація від 5 000 до 9 800 євро;
• «Безуля та інші проти України» (27.11.2025) — компенсація від 7 500 до 9 800 євро;
• «Войтенко та інші проти України» (06.03.2025) — компенсація від 4 900 до 7 500 євро.

2. Справи про захист права власності.

Наприклад, у справі «Білявська проти України» (27.06.2025) ЄСПЛ визнав порушення статті 8 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції. Заявниця понад 12 років намагалася повернути доступ до власного будинку в Бучі, який раніше надала для проживання родичам. Та попри численні звернення до поліції та судів, держава фактично не забезпечила їй захисту. За невиконання державою своїх позитивних обов’язків із захисту власності ЄСПЛ присудив заявниці компенсацію у розмірі 5 900 євро.

3. Земельні спори.

Наприклад у справі «Твердохлєбова проти України» (16.01.2025) органи державної влади фактично позбавили заявницю права на земельну ділянку без належного повідомлення про суд. ЄСПЛ визнав порушення статті 6 Конвенції на справедливий суд та присудив 3 600 євро.

4. Порушення розумних строків розгляду справи.

Надмірна тривалість судового розгляду є системною проблемою України. Якщо ваша справа (цивільна, адміністративна чи кримінальна) розглядається роками без об'єктивних причин, це є порушенням права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції) та відсутністю ефективного засобу захисту (ст. 13 Конвенції).

Наприклад:

• «Воленшчак та інші проти України» (16.01.2025) — цивільні справи тривали від 4 до 10 років; компенсація від 500 до 4 200 євро;
• «Івченко проти України» (13.11.2025) — кримінальне провадження тривало понад 11 років; компенсація — 4 800 євро.

5. Будь-які інші справи, пов’язані з порушенням прав людини з боку держави.

ЄСПЛ не обмежується лише окремими категоріями спорів. Ви можете звернутись до Суду у будь-якій ситуації, коли вважаєте, що держава порушила ваше право, гарантоване Конвенцією, і при цьому не забезпечила ефективного захисту на національному рівні.

Це можуть бути випадки:

•бездіяльності державних органів,
•формального або неефективного розгляду ваших скарг,
•втручання у приватне чи сімейне життя,
•обмеження доступу до правосуддя,
•невиконання рішень судів,
•будь-які інші ситуації, в яких ви фактично залишилися без справедливого відновлення ваших прав.

Умови звернення до ЄСПЛ

Звернутись до ЄСПЛ можна лише за дотримання кількох ключових умов:

1)Своєчасне звернення та дотримання 4-місячного строку від дати, коли було винесено останнє рішення по вашій справі або коли ви про нього дізналися;
2)Скарга стосується порушення одного чи декількох прав, викладених у Конвенції та Протоколах до неї;
3)Скарга спрямована проти держави, яка ратифікувала Конвенцію чи відповідний Протокол;
4)Скарга стосується фактів, за які несе відповідальність певний державний орган: законодавчий, виконавчий орган, суд тощо. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб чи недержавних організацій;
5)Вичерпано усі доступні ефективні національні засоби юридичного захисту;
6)Порушення основоположного права стосується Вас особисто і безпосередньо Ви є потерпілим;
7)Справа ще не розглядалася Судом з тих самих підстав і Ви не використовуєте інший міжнародний механізм захисту своїх прав.

Варто розуміти, що ЄСПЛ не є судом вищої інстанції та не має повноважень автоматично скасувати рішення українського суду. Проте він офіційно визнає дії влади незаконними, що змушує державу не лише заплатити за свою помилку, а й забезпечити вам належну компенсацію за пережиті порушення та моральні страждання.

Цифровізація виконавчого провадження (законопроект № 14005). Що чекає українців?

7 квітня 2026 року Верховна Рада України прийняла євроінтеграційний Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення виконавчого провадження через цифровізацію».

Оновлення торкнулися, зокрема, законів України «Про дорожній рух», «Про нотаріат», «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про депозитарну систему України», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», «Про виконавче провадження», «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Законопроект № 14005 передбачає цифровізацію окремих етапів виконавчого провадження, а також оптимізацію його стадій і строків виконання.

Що це означає для українців?

1. Цифровізація не означає автоматичного арешту рахунків чи стягнення майна лише через наявність боргу.

Все залишається, як і раніше: для будь-яких примусових дій (блокування банківських карток чи арешту майна) обов’язково має бути відкрите виконавче провадження. Цифровізація - це лише інструмент, який має на меті пришвидшити обмін даними між реєстрами.

2. Підвищено поріг на стягнення єдиного житла.

Багато хто хвилюється, що через невеликий борг за комунальні послуги чи штраф можна втратити дах над головою. ВодночасЗаконом № 14005 суттєво підвищено суму заборони звернення стягнення на єдине житло - з 20 до 50 розмірів мінімальної заробітної плати. Тобто, якщо сума боргу не перевищує 432 тисячі гривень, ніхто не має права забирати єдину квартиру чи будинок.

3. Наявність відомостей про боржника в Єдиному реєстрі є підставою для відмови у відчуженні та/або застави майна.

Наприклад, згідно нової редакції ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» у разі наявності відомостей про власника транспортного засобу в Єдиному реєстрі боржників територіальні органи МВС України відмовляють у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомляють зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із наданням відомостей про такий транспортний засіб.

Внаслідок розширення функціоналу автоматизованої системи виконавчого провадження та ЄРБ, а також запровадження їх взаємодії з іншими державними реєстрами, тепер цей процес відбуватиметься автоматизовано, тоді як наразі такий пошук здійснюється «вручну» через вебсайт Мін’юсту.

4. Захист інтересів військовослужбовців та мешканців зони бойових дій.

Закон вводить заборону на стягнення єдиного житла військових під час воєнного стану та протягом року після нього незалежно від суми стягнення (крім звернення стягнення на іпотеку та відшкодування внаслідок кримінального правопорушення). Крім того, на територіях, де тривають активні бойові дії, знімаються всі арешти з коштів боржників та виключаються відомості з ЄРБ щодо боржників у провадженнях про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

5. Автоматичне виключення з Єдиного реєстру боржників після сплати заборгованості та зняття арешту з коштів.

Якщо раніше після сплати штрафу чи боргу доводилося днями або тижнями шукати виконавця, який би натиснув кнопку, то тепер щойно гроші надходять на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, система автоматично виключає вас із реєстру боржників та знімає будь-які обмеження. Особливо це актуально для ВПО, чий виконавець міг перебувати зовсім в іншому регіоні.

Важливо: таке спрощення застосовується лише, якщо сума стягнення не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати (86 470 грн).

Серед інших змін, які вносить Закон, можна виділити:

• запровадження процедури поновлення виконавчого провадження у разі повторного пред’явлення виконавчого документа, а не відкриття нового;
• чітке визначення порядку стягнення коштів на вкладних (депозитних) рахунках (дотепер такий порядок не був врегульований);
• запровадження автоматизованої взаємодії АСВП із системою депозитарного обліку цінних паперів, включаючи накладення арешту, надання інформації про рахунки та повідомлення виконавців про відкриття / закриття рахунків у цінних паперах;
• врегулювання порядку виконання рішень про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, кошти або електронні гроші боржника (дотепер такий порядок не був врегульований).

Запропоновані зміни сприятимуть:

1. оптимізації стадій виконавчого провадження;
2. скороченню строків здійснення виконавчих дій;
3. підвищенню ефективності виконавчого провадження.

Наразі текст прийнятого Закону готується для направлення на підпис Президенту України.

Практика Верховного Суду та ЄСПЛ у справах про вбивство

🔹 Постанова ККС від 07.12.2020 у справі № 728/578/19 (провадження № 51-3411км20).

У справі Верховний Суд вказав: якщо у кримінальному провадженні відсутні прямі докази, що підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні умисного вбивства, однак обставини кримінального правопорушення підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих непрямих доказів, з якими не узгоджуються непослідовні версії обвинуваченого щодо обставин смерті потерпілої, то сукупність таких непрямих доказів може бути покладена судом в основу обвинувачення особи у вчиненні умисного вбивства.

Судами першої та апеляційної інстанції, з якими погодився й Верховний Суд, особу було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України на підставі сукупності непрямих доказів:

• показань свідків (які не були безпосередніми очевидцями події) про стосунки між засудженою та потерпілою, їхні постійні сварки, неодноразові скарги з боку потерпілої на адресу обвинуваченої, а також вказували про наявність синців на тілі потерпілої за життя.
• протоколів огляду місця події,
• відібраних зразків нігтьових пластин та зразків крові обвинуваченої;
• судово-медичних експертиз,
• протоколу слідчого експерименту,
• результатів експертиз щодо зразків крові,
• показань самої засудженої, які були суперечливими.

Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку всім доказам, а версії засудженої були визнані непослідовними та такими, що не узгоджуються з матеріалами справи. Так, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо неспроможності версії обвинуваченої про те, що її мати, яка була людиною похилого віку (75 років), пенсіонеркою, фактично малозабезпеченою, без будь-яких вагомих соціальних зв`язків, могла бути вбитою групою людей невідомо де та невідомо за що і потім привезеною саме в її господарство, що розташоване у віддаленому селі, та вкинутою в погріб.

Верховний Суд також нагадав, що КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Навпаки, ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.

🔹 Справа «Меркулова проти України» (Заява № 21454/04) від 3 березня 2011 року.

У даній справі син заявниці був побитий своїм знайомим та внаслідок тяжких травм помер. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 та на статтю 13 Конвенції, проте ЄСПЛ дійшов висновку, що має місце порушення не даних норм, а саме статті 2 Конвенції (у процесуальному аспекті).

Заявниця скаржилася, що розслідування обставин смерті її сина, яке проводилось державними органами, не було ретельним, наслідком чого була його неефективність, а тривалість кримінального провадження (з 1997 р. по 2010 р.) була надмірною, характеризувалося надмірними затримками та відсутністю сумлінності з боку державних органів при збиранні доказів та забезпеченні засудження винної особи. Вона, зокрема, аргументувала це тим, що протягом досудового розслідування державні органи не зібрали усіх необхідних доказів та що вони несуть відповідальність за втечу вбивці, оскільки не затримали його та не взяли від варту; та що судове провадження відзначалося численними непотрібними затримками та періодами бездіяльності, а саме: судовий розгляд тривав з листопада 2004 року до липня 2010 року (тобто п'ять років і вісім місяців) та справа неодноразово направлялася на новий розгляд між судами трьох інстанцій.

ЄСПЛ визнав, що хоча справа, що розглядалася судами, мала певну складність - зокрема, внаслідок суперечливих доказів стосовно прямої причини смерті сина заявниці (перший висновок експерта доводив винуватість, в той час як другий, що був проведений через кілька років, спростовував її), - Суд доходить висновку, що під час судового розгляду мали місце декілька затримок, які не можуть бути пояснені цією складністю (п. 59).

Зокрема, Суд зауважує, що затримка початкового розгляду справи судом першої інстанції виникла внаслідок декількох випадків нездатності правоохоронних органів забезпечити явку важливих свідків та підготуватися до судових засідань; що касаційне провадження відзначалося приблизно двома роками бездіяльності з боку Верховного Суду; та що справа декілька разів направлялася на новий розгляд внаслідок ненадання судами нижчої інстанції достатнього обґрунтування своїм висновкам. У світлі вищенаведеного Суд не може дійти висновку, що судовий розгляд справи А.Я. здійснювався з оперативністю та сумлінністю, що вимагаються для дотримання позитивного зобов'язання держави згідно зі статтею 2 Конвенції щодо здійснення ефективного розслідування підозрілих смертей (п. 60).

Як зазначив Суд у п. 50: вимоги статті 2 Конвенції не будуть виконані, якщо захист, який надається національним законодавством, існує лише у теорії. Він також повинен ефективно працювати на практиці, що вимагає оперативного розгляду справи без непотрібних затримок (рішення у справі «Шиліг проти Словенії» (Silin v. Slovenia) [ВП], заява № 71463/01, п. 195, ECHR 2009-...). Очевидно, що можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають його прогресу. Однак негайна реакція органів державної влади при розслідуванні використання сили, що спричинила смерть, або зникнення, є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні ними принципу верховенства права у попередженні будь-яких ознак змови або поблажливості до незаконних дій (рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Дудник проти України» (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 33).

🔹 Справа «Горопацький та інші проти України» (заява № 63243/13 та 5 інших заяв) від 04 лютого 2021 року.

У цій справі родичі заявників загинули за різних обставин. Заявникам відмовляли у порушенні кримінальних справ, неодноразово закривали та відновлювали кримінальні провадження, повертали на додаткове розслідування внаслідок невжиття слідчими необхідних заходів. Провадження у їхніх справах тривали від більше ніж 6 років до більше ніж 12 років.

До ЄСПЛ заявники скаржилися за статтею 2, пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, хоча Суд вирішив розглянути ці скарги з точки зору зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції.

ЄСПЛ зазначив, що після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (рішення у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], там само, пункт 225).

Розглядаючи факти цих справ у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що на попередніх стадіях у цих справах існували суттєві недоліки. З наявної інформації не вбачається, що після порушення кримінальних справ здійснювалося належним чином організоване слідство. Слідство характеризувалося неодноразовим закриттям і відновленням внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів, а також поступовим псуванням доказів (п. 15).

Наприклад, у заяві № 63243/13 пана Анатолія Сергійовича Горопацького слідство характеризувалося неодноразовим поверненням справи, закриттям і відновленням слідства внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів, а також поступовим псуванням доказів, зокрема, у зв’язку з непроведенням ексгумації трупів батьків заявника для подальшої судово-медичної експертизи та невзяттям зразків пожежного сміття з квартири батьків заявника для проведення експертизи. Неодноразове винесення постанов про повернення справи свідчить про наявність серйозних недоліків у кримінальному провадженні (рішення у справі «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року). Провадження тривало більше 12 років, а обставини смерті батьків заявника, у тому числі причини та обставини пожежі, залишаються невстановленими, що підірвало ефективність розслідування (див., наприклад, рішення у справі «Чумак проти України» [Комітет] (Chumak v. Ukraine) [Committee],заява № 60790/12, пункт 27, від 19 травня 2016 року).

У результаті Суд вказав, що неспроможність слідчих органів своєчасно вжити необхідних заходів підірвала їхню здатність встановити обставини, пов’язані зі смертями родичів заявників, та осіб, якщо такі були, які мали понести відповідальність. У зв’язку з цим Суд зазначає, що суттєва затримка під час встановлення причин смерті, якщо вона не виправдана об’єктивними обставинами, може сама собою підірвати довіру суспільства до забезпечення верховенства права і, таким чином, порушити питання за статтею 2 Конвенції (п. 16).

🔹 Справа «Любов Єфіменко проти України» (заява № 75726/01) від 25 листопада 2010 року.

Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 2 Конвенції щодо невжиття міліцією та прокуратурою ефективних і адекватних заходів для розслідування смерті її сина. Вона стверджувала, зокрема, що органи влади України не виконали свого позитивного обов'язку провести належне та всебічне розслідування обставин, за яких сталася смерть пана Є.

Заявниця стверджувала, що після 11 вересня 1997 року та до 20 жовтня 2004 року розслідування було поверховим і що з 20 жовтня 2004 року до цього часу жодних ефективних слідчих дій вжито не було. Вона зауважила, що деяких свідків не було допитано, оскільки їхнє місце перебування не було відоме. У розслідуванні були затримки, важливі докази було загублено та вони не підлягали відновленню. Заявниця вважала, що кримінальне провадження було запізнілим і недостатнім, внаслідок чого вона втратила будь-яку надію, що події трагічної смерті її сина коли-небудь будуть розслідувані.

Так, у п. 75 ЄСПЛ вказав, що головна мета розслідування обставин смерті, здійснюваного з дотриманням позитивного обов'язку за пунктом 1 статті 2 Конвенції, полягає у забезпеченні ефективного виконання національного законодавства, яке захищає право на життя. Задля досягнення такої мети форми розслідування можуть бути різними залежно від обставин, оскільки обов'язок його проведення не є обов'язком досягти результату, це обов'язок вжити заходів. Органи державної влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Таким чином, будь-який недолік у розслідуванні, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, можуть суперечити такому стандарту. Розслідування має бути швидким і достатньо оперативним, незважаючи навіть на те, що в певній ситуації можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають його прогресу. Однак, негайна реакція органів державної влади при розслідуванні використання сили, що спричинила смерть, або зникнення, є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні ними принципу верховенства права у попередженні будь-яких ознак змови або поблажливості до незаконних дій (див., у загальному, рішення у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, пункт 176, ECHR 2005-XI, та рішення від 13 листопада 2008 року у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, пункти 41-42).

Суд зауважує, що у цій справі оперативність і адекватність розслідування факту смерті сина заявниці з самого його початку ставилися під сумнів. По-перше, 8 разів провадження зупинялося або закривалося з різних причин. Ці перерви призвели до низки затримок, загальна тривалість яких не є належним чином виправданою. Тим часом затримки в розслідуванні значно зменшили перспективу його успіху, призвели до втрати існуючих доказів і створили суттєві перешкоди для його завершення, принаймні в частині, що стосується належного встановлення фактів справи (п. 76).

По-друге, незважаючи на те, що районний суд у своїх рішеннях визнав той факт, що розслідування факту смерті пана Є. було проведено поверхово, до причетних посадових осіб, тому числі, слідчого, який провадив слідство, та прокурора, який здійснював нагляд за його провадженням, жодних дисциплінарних або інших заходів застосовано не було (п. 78).

По-третє, Суд зазначає, що нездійснення слідчим провадження оперативно та невиконання наданих щодо провадження слідства вказівок більш ніж через чотири роки після його відновлення призвели до остаточного знецінення первісно отриманих доказів, оскільки не було можливості їх підтвердити. Ці первинні докази вважалися достатніми для обвинувачення пана Д. та пана С. у заподіянні панові Є. тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до його смерті, та, відповідно, проведення подальшого розшуку їх як осіб, обвинувачених у вчиненні цього злочину. Точніше кажучи, в ході розслідування з незрозумілих причин було знехтувано результатами судово-медичної експертизи від 7 червня 1993 року, з яких випливало, що сина заявниці було побито. Пізніше все це було зазначено у довідці слідчого щодо первісного розслідування та висновку подальшої судово-медичної експертизи, тобто те, що він зазнав численних ушкоджень (п. 79).

Враховуючи вищевикладені складові, Суд вважає, що недоліки цього розслідування, перелічені вище, звели нанівець його здатність встановити причину смерті пана Є. та встановити і покарати відповідальних за це осіб. У світлі цих обставин Суд доходить висновку, що державні органи не провели ефективного розслідування факту смерті сина заявниці. Таким чином, мало місце порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції (п. 80).

🔹 Справа «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03) від 20 вересня 2012 року.

Дана справа стосувалася вбивства шляхом підпалу за участю працівника поліції та інших осіб, однак ЄСПЛ висловив декілька важливих тез:

41. Суд нагадує, що стаття 2 Конвенції покладає на державу обов’язок забезпечити право на життя через запровадження ефективних кримінально-правових норм, спрямованих на попередження вчинення злочинів проти особи та підкріплених правоохоронною системою для запобігання, припинення та покарання за порушення цих норм. Ця стаття також опосередковано вимагає ефективного офіційного розслідування фактів вбивства особи. Обов’язок проводити таке розслідування виникає в усіх випадках вбивства або смерті за підозрілих обставин, незважаючи на те, чи є злочинці приватними особами, представниками держави чи невстановленими особами (див. рішення у справах «Ангелова та Ілієв проти Болгарії»(Angelova and Iliev v. Bulgaria), заява № 55523/00, п. 94, від 26 липня 2007 року, та «Ранцев проти Кіпру та Росії» (Rantsev v. Cyprus and Russia), заява № 25965/04, п. 232, ECHR 2010 (витяги).

42. Слідство повинно бути ефективним у тому розумінні, що воно має бути спроможним забезпечити встановлення відповідних фактів і покарання винних осіб. Державні органи повинні були вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які стосувались події. Висновки слідства повинні ґрунтуватися на ретельному та безсторонньому аналізі всіх відповідних елементів. Крім того, вимоги статті 2 Конвенції поширюються не тільки на офіційне розслідування. Так, якщо доходить до розгляду справи у національних судах, провадження в цілому, включаючи судовий розгляд, повинно задовольняти вимоги позитивного обов’язку щодо захисту життя особи за допомогою закону. Хоча не існує категоричної вимоги щодо того, щоб усі справи закінчувалися засудженням або постановленням вироку, будь-який недолік слідства, який ставить під загрозу його здатність відтворити обставини справи або встановити винну особу, найімовірніше, суперечитиме вимозі ефективності. Національні суди за жодних обставин не повинні залишати безкарними правопорушення, пов’язані із загрозою життю осіб (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Мойсеєв проти Польщі» (Mojsiejew v. Poland), заява № 11818/02, п. 53, від 24 березня 2009 року, та «Есат Байрам проти Туреччини» (Esat Bayram v. Turkey), заява № 75535/01, п. 47, від 26 травня 2009 року).

43. Для того, щоб розслідування було ефективним, особи, що здійснюють його, повинні бути незалежними та безсторонніми як з юридичної, так і з практичної точок зору. Це означає не тільки відсутність ієрархічного підпорядкування або інституційного зв’язку з особами, причетними до події, а й також незалежність при вчиненні дій. Ефективне розслідування, що вимагається за статтею 2 Конвенції, слугує підтриманню довіри громадян до здатності державних органів забезпечити верховенство права, запобігти будь-яким проявам змови у вчиненні незаконних дій або терпимості до них. У всіх випадках найближчий родич повинен бути залучений до процедури в межах, необхідних для забезпечення його або її законних інтересів (див., наприклад, рішення у справах «Рамсагай та інші проти Нідерландів» (Ramsahai and Others v. the Netherlands) [ВП], заява № 52391/99, пункти 321-322, ECHR 2007-II; «Хаїндрава та Дзамашвілі проти Грузії» (Khaindrava and Dzamashvili v. Georgia), заява № 18183/05, пункти 59-61, від 8 червня 2010 року; «ТахсінАджар проти Туреччини» (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пункти 222-225, ECHR 2004-ІІІ, та «Гюлеч проти Туреччини» (<…>), від 27 липня 1998 року, п. 82, Reports of Judgments and Decisions 1998-IV).

53. Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Суд чітко усвідомлює субсидіарний характер свого завдання та визнає, що має бути обережним, перебираючи на себе роль суду першої інстанції щодо вирішення питань фактів, коли це неминуче не вимагається з огляду на обставини справи. Проте у разі подання скарг за статтями 2 та 3 Конвенції Суд повинен провести особливо ретельний аналіз, навіть якщо певні провадження та розслідування на національному рівні вже завершені (див. рішення у справі «Акташ проти Туреччини» (<…>), заява № 24351/94, п. 271, ECHR 2003-V).

🔹 Справа «Пригунов та інші проти України» (Case оf Prygunov аnd others v. Ukraine) від 22 квітня 2021 року.

Ця справа також стосується неефективного розслідування смерті родичів заявників, які померли за підозрілих обставин. Вони посилалися на статтю 2, пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції. Однак Суд вказав, що зазначені скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції. Так, розслідування у справі за заявою п. Анатолія Івановича Пригунова (№ 31557/07) характеризувалося надзвичайно великою кількістю повторних судово-медичних експертиз, що свідчить про відсутність системного підходу до збору доказів на етапі досудового слідства (наприклад, рішення у справах «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, пункт 68, від 05 листопада 2015 року). Відсутність ретельності та оперативності підірвала здатність органів державної влади встановити обставини справи. А несвоєчасне забезпечення збору доказів підірвало ефективність розслідування. Через більш ніж чотири роки після порушення кримінальної справи апеляційний суд повернув справу на додаткове розслідування, вважаючи, що факти не були встановлені належним чином і було необхідно повести подальші слідчі дії. В результаті розгляду справи ЄСПЛ вказав на наявність порушення ст. 2 Конвенції та зобов’язав державу сплатити компенсацію.

Чому медичному закладу варто переходити на ТОВ: переваги та податки

Медичний бізнес в Україні - це одна з небагатьох сфер, де організаційно-правова форма має вирішальне значення не лише для оподаткування, але й для можливості законно здійснювати повноцінну медичну діяльність.

Коли перехід на ТОВ - це обов’язковий крок:

• ви плануєте здійснювати хірургічні втручання;
• хочете мати власне анестезіологічне забезпечення;
• ваша діяльність потребує стаціонарних умов;
• плануєте масштабування, відкриття нових кабінетів;
• плануєте наймати широкий профіль лікарів та інший медичний персонал;
• працюєте з юридичними особами;
• хочете залучити інвестиції або партнерів.

У таких випадках статусу ФОПа вже може бути недостатньо та потрібно переходити на іншу організаційно-правову форму – ТОВ.

Чому ТОВ – це вигідно:

1. Можливість офіційно працювати як ЗОЗ.

Реєстрація медичного бізнесу у форматі ТОВ відкриває доступ до можливості надання повного спектра медичних послуг. Хірургічні операції, загальна анестезія, стаціонарне лікування - все це можливо лише на базі закладу охорони здоров'я, тобто юридичної особи (п. 14 Ліцензійних умов № 285).

2. Обмежена фінансова відповідальність.

Якщо ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке згідно із законом може бути звернено стягнення (ст. 52 ЦК України), то юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями самостійно (ч. 1 ст. 3 Закону України №2275-VIII).

Іншими словами, у разі претензій з боку податкової, Держпраці чи кредиторів, ФОП ризикує квартирою, авто та рахунками, тоді як учасник ТОВ ризикує лише сумою свого внеску до статутного капіталу.

3. Відсутність обмежень у масштабуванні бізнесу.

ТОВ дозволяє залучати будь-яку кількість персоналу, розширювати напрями діяльності та відкривати нові філії без необхідності змінювати організаційно-правову форму. Бізнес може рости разом із вашими амбіціями.

4. Співпраця з великим бізнесом та залучення інвесторів.

Статус ТОВ відкриває доступ до співпраці з великими компаніями, страховими та державними установами, які зазвичай не розглядають ФОП як повноцінного контрагента. ТОВ може укладати контракти, брати участь у тендерах та оголошеннях НСЗУ, отримувати кредити й легально працювати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

5. Податкова оптимізація.

ТОВ може обирати між спрощеною та загальною системою оподаткування (пп. 3 п. 291.4 ПК), залежно від обсягу доходу, рівня витрат і структури бізнесу.

Загальні умови:

1) 3 група ЄП

Податкове навантаження:

• 3% єдиного податку від доходу – для платників ПДВ;

або

• 5% єдиного податку від доходу – для неплатників ПДВ;
• 1% від доходу – військовий збір;
• 22% від мінімальної заробітної плати (1 902,34 грн) – ЄСВ.

Обмеження:

• річний дохід до 10 млн грн;
• кількість найманих працівників не обмежується.

2) Загальна система оподаткування

Податкове навантаження:

• 18% – від чистого прибутку;
• 5% – військовий збір;
• 22% від мінімальної заробітної плати (1 902,34 грн) – ЄСВ.

Переваги:

• оподаткування лише чистого прибутку;
• відсутність ліміту по доходу;
• відсутність обмежень за кількістю найманих працівників;
• можливість працювати з великими компаніями та державними підприємствами.

! Увага: якщо на загальній системі оподаткування ви перетнете межу в 1 млн доходу за останні 12 місяців – ви зобов’язані зареєструватися як платник ПДВ (ст. 181 ПКУ).

Окрім того, незалежно від того, який режим оподаткування ТОВ було вибрано, необхідно також сплачувати податки за всіх фізичних осіб з числа найманих працівників:

• ПДФО (податок на доходи фізичних осіб) – за ставкою 18%.
• Військовий збір – за ставкою 5%.
• ЄСВ – нараховується за ставкою 22%.

Приклади розрахунку податку при доході в 1 млн грн.

1. ТОВ на 3 групі єдиного податку (без ПДВ).

Єдиний податок:
1 000 000 × 5% = 50 000 грн
Військовий збір:
1 000 000 × 1% = 10 000 грн
ЄСВ:
1 902,34 × 12 = 22 828,08 грн

Загальний податок = 82 828,08 грн/рік.
Чистий дохід = 917 171,92 грн.

Податкове навантаження: 8,28% від доходу.

2. ТОВ на 3 групі єдиного податку (з ПДВ)

Єдиний податок:
1 000 000 × 3% = 30 000 грн
Військовий збір:
1 000 000 × 1% = 10 000 грн
ЄСВ:
1 902,34 × 12 = 22 828,08 грн
ПДВ (20%):
1 000 000 − 833 333 (1 000 000 × 20%) ≈ 166 667 грн

Але! Якщо ви купували товари чи послуги у постачальників, які також є платниками ПДВ (наприклад, медичні матеріали, оренда, обладнання), ви маєте право зменшити суму ПДВ до сплати на суму вхідного ПДВ (податкового кредиту).

Наприклад, якщо ви придбали товар у постачальників-платників ПДВ на суму 200 000 грн, то ваша сума ПДВ становитиме:

166 667 − 33 333 (200 000 ÷ 120% × 20%) = 133 334 грн

Загальний податок ≈ 196 162 грн/грн.
Чистий дохід ≈ 803 838 грн.

Важливо: згідно з пп. 197.1.5 ПКУ постачання послуг з медичного обслуговування населення (медична послуга) закладами охорони здоров’я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також постачання послуг для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю реабілітаційними закладами, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства, крім визначених даним пунктом послуг (наприклад, надання косметологічної допомоги), звільняються від ПДВ.

Податкове навантаження: 19,62% від доходу.

3. ТОВ на загальній системі оподаткування (з ПДВ).

Чистий прибуток (база оподаткування):
1 000 000 – 400 000 = 600 000 грн
Податок на прибуток:
600 000 × 18% = 108 000 грн
Військовий збір:
600 000 × 5% = 30 000 грн
ЄСВ:
1 902,34 × 12 = 22 828,08 грн
ПДВ (20%):
1 000 000 грн – сума доходу, враховуючи ПДВ;

1 000 000 ÷ 120% = 833 333 грн - дохід без ПДВ;

1 000 000 − 833 333 = 166 667 грн – ПДВ, яке потрібно сплатити до бюджету.

Якщо, як і в попередньому розрахунку припустити, що половина з витрат, тобто 200 000 грн – це придбання у платників ПДВ (матеріали, оренда, обладнання), то вхідний ПДВ (податковий кредит) становитиме:

200 000 ÷ 120% × 20% = 33 333 грн

А отже, ПДВ до сплати = 166 667 − 33 333 = 133 334 грн

Загальний податок ≈ 271 162 грн/рік.
Чистий дохід ≈ 728 838 грн.

Податкове навантаження: 27,12% від доходу.

Якщо порівнювати всі три варіанти:

При виборі моделі оподаткування для ТОВ:

1.Оцініть річний дохід - чи вкладаєтесь у ліміт спрощеної системи (10 091 049 грн).

2.Проаналізуйте витрати - значні інвестиції у обладнання, ремонт чи оренду вигідніше враховувати саме на загальній системі.

3.Розробіть кадрову політику - спосіб оформлення працівників (штат, сумісництво, ЦПД), оскільки це впливає на розмір ПДФО, військового збору та ЄСВ.

Як можна побачити, вибір між ФОП та ТОВ - це баланс між податковим навантаженням та підприємницькими можливостями. Якщо ваш бізнес прагне вийти за межі медичного кабінету та вийти на рівень клініки - ТОВ стає єдиним легальним шляхом. Ретельний аудит діяльності та правильний вибір системи оподаткування дозволять вам не лише оптимізувати податки, а й дотриматися ліцензійних вимог та ефективно здійснювати свою діяльність.

Юридичні поради спілкування лікарів з клієнтом у соціальних мережах.

Розбір аналізів, рекомендація прийняти певні ліки в Instagram, Facebook чи TikTok - це вже не просто дружня порада чи звичайне листування. З юридичної точки зору кожен публічний допис, сторіс, коментар або відповідь у директ може бути розцінений як:

• медична консультація,
• телемедицина,
• публічна оферта,
• реклама медичних послуг.

І кожен із цих форматів регулюється окремими нормами українського законодавства:

• Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я».

Визначає поняття медичної допомоги, телемедицини та лікарської таємниці, вимагає ліцензію та дотримання стандартів. Будь-яка порада лікаря щодо діагнозу чи лікування, навіть в коментарі, може кваліфікуватися як надання медичної допомоги.

• Закон України «Про захист персональних даних».

Будь-яка інформація про стан здоров'я пацієнта, його персональні дані є конфіденційною та не підлягає розголошенню без згоди самої людини, крім випадків, передбачених законом.

• Закон України «Про рекламу».

Реклама медичних послуг, лікарських засобів має відповідати чітким законодавчим вимогам: без гарантій результату, без порівняння з конкурентами, з обов'язковим застереженням та інші вимоги, передбачені ст. 8, ст. 21 Закону.

• Цивільний кодекс України.

Регулює відповідальність за шкоду здоров'ю (деліктна відповідальність), публічну оферту та договори. Публічний пост з рекомендаціями ліків може трактуватися як оферта, а шкода від самолікування - підставою для позову про відшкодування за завдану майнову шкоду (ст. 641, ст. 1166).

Вести сторінку в соцмережах лікарю не лише не заборонено, а й корисно - для розвитку власного бренду, підвищення довіри та залучення нових клієнтів. Однак між корисним контентом і юридичною відповідальністю існує чітка межа, яку легко перетнути навіть непомітно для себе.

Залежно від характеру порушення наслідки можуть бути різними:

• дисциплінарне стягнення або звільнення з роботи (ст. 147, 149 КЗпП України);
• адмінштраф до 34 000 грн - за порушення законодавства про захист персональних даних (ст. 188-39 КУпАП);
• кримінальна відповідальність - за розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК) або незаконне збирання чи поширення персональних даних (ст. 182 КК).

Щоб уникнути таких ризиків, важливо знати, де закон стоїть на боці лікаря і як правильно структурувати спілкування в соцмережах.

Закон на боці лікаря, якщо:

• він чітко зазначає, що публікація є загальноосвітньою та не є медичною консультацією;
• не називає імен, діагнозів і не публікує фото/відео пацієнтів без їхньої письмової інформованої згоди;
• не дає конкретних рекомендацій щодо лікування, навіть у відповідь на запитання підписників;
• веде сторінку як освітній або інформаційний ресурс.

Наприклад, публікація загальних рекомендацій щодо здоров'я – поради щодо догляду шкіри навколо очей після блефаропластики або пояснення «чому може боліти зуб після пломби» - це корисний освітній контент, який не порушує законодавчих норм та містить лише професійні та експертні пояснення щодо суті медичних явищ.

Де лікар стає вразливим:

1)Розголошення персональних даних пацієнта без згоди.

Діагнози, результати обстежень, призначення, історія хвороби – все це зона лікарської таємниці та професійної відповідальності лікаря. Розголошення таких відомостей, чи навіть згадка про конкретного пацієнта без його письмової згоди, порушують порядок збереження лікарської таємниці, передбачені Конституцією, Основами законодавства про охорону здоров'я та Законом України про захист персональних даних. Таке відкриття може завершитись адмінштрафом до 34 000 грн за ст. 188‑39 КУпАП, або кримінальною відповідальністю за ст.145 ККУ (розголошення лікарської таємниці) та ст. 182 ККУ (незаконне збирання чи поширення персональних даних).

2)Публічне обговорення клінічного випадку, навіть анонімно.

«Моя постійна пацієнтка, 32 роки, нарешті наважилася на контурну пластику губ...» - якщо пацієнтка впізнає себе в такому дописі за віком, містом, професією, характером симптомів, місцем роботи чи іншими характеристиками, це вже розголошення лікарської таємниці, навіть якщо ви не називали імені пацієнта! У такому разі це може загрожувати вам судовим позовом та ризиком відшкодування моральної шкоди.

3)Фото «до і після» без письмової згоди.

Навіть якщо обличчя закрите, контури тіла, місця медичного втручання чи інші ідентифікуючі деталі можуть зробити пацієнта впізнаним. Без підписаної письмової інформованої згоди це вже порушення лікарської таємниці та законодавства про захист персональних даних. Усна домовленість у цьому випадку не дає жодних гарантій.

4)Відповіді у коментарях або директі на медичні запитання.

«Що мені випити від болю в зубі?», «Чи нормально, що в мене такий висип?» - відповідь на такі запитання, навіть з найкращими намірами, може бути кваліфікована як надання медичної консультації, що не допускається без огляду й збору повного анамнезу. Якщо після такої поради людині стане гірше, це може стати підставою для цивільного позову про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦКУ.

5)Гарантії результату в рекламних постах.

«Після нашої процедури ви забудете про біль», «100% результат вже після першого сеансу» - такі формулювання є прямим порушенням Закону України «Про рекламу».

Коли правда на боці пацієнта

У відносинах між лікарем і пацієнтом закон виходить із пріоритету захисту прав, безпеки та приватності пацієнта. Тому у випадках, коли дії лікаря в інформаційному просторі виходять за межі допустимого професійного інформування, пацієнт отримує правові підстави для захисту своїх інтересів.

Пацієнт має правовий захист у разі, якщо:

• лікар у приватному повідомленні дав конкретну пораду (наприклад, призначив препарат), і після цього настали негативні наслідки для здоров'я;
• лікар опублікував інформацію, за якою пацієнта можна ідентифікувати - навіть без імені;
• реклама послуг клініки містила гарантії або порівняння, які не відповідають дійсності тощо.

У цих випадках пацієнт може звернутися до суду, правоохоронних або інших органів.

Що робити лікарю, щоб спілкування було юридично безпечним:

1. Відділяйте освітній контент від консультацій.

• У постах, сторіс, прямих ефірах фокусуйтесь на загальних механізмах роботи організму, профілактиці і загальних поясненнях.

Можна:

1. давати загальні поради;
2. надсилати освітні матеріали;
3. пояснювати медичні процеси;
4. нагадувати про профілактику.

Не можна:

1. коментувати стан пацієнта;
2. робити медичні висновки без огляду;
3. аналізувати результати обстежень та надавати консультації у повідомленнях.

• Завжди додавайте дисклеймер: «Матеріал носить інформаційний характер та замінює індивідуальної консультації у лікаря».
• Не вступайте в публічну полеміку з незадоволеними пацієнтами. Якщо негативний відгук з'явився публічно, напишіть нейтральну відповідь без деталей і запросіть людину вирішити питання в приватному порядку.

2. Ніколи не ставте діагноз у директі чи в коментарях.

• Не давайте конкретних призначень або діагнозів, навіть якщо людина наполегливо просить «просто підказати».
• На медичні запитання краще доброзичливо відповідайте: «Це індивідуальне питання, яке потребує очного огляду. Буду рада/радий прийняти вас на консультацію».
• Якщо все ж даєте відповідь - починайте з чіткого формулювання: «Це не є медичною консультацією, але загальні рекомендації передбачають...».

3. Ведіть окремо професійний і приватний профілі.

• Приватний профіль - лише для особистого. Захищайте його налаштуваннями конфіденційності: вимкніть тегування та публічні пости про роботу, якщо вони мають емоційний або провокаційний відтінок.
• Професійний профіль ведіть як експертний чи освітній ресурс.

4. Забезпечте наявність письмової інформованої згоди пацієнта.

• Перед публікацією будь-яких фото- чи відеоматеріалів «до/після», навіть якщо обличчя не можна впізнати, обов’язково отримайте підпис пацієнта на поширення таких матеріалів.
• Переконайтеся, що в документі чітко зафіксовано:

1. мету: використання у рекламних брошурах, на сайті чи у соціальних мережах тощо;
2. формат: право на редагування, зміну форми, кольору чи змісту знімків;
3. територію та строки: зазначте, що передача прав має безстроковий характер та діє як на території України, так і за її межами.

• Зберігайте підписані згоди, вони є вашим захистом у разі претензій.

5. Готуйте корисні, а не рекламні пости

• Говоріть з аудиторією перш за все як експерт, а не як продавець медичних послуг.
• Уникайте фраз із гарантією результату.
• Уникайте прямих порівнянь з конкурентами, навіть без імен.

Дотримання цих простих правил дозволить вам вільно розвивати свій експертний блог у соцмережах - без страху порушити закон і без ризику для репутації.

Соцмережі - це потужний інструмент для розвитку власного бренду, залучення нових клієнтів і довіри пацієнтів. Але разом з цим вони несуть реальні юридичні ризики, про які варто пам'ятати:

👉 Кожне слово може мати юридичні наслідки
👉 Кожна переписка - потенційний доказ
👉 Кожна порада - потенційна відповідальність

Тому головне правило: якщо сумніваєтесь - не публікуйте. Обережність у цифровому просторі - це ваш найкращий юридичний захист.

Чи може лікар ФОП 2 групи працювати з іншими ФОПами та ТОВ: плюси та мінуси

Медична практика часто потребує взаємодії з широким колом контрагентів: від колег-підприємців до юридичних осіб. Проте, плануючи таку співпрацю, лікарю варто зважати на законодавчі обмеження, що діють для другої групи спрощеної системи.

Згідно з Податковим кодексом України (пп. 2 п. 291.4 ст. 291), ФОП на другій групі спрощеної системи оподаткування мають право надавати послуги виключно:

• населенню (фізичним особам);
• іншим платникам єдиного податку (іншим ФОПам або юридичним особам);

❗️Важливо: ФОП другої групи не може надавати будь-які послуги компаніям (ТОВ) або ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування.

👉 При цьому, для ФОП другої групи не існує обмежень щодо отримання послуг від платників на загальній системі.

Нехтування обмеженнями ФОПом другої групи та надання послуг забороненим контрагентам може призвести до:

• втрати статусу платника єдиного податку та примусового переведення на загальну систему оподаткування (п. 299.10 ПК України);
• оподаткування отриманих доходів за підвищеною ставкою податку 15% (п. 293.4 ПК);
• нарахування пені за несвоєчасну сплату податкових платежів (ст. 129 ПК).

З огляду на зазначені законодавчі обмеження, можна виокремити такі переваги та недоліки перебування лікаря-ФОП саме на 2 групі єдиного податку:

Плюси:

+ спрощене ведення обліку та звітності;
+ фіксована ставка єдиного податку;
+ зручність роботи з фізичними особами (пацієнтами) та іншими ФОПами на спрощеній системі.

Мінуси:

- обмежене коло контрагентів (лише на спрощеній системі оподаткування);
- неможливість повноцінної співпраці з великими медичними центрами та компаніями на загальній системі;
- ризик втрати статусу платника єдиного податку, оскільки будь-яка випадкова оплата від юрособи-загальносистемника - вже порушення податкових вимог;
- обмеження для масштабування бізнесу.

Вихід - перехід на 3 групу єдиного податку

Якщо ви плануєте розширювати свою діяльність, коло пацієнтів та співпрацювати з контрагентами на загальній системі оподаткування, доцільно розглянути такий сценарій як зміна групи єдиного податку.

Основні переваги 3 групи єдино податку включають:

1)відсутність будь-яких жодних обмежень по співпраці з іншими особами. ФОП третьої групи може надавати послуги будь-яким категоріям контрагентів - як фізичним особам, так і юридичним особам та ФОП, незалежно від їх системи оподаткування.

2)сплата податку лише з фактично отриманого доходу. Ставка для ФОП третьої групи становить 5% від фактично отриманих коштів та залежить від отриманого доходу – якщо з якихось причин ви його не отримували, сплачувати єдиний податок вам не потрібно.

3)застосування значно вищого ліміту доходів. Ліміт річного доходу на 3 групі становить до 10 млн грн.

Такий варіант є найбільш доцільним у разі, якщо ви винаймаєте крісло чи кабінет у клініці, співпрацюєте із страховими компаніями або іншими медичними установами.

Як висновок, ФОП 2 групи є зручною та простою формою ведення діяльності, яка добре підходить для індивідуальної практики та роботи з пацієнтами. Водночас її застосування обмежується колом допустимих контрагентів. Тож потрібно завчасно оцінити податкові обмеження та, за потреби, обрати більш гнучку модель ведення бізнесу.

Довіреність з-за кордону: як оформити документ та що для цього потрібно

Одним із найактуальніших питань для українців за кордоном є оформлення довіреностей для представництва їхніх інтересів на території України.

Найчастіше довіреність стає необхідною для:

• управління та розпорядження майном;
• повторного отримання документів або дублікатів;
• оформлення спадкових прав;
• представництва інтересів у судах України.

В такому випадку довіреність, яка була б чинною в Україні, можна оформити одним із таких способів:

1) через консульство або дипломатичне представництво України;
2) через іноземного нотаріуса у країні вашого перебування.

Варіант 1. У консульстві України.

Оформлення довіреності в українській консульській установі за кордоном є одним із найбільш простих та надійних способів.

Ключовою перевагою такого варіанту є те, що така довіреність автоматично має юридичну силу в Україні, не потребує додаткового засвідчення, легалізації чи перекладу, а отже може використовуватися відразу після оформлення.

Що важливо, консул відразу реєструє документ у Єдиному реєстрі довіреностей, наприклад, при оформленні довіреності на розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, а також довіреності, видані в порядку передоручення, їх скасування або припинення дії, які підлягають обов'язковій реєстрації.

Громадянину необхідно лише попередньо записатися на прийом, підготувати текст довіреності та надати необхідні документи, а саме:

1. паспорт громадянина України для виїзду за кордон або внутрішній паспорт (оригінал і копія);
2. реєстраційний номер облікової картки платника податків (оригінал і копія);
3. дані особи, якій надається довіреність (копія паспорта);
4. інші документи, залежно від змісту довіреності (копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно - у разі оформлення довіреності на розпорядження таким майном; копія свідоцтва про смерть, документи, що підтверджують родинні зв'язки - якщо довіреність стосується оформлення спадщини тощо).

З мінусів такого способу:

• потрібно їхати безпосередньо до українського консульства чи представництва, що часто може знаходитися за декілька десятків, якщо не сотень кілометрі;
• ризик тривалого очікування в черзі на запис, оскільки консульські установи в окремих країнах можуть бути завантажені.

Якщо ж ви не маєте часу на очікування або можливості на далеку поїздку, альтернативним і швидшим рішенням стане звернення до місцевого іноземного нотаріуса.

Варіант 2: У іноземного нотаріуса.

Ви можете звернутися до будь-якої найближчої нотаріальної контори в країні перебування. При цьому, порядок складання та оформлення довіреності регулюється законодавством відповідної іноземної держави. Здебільшого, перед зверненням рекомендується скласти проєкт довіреності, ну й звісно оплатити нотаріальні послуги.

Варто пам’ятати, що правильне оформлення довіреності за кордоном є ключовою умовою її дійсності в Україні. Довіреність повинна містити:

• місце і дату її складання (підписання);
• прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи);
• місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника й особи, яку представляють;
• в необхідних випадках посаду, яку сторони обіймають;
• обсяг повноважень, які надаються представнику;
• строк довіреності (якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії);
• ім’я обдаровуваного (якщо довіреність укладається для вчинення договору дарування);
• статус адвоката та членство в адвокатському об'єднанні (якщо довіреностях видається на ім'я адвокатів).

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (зокрема, це стосується вчинення заповіту, виконання виконання обов'язків за трудовим договором чи здійснення дій, пов'язаних із військовимобов’язком).

При цьому, важливо розуміти: щоб таку довіреність можна було використати в Україні, потрібно здійснити додаткові дії:

1. легалізувати / проставити апостиль,
2. перекласти на українську мову з подальшим нотаріальним засвідченням.

Довіреність від іноземного нотаріуса не потребує додаткового засвідчення лише у випадках, коли Україна має з цими державами дво- або багатосторонні договори. Так, наприклад, не потребують легалізації довіреності, складені на території таких держав як Польща або Чехія, адже Україна має з цими державами двосторонні договори.

Легалізація довіреності

В усіх інших випадках, за відсутності двостороннього договору з країною вашого перебування, необхідно пройти наступні етапи:

1. Проставлення апостилю або консульська легалізація.

Форма підтвердження документа залежить від того, чи приєдналася країна до Гаазької конвенції від 5 жовтня 1961 року:

1.1) Апостиль

Більшість країн Європи, Великобританія, США, Канада є учасницями Гаазької конвенції, тому для підтвердження офіційності довіреності, виданої такими країнами, достатньо одного спеціального штампу, що підтверджує справжність підпису та статус підписанта.

Звертатися за апостилем потрібно до міністерства юстиції країни, де посвідчується довіреність. Тому, звертаючись до нотаріуса краще відразу уточнити, чи не може він самостійно замовити проставлення апостилю, або дізнатися про процедуру такого завірення.

1.2) Консульська легалізація

Для країн, які не приєдналися до Гаазької конвенції, може знадобитися повна консульська легалізація. Процедура залежить від країни та зазвичай передбачає завірення документа в органах юстиції іноземної держави, а потім у консульстві України.

2. Переклад довіреності на українську мову.

Навіть із апостилем довіреність залишається іноземним документом. Щоб її прийняли в Україні, текст самої довіреності та штамп апостилю необхідно перекласти на українську мову. Важливо: переклад має бути виконаний професійним перекладачем, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

3. Використання довіреності.

Після того, як ви пройшли етап легалізації та зробили нотаріальний переклад, документ набуває повної юридичної сили.

Отож, відстань не є перешкодою для вирішення юридичних питань вдома. Головне - обрати правильний спосіб оформлення довіреності та дотриматися всіх вимог до її підготовки і легалізації. В результаті це гарантує, що така довіреність стане надійним інструментом захисту ваших інтересів і дозволить представнику діяти в Україні так само ефективно, як це зробили б ви самі.

Факт самостійного виховання батьком дитини: як довести та що для цього потрібно

У справі № 487/11354/24 батько звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої доньки у зв'язку з необхідністю отримати відстрочку від мобілізацї (згідно зі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Донька проживає з ним, мати вже давно знаходиться за кордоном та інших рідних, які могли б про неї подбати не має. Однак, попри складну життєву ситуацію, де мобілізація фактично залишить дитину без батька, Верховний Суд, у постанові від 16 березня 2026 року, керуючись фундаментальними принципами сімейного права щодо невідчужуваності батьківських обов'язків, дійшов висновку, що проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дитини.

У своїх рішеннях Верховний Суд вказав на такі критерії визнання самостійного виховання:

1. Наявність юридично значущих обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Сімейний кодекс України чітко встановлює, що сімейні права та обов'язки тісно пов'язані з особою і не можуть бути передані іншій особі. Лише настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану чи рішенням суду, може позбавити матір користуватися батьківською правосуб`єктністю. В такому випадку такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (п. 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Підтвердити факт того, що батько самостійно виховує дитину можуть такі документи:

• свідоцтво про смерть матері дитини;
• рішення суду про позбавлення матері батьківських прав;
• рішення суду про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав;
• рішення суду про визнання матері безвісно відсутньою;
• рішення суду про оголошення матері померлою.

Верховний Суд у справі № 487/11354/24 погоджується із судами нижчих інстанцій, що проживання матері за кордоном або окремо від дитини не означає автоматично її усунення від виховання та не свідчить про припинення її батьківських прав. Навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

2. Умисне ухилення матері від виконання батьківських обов'язків

Згідно зі ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. А сам факт умисного ухилення є предметом доказування у позовному провадженні між батьками.

Як зазначив Верховний Суд у справі № 487/11354/24 позивач не надав доказів того, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов'язків. При цьому орган опіки підтвердив, що дитина спілкується з матір'ю телефоном і цього виявилося достатньо, щоб суд відмовив у позові.

Доказами умисного ухилення можуть бути, наприклад:

• довідка з виконавчої служби про заборгованість по сплаті аліментів;
• довідки зі школи, садочка про те, що мати не бере участі у вихованні дитини;
• акт, складений та підписаний сусідами, про те, що мати не бере участі у вихованні дитини;
• інші докази.

При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обов’язок довести дані обставини покладається саме на позивача.

3. Встановлення факту лише в порядку позовного провадження, з урахуванням інтересів дитини.

Факт самостійного виховання дитини не може бути встановлений в порядку окремого провадження, навіть якщо мати надала письмову згоду на одноосібне виховання батьком.

Верховний Суд наголосив, що батьківські обов’язки не можуть бути передані або припинені за власною волею (відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 15 СК України). Така відмова батьків від дитини є неправозгідною та суперечить моральним засадам суспільства.

У постанові від 20.02.2025 у справі № 128/3616/24 Касаційний цивільний Суд прямо вказав, що факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Тому таке питання має вирішуватися виключно у позовному провадженні.

Підсумовуючи, не є достатніми доказами самостійного виховання дитини:

• факт окремого проживання матері чи перебування її за кордоном (навіть у країні-агресорі) - сам по собі не свідчить про самостійне виховання батьком, оскільки не перешкоджає матері спілкуватися з дитиною, зокрема дистанційно, та брати участь у її вихованні (постанова КЦС ВС від 16.03.2026 у справі № 487/11354/24);
• проживання дитини разом із батьком - розглядається судом лише у сукупності з іншими доказами, та самостійно не є належним підтвердженням самостійного виховання (постанова КЦС ВС від 20.01.2026 у справі № 137/1845/24, постанова КЦС ВС від 13.11.2025 у справі № 592/20023/23);
• письмова згода матері або ж договір між батьками на одноосібне виховання - суперечить принципу невідчужуваності батьківських обов'язків і не має юридичної сили як підстави для визнання самостійного виховання (постанова КЦС ВС від 20.02.2025 у справі № 128/3616/24);
• рішення суду про розірвання шлюбу без визначення місця проживання дитини - факт розлучення та окремого проживання батьків не припиняє батьківських прав матері і не підтверджує самостійного виховання батьком (постанова КЦС ВС від 10.02.2026 у справі № 552/3232/24).

Запровадження ПДВ для усіх ФОП з 01.01.2027: новий проект закону

19 березня 2026 року Мінфін оприлюднив на своєму сайті законопроєкт «Про внесення змін до Податкового кодексу України та Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо впровадження міжнародного автоматичного обміну інформацією про доходи, отримані через цифрові платформи, оподаткування операцій електронної торгівлі та забезпечення рівності платників податків в оподаткуванні податком на додану вартість».

Примітно, що законопроект спрямований на запровадження важливих змін відразу у кількох напрямках:

1.Запровадження міжнародного автоматичного обміну інформацією про доходи, отримані через цифрові платформи.
2.Оподаткування доходів, отриманих через цифрові платформи (вводиться спеціальний режим 5% податку для фізичних осіб, які працюють через платформи).
3.Оподаткування інтернет-покупок (маркетплейси зможуть самі нараховувати і сплачувати ПДВ).
4.Військовий збір пропонується залишити у чинних розмірах до завершення реформи ЗСУ.
5.Та найголовніше - запровадження ПДВ для ФОП та ТОВ на спрощеній системі

Які зміни чекають спрощенців

1. Обов’язкова реєстрація платниками ПДВ з 01.01.2027 юридичних і фізичних осіб – підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування у разі досягнення порогу для обов’язкової реєстрації платником ПДВ, встановленого пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України.

Згідно нової редакції відповідного пункту ПК:

181.1. У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 4000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів).

👉 Тобто, обов’язковий поріг ПДВ-реєстрації - 4 млн грн. Така сума, на думку Мінфіну, відповідає межам, визначеним Директивою Ради 2006/112/ЄС (85 тис. євро).

Гранична сума у 4 млн гривень обраховуватиметься наступним чином:

• щодо платників, які звітують раз на рік (ФОП 1, 2 груп) – беруться річні декларації за 2025 рік, оскільки це останній повний річний період, задекларований до 01.01.2027;
• щодо платників, які звітують раз на квартал (ФОП, ТОВ 3 групи) – беруться дані за період з IV кварталу 2025 по III квартал 2026 року.

Відповідно до роз’яснень ДПС до цієї суми включатимуться як оподатковані, так і пільгові операції: операції за основною ставкою ПДВ (20%), ставками 7% і 14%, нульовою ставкою ПДВ та звільнені (умовно звільнені) від оподаткування ПДВ (ЗІР, категорія 101.02).

Тому, якщо ФОП 3 групи одночасно надає послуги, що звільняються від оподаткування (наприклад, надає послуги з пасажирських перевезень по місту) та водночас отримує дохід від іншого напряму діяльності, що оподатковується на загальних підставах (наприклад, здає приміщення в оренду) та отримує в сукупності дохід, що перевищує 4 млн грн, такий ФОП стає платником ПДВ з 01.01.2027 року.

Реєстрація платниками ПДВ відбуватиметься автоматично з 01.01.2027 року на підставі відповідної річної чи квартальної податкової звітності.

В такому разі, наприклад, якщо ФОП 2 групи задекларував за 2025 рік дохід, що в сумі перевищує 4 млн грн, то вже з 01.01.2027 року він автоматично стане платником ПДВ.

При цьому, ФОПи, чий дохід за останній календарний рік не перевищував 4 млн не відчують жодних змін. Якщо податківці протягом першого кварталу 2027 року на основі даних податкової звітності за 2026 рік виявлять, що підстав для такої реєстрації платником ПДВ немає (тобто, наприклад, проаналізувавши доходи ФОП 2 групи за 2026 рік не буде виявлено перевищення 4-х мільйонного ліміту), таку реєстрацію анулюють автоматично заднім числом з 01.01.2027 року.

Таким чином, показники за 2026 рік стануть вирішальним критерієм для остаточного підтвердження хто підлягатиме реєстрації платником ПДВ у 2027 році.

Важливо, що у разі реєстрації платником ПДВ для 3 групи автоматично змінюється ставка єдиного податку з 5% на 3%. При цьому право на роботу за ставкою 5% (без ПДВ) зберігається лише для тих, чий дохід не перевищує 4 мільйонів гривень. Це правило стосується як ФОП, так і ТОВ (юридичних осіб) на ЄП 3 групи.

Також, варто враховувати, що спроба схитрувати та уникнути реєстрації платником ПДВ через закриття та повторне відкриття ФОП не допоможе обійти ліміт у 4 млн грн. З цього приводу ДПС надало роз’яснення у ЗІР (категорія 101.02), відповідно до якого у разі, якщо після повторної реєстрації фізична особа – підприємець перебуває на загальній системі оподаткування, а загальна сума від здійснення операцій із постачання товарів/послуг протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищила 1 000 000 грн (з урахуванням обсягів, яких було досягнуто до припинення підприємницької діяльності, незалежно від системи оподаткування), то така особа підлягає обов’язковій реєстрації платником ПДВ.

2. Запровадження для платників ПДВ, які сплачують єдиний податок, звітного податкового періоду – календарний квартал.

3. Запровадження м’якого перехідного періоду.

Відповідно до нового п. 101 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, платники ЄП - юридичні та фізичні особи – підприємці, зареєстровані як платники ПДВ відповідно до статті 181 цього Кодексу з урахуванням особливостей, визначених пунктом 100 цього підрозділу:

за І квартал 2027 року:

• не нараховують податкові зобов'язання та податковий кредит,
• не складають і не реєструють в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні/розрахунки коригування (крім реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, який передбачає зменшення суми компенсації вартості товарів / послуг їх постачальнику),
• не подають за такий звітний (податковий) період ПДВ-декларацію.

за ІІ квартал 2027 року:

• повноцінне набуття статусу платника ПДВ з усіма відповідними обов'язками щодо звітності та обліку.

Згідно нового п. 78 підрозділу 10 розділу XX ПК України також передбачається застосування пільгових штрафних санкцій - у розмірі 1 гривні за перші п’ять порушень протягом 2027 року для платників єдиного податку, які зареєстровані як платники ПДВ, у разі порушення ними:

• термінів реєстрації податкових накладних;
• термінів розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;
• правил нарахування і сплати грошового зобов’язання.

4. Надання права платникам ПДВ складати зведені податкові накладні у разі здійснення постачання товарів / послуг та/або отримання попередньої оплати за товари / послуги, особам, які не зареєстровані платниками ПДВ, не пізніше останнього дня місяця (згідно нового абзацу ст. 201 ПК України).

Обґрунтування необхідності даних змін від Мінфіну

(відповідно до пояснювальної записки):

1)необхідність гармонізації податкового законодавства України з Директивою Ради 2006/112/ЄС, забезпечення податкової нейтральності, рівності конкурентних умов та виконання зобов’язань України в межах Європейської інтеграції;
2) реалізація положень п. 5 підрозділу 4.3.1 Національної стратегії доходів України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1218-р;
3)наявність відповідного наміру в п. 366 Плану законопроектної роботи Верховної Ради України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 10.02.2026 № 4774-IX.

На сьогодні цей законопроєкт ще не надійшов до Верховної Ради, тому він не є остаточним і може бути кардинально змінений. Однак, якщо виходити із поточної редакції документа, виглядає так, що всі ФОП та ТОВ, які знаходяться на спрощеній системі та перевищують ліміт доходів у 4 млн гривень за останні 12 місяців діяльності, зокрема у 2026 році, автоматично стають платниками ПДВ у 2027 році.

Чому кожен лікар та медичний заклад повинен мати свого адвоката (юриста)

«Навіщо мені юрист?» - можете запитати ви.

На перший погляд може здаватися, що юридичний супровід не є необхідним у практичній медичній практиці. Проте у процесі діяльності доводиться постійно виходити за межі суто медичної роботи, охоплюючи значний обсяг правових та організаційних питань. Договори, ліцензування, взаємодія з державними органами - усе це потребує ретельної уваги, оскільки навіть незначні помилки можуть призвести до значних фінансових і репутаційних втрат.

Хто такий медичний адвокат (юрист)?

Це висококваліфікований спеціаліст, який глибоко орієнтується у сфері медичного права та супроводжує діяльність лікаря чи закладу охорони здоров’я стосовно всіх юридичних аспектів - від взаємодії з пацієнтами і найманими працівниками до комунікації з державними та контролюючими органами.

Обираючи професійний юридичний супровід, ви отримаєте:

• Постійний юридичний супровід медичної діяльності: від моменту створення закладу чи кабінету до його розширення та щоденного функціонування, включаючи всі організаційні та правові аспекти правильного оформлення та ведення діяльності.
• Оперативне вирішення правових питань: можливість у будь-який момент отримати консультацію та підтримку у разі виникнення складних чи спірних ситуацій.
• Ліцензійний супровід: допомога в отриманні ліцензій на медичну практику, прекурсори та ДІВ. Часто існує безліч нюансів, неврахування яких може призвести до відмови, а це своєю чергою затягує час на отримання ліцензії.
• Супровід укладення та виконання договорів з НСЗУ: з урахуванням усіх вимог і практичних аспектів взаємодії.
• Підготовку правової документації: договорів, заяв, звернень, запитів, листів, претензій та інших документів, необхідних у щоденній діяльності.
• Розробку внутрішніх (локальних) нормативних актів: статутів, наказів, положень, посадових інструкцій та інших документів, що забезпечують належну організацію роботи та відповідність ліцензійним умовам.
• Актуалізація та оновлення даних: законодавство постійно змінюється і за всіма змінами буває важко встежити самостійно. Своєчасне оновлення документації дозволяє врахувати всі нововведення та уникнути зайвих порушень.
• Взаємодія та представництво інтересів: перед державними органами, органами місцевого самоврядування та контролюючими органами (МОЗ, Держлікслужба, НСЗУ, ДПС тощо).
• Захист у кризових та непередбачуваних ситуаціях (у тому числі у спорах із пацієнтами): навіть за умови дотримання всіх вимог ніхто не застрахований від нещасних випадків (особливо під час воєнного стану), тому важливо мати поруч фахівця, який зможе оперативно захистити ваші професійні, матеріальні та репутаційні інтереси.
• Вирішення трудових та внутрішніх конфліктів: допомога у врегулюванні спорів із працівниками.
• Покращення управлінських процесів: системний юридичний підхід сприяє впорядкуванню роботи закладу та в кінцевому результаті також позитивно впливає на якість надання медичної допомоги.

У сучасних умовах медична практика неможлива без належного юридичного супроводу. Навіть досвідчений лікар не застрахований від правових ризиків, які супроводжують щоденну діяльність. Саме тому медичний адвокат – це не додаткові витрати, а й інвестиція у ваш власний час, юридичний спокій та безперебійну роботу.

Що чекає лікарів ФОП у 2026 році

Вимоги до медичної практики не стоять на місці. У 2026 році лікарям-ФОП особливо важливо зберігати уважність як до ліцензійних умов, так і до правил здійснення професійної діяльності. Йдеться зокрема, про своєчасне оновлення ліцензійних даних, неухильне дотримання встановлених стандартів роботи, а також врахування нових обмежень і заборон. Аби уникнути зайвих штрафів і впевнено працювати надалі, варто заздалегідь ознайомитися з актуальними змінами та вимогами.

1. Обов’язок оновити ліцензійну документацію до 8 липня 2026 року

Це найголовніша вимога, яку мають виконати абсолютно всі ліцензіати. Вона не є новою, оскільки була затверджена ще постановою Кабінету Міністрів України №781 ще від 02 липня 2025 року, однак фактично набула чинності лише з 8 січня 2026 року.

❗Головний дедлайн - 8 липня 2026 року. Усі, хто отримав ліцензію до 08.01.2026, зобов’язані подати до МОЗ оновлені Відомості про стан матеріально-технічної бази (Додаток 2 до Ліцензійних умов № 285). Зокрема, необхідно уточнити такі дані:

• Режим роботи (п. 2): зазначається точний час роботи закладу чи кабінету. Пам'ятайте: перевірки проводяться саме у задекларовані години. Невідповідність фактичного графіка офіційному може бути розцінена як недопуск до перевірки.
• Інформація про приміщення (п. 6): статус приміщення (житлове / нежитлове), місце розташування (у житловому / нежитловому будинку). Це важливо для дотримання обмежень (наприклад, щодо розміщення стаціонарів).
• Доступність для осіб з інвалідністю (п. 7): окремо відображається інформація про доступність місця провадження діяльності для осіб з інвалідністю.
• Договір на медичні відходи (п. 9): нова обов’язкова позиція. Потрібно вказати актуальні реквізити договору та переконатися, що контрагент має чинну ліцензію на здійснення відповідної діяльності.

Важливо: якщо протягом попередніх років ви вчасно вносили всі зміни до ліцензії, подавати Відомості повністю не потрібно - лише оновлені пункти.

⚠️ Наслідки ігнорування: приписи, штрафи, аж до зупинення або анулювання ліцензії.

2. Оновлення форм ліцензійної документації.

У 2026 році Додатки 1–6 до Ліцензійних умов № 285 викладено в новій редакції, а також додано три нові форми:

• Додаток 1 (Заява на ліцензію): структуровано дані заявника, додано обов'язкові поля для уповноваженого представника та таблицю з переліком адрес і спеціальностей.
• Додаток 2 (Відомості): додано блоки про режим роботи, доступність приміщень для осіб з інвалідністю та реквізити договорів на утилізацію медичних відходів.

❗Що важливо, із форми виключили перелік методів, які застосовуються у медичній практиці та інформацію щодо метрологічної повірки. Та це не скасовує обов’язку фактично проводити повірку засобів вимірювальної техніки - її наявність перевірятиметься під час інспекцій!

• Додаток 3 (Опис документів): уточнено вимоги до найменування юрособи та додано блок для даних уповноваженого представника.
• Додаток 4 (Переоформлення ліцензії): додано розділ для даних уповноваженого представника спадкоємця та уточнено формат зазначення реквізитів рішення про видачу ліцензії та контактів.
• Додатки 5 та 6 (Зупинення та відновлення): з’явилася можливість часткового зупинення або відновлення ліцензії (наприклад, лише за певною адресою чи спеціальністю).

Також з’явилися 3 абсолютно нові форми:

• Додаток 7: новий перелік медичних спеціальностей.
• Додаток 8: заява про розширення ліцензії.
• Додаток 9: заява про повне або часткове припинення дії ліцензії.

! Попередні бланки втратили чинність, користуватися потрібно лише оновленими зразками.

3. Запровадження електронного кабінету здобувача ліцензії та ліцензіата з медичної практики.

З 5 квітня 2026 року набирає чинності постанова Кабінету Міністрів України від 5 лютого 2026 року № 148, відповідно до якої подавати документи для отримання ліцензії можна буде в електронній формі через особистий кабінет – складову частину Ліцензійного реєстру на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Через електронний кабінет можна:

• подати заяву на отримання ліцензії;
• повідомити про зміни у відомостях, зазначених у ліцензійних документах;
• подати інші документи, передбачені ліцензійними умовами;
• отримувати інформацію про стан розгляду поданих матеріалів.

Для цього необхідно буде зареєструватися на відповідному веб-ресурсі, заповнити карту суб’єкта господарювання, вказавши всі необхідні дані та обрати послугу, що вас цікавить.

4. Заборона ЗПТ у житлових будинках.

Новим пунктом 9-1 Ліцензійних умов № 285 встановлюється пряма заборона на провадження медичної практики з метою надання пацієнтам замісної підтримувальної терапії з використанням наркотичних засобів у багатоквартирних будинках.

Ця заборона поширюється на всіх фізичних осіб-підприємців, які мають ліцензію за спеціальністю "наркологія".

5. Фінансова відповідальність за лікарняні.

1 квітня 2026 року набрав чинності Закон № 4683-IX, який запроваджує пряму матеріальну відповідальність лікарів-ФОП за необґрунтовані медичні висновки про тимчасову непрацездатність (МВТН).

Здійснюватиме перевірки Пенсійний фонд України та у разі встановлення порушень надсилатиме вимогу про компенсацію суми страхової виплати. Важливо, що тепер така вимога набуває статусу виконавчого документата надає ПФУ змогу ініціювати примусове стягнення через виконавчу службу, якщо кошти не будуть повернуті протягом 10 календарних днів.

Оскаржити дії Пенсійного фонду можна в порядку Закону України «Про адміністративну процедуру», тобто до Головного управління Пенсійного фонду України. В цьому випадку ви маєте обґрунтувати відсутність вини (наміру) у формуванні необґрунтованого висновку.

Зміни в законодавстві - це завжди виклик, але водночас і орієнтир для вдосконалення практики. Будьте пильними до деталей, ведіть документацію відповідально - і жоден новий закон не застане вашу практику зненацька.

ТОР: основні документи для медичних закладів у роботі з клієнтом

Правильно оформлена документація – це основа діяльності будь-якого медичного закладу. Це не лише облік, а передусім фіксація взаємовідносин із пацієнтом, підтвердження наданих послуг і захист прав усіх сторін.

Склад і обсяг документації можуть відрізнятися залежно від типу закладу (клініка амбулаторної медицини чи стаціонар), форми власності та специфіки медичної практики. Проте існує базовий перелік документів, який формує юридичний мінімум у роботі з пацієнтом.

1. Договір про надання медичних послуг.

Договір про надання медичних послуг є базовим і першочерговим документом у взаємовідносинах між медичним закладом та пацієнтом. Саме він визначає правові рамки співпраці, фіксує факт звернення за медичною допомогою та встановлює взаємні права й обов’язки сторін.

Такий договір може укладатися у двох форматах: індивідуальному (з кожним пацієнтом окремо) або у формі публічного договору. У такому випадку його текст розміщується у відкритому доступі, зокрема на сайті медичного закладу, і пацієнт приєднується до його умов шляхом фактичного звернення за послугами та підписання відповідних документів під час візиту до клініки.

Договір повинен містити:

• повне найменування сторін;
• предмет договору (конкретні послуги, що надаються);
• порядок надання послуг;
• вартість медичних послуг та порядок розрахунків;
• права та обов’язки медичного закладу;
• права та обов’язки пацієнта;
• вимоги до якості послуг;
• гарантійні зобов’язання;
• відповідальність сторін;
• строк дії договору;
• порядок вирішення спорів.

Грамотно складений договір не лише впорядкує процес надання медичних послуг, а й суттєво зменшить юридичні ризики для закладу.

2. Інформована добровільна згода.

Надання медичної допомоги можливе виключно за умови отримання добровільної та усвідомленої згоди пацієнта (ст. 284, ст. 633 ЦК України, ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я):

• особа з 14 років надає згоду самостійно,
• малолітні пацієнти або особи, визнані недієздатними надають згоду через своїх законних представників.

Медичне втручання не може бути проведене без цього документа. Оскільки кожен пацієнт повинен бути поінформований, зокрема, про:

• характер і мету медичного втручання;
• орієнтовну тривалість лікування;
• можливі ризики, ускладнення та побічні ефекти;
• альтернативні методи лікування.

Медичний заклад має право використовувати як типову форму № 003-6/о, затверджену МОЗ, так і розробити власний бланк, адаптований до специфіки своєї діяльності, передбачивши зокрема додаткові безпекові вимоги, а саме:

1. обов’язок пацієнта залишити приміщення закладу та пройти до укриття у разі оголошення тривоги;
2. підтвердження пацієнтом, що у разі добровільної відмови від евакуації та рішення залишитися в закладі, він бере на себе всі пов’язані з цим ризики;
3. згоду на завершення вже розпочатого медичного втручання, якщо його переривання є неможливим або небезпечним для життя чи здоров’я.

Належно оформлена інформована згода є одним із ключових інструментів юридичного захисту медичного закладу у випадку будь-яких конфліктів.

3. Згода на обробку персональних даних.

Обов’язковість отримання згоди закріплена у Законі України «Про захист персональних даних» (зокрема ст. 2, ст. 7), ст. 11 Закону «Про інформацію», ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Будь-яка медична допомога передбачає роботу з конфіденційною інформацією (ПІБ, телефон, стан здоров'я). Без отримання цієї згоди медичний заклад не має права вносити дані пацієнта до інформаційних систем, вести медичну документацію, оформлювати рецепти та довідки чи використовувати засоби електронної комунікації (месенджери) для надсилання результатів обстежень.

У самій згоді доцільно передбачити:

• мету обробки персональних даних (надання медичних послуг, ведення документації, комунікація з пацієнтом, виконання вимог законодавства тощо);
• перелік персональних даних, які обробляються, включаючи чутливі дані про стан здоров’я;
• можливість передачі даних третім особам (лабораторіям, іншим спеціалістам, ІТ-підрядникам, державним органам) виключно з визначеною метою;
• строк зберігання персональних даних;
• права пацієнта як суб’єкта персональних даних та порядок їх реалізації;
• порядок відкликання згоди;
• згоду на фото- та/або відеофіксацію та умови використання таких матеріалів;
• згоду на отримання інформаційних повідомлень.

4. Анкета-опитувальник пацієнта (анамнез).

Анкета пацієнта є важливою складовою первинного прийому та необхідною для забезпечення безпечного й ефективного лікування. Вона заповнюється пацієнтом перед наданням медичних послуг і містить базову інформацію про стан здоров’я.

Зокрема, в анкеті фіксуються відомості про перенесені захворювання, алергічні реакції, попередні втручання та інші фактори, що можуть вплинути на процес лікування.

Такий документ фактично є своєрідною «страховкою» як для лікаря, так і для пацієнта, оскільки дозволяє врахувати можливі ризики та уникнути ускладнень під час надання медичної допомоги.

5. Медична карта амбулаторного хворого, інша медична облікова документація та статистична звітність.

Ведення первинної медичної документації є імперативним обов’язком кожного медичного закладу незалежно від форми власності згідно з пп. 22 п. 13 Ліцензійних умов, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 № 285. Обсяг і види такої документації залежать від типу закладу (стаціонар чи амбулаторія), однак у будь-якому випадку вона повинна відповідати вимогам, затвердженим МОЗ України:

• медична карта амбулаторного хворого (форма 025/о);
• стоматологічна карта (форма 043/о);
• медична карта стаціонарного хворого (форма 003/о);
• інші форми облікової та статистичної звітності згідно наказу МОЗ № 110.

Зовнішній вигляд бланків дозволяється змінювати під потреби закладу, проте назва та послідовність пунктів мають залишатися незмінними.

6. Акт виконаних робіт.

Акт виконаних робіт підтверджує факт надання медичних послуг пацієнту та їх оплату. Він підписується сторонами після завершення надання послуг і засвідчує відсутність претензій щодо їх обсягу та якості.

Як правило, акт містить:

• дані пацієнта та медичного закладу;
• посилання на договір;
• перелік наданих послуг;
• їх вартість;
• загальна сума до оплати;
• підтвердження сторін.

Цей документ є підставою для бухгалтерського обліку доходів медичного закладу та додатковим доказом на підтвердження надання медичних послуг.

7. Організаційно-інформаційні документи.

Окрему категорію становлять документи та інформація, які забезпечують прозорість діяльності медичного закладу та належне інформування пацієнтів про умови надання медичних послуг.

Зокрема, медичний заклад, що надає платні медичні послуги, зобов’язаний затвердити та довести до відома пацієнтів (зокрема шляхом розміщення у приміщенні закладу або на вебсайті) інформацію про:

• прейскурант цін;
• графік роботи закладу охорони здоров’я та його лікарів;
• інформацію про лікарів (освіта, кваліфікація, спеціалізація);
• графік прийому лікарів;
• перелік видів медичної допомоги, процедур та послуг, що надаються.

У сукупності всі зазначені документи формують правову основу діяльності медичного закладу у взаємовідносинах із пацієнтами. Їх належне оформлення та ведення дозволяє впорядкувати процес надання медичних послуг, мінімізувати юридичні ризики та забезпечити належний правовий захист.

Посвідчення документів командиром частини: які документи можна посвідчити без нотаріуса

Навіть в умовах війни життя не стоїть на паузі. Перебуваючи в зоні ведення бойових дій, військовослужбовці часто не мають можливості здійснити критично важливі юридичні дії: продати чи здати нерухомість в оренду, надати дозвіл на виїзд дитини за кордон або оформити спадщину. У таких випадках закон дозволяє посвідчити документи командиром (начальником) або іншою уповноваженою особою.

Документи, посвідчені командиром військової частини або підрозділу, мають таку ж юридичну силу, як і нотаріально посвідчені (ст. 245, ст. 1252 Цивільного кодексу України).

Що можна посвідчити

1. Довіреність.

Документ уповноважує іншу особу діяти від імені військовослужбовця: отримувати виплати, представляти інтереси в державних органах, розпоряджатися банківськими рахунками тощо.

2. Заповіт.

Розпорядження майном на випадок смерті. Його можна скасувати або замінити новим у будь-який момент.

3. Особисте розпорядження на випадок загибелі.

Документ визначає коло осіб та конкретні частки для виплати одноразової грошової допомоги. За його відсутності розподіл коштів здійснюється згідно із загальними нормами закону про спадщину в порядку черговості.

4. Розпорядження на випадок полону або зникнення безвісти.

Наявність розпорядження дозволяє військовослужбовцю самостійно визначити перелік осіб та конкретні частки виплат на їхню користь, оскільки за загальним правилом рідні першої черги (дружина/чоловік, діти, батьки) отримують лише 50% нарахованої суми, а решта зберігається за військовослужбовцем і виплачується йому після повернення.

Що НЕ можна посвідчити через командира

Тільки нотаріус посвідчує:

• секретні заповіти;
• спадкові договори;
• довіреності на розпорядження нерухомим майном;
• довіреності на управління та розпорядження корпоративними правами;
• довіреності на управління та розпорядження цінними паперами;
• договори купівлі-продажу, дарування, міни, застави тощо.

👉 Нюанс: ви можете оформити у командира довіреність на іншу особу, яка укладе відповідні договори від вашого імені.

Умови посвідчення

1. Наявність не менше двох свідків (у разі посвідчення заповіту). Вони повинні бути присутніми при зачитуванні тексту та засвідчити документ власними підписами. При цьому свідком не може бути спадкоємець, його близькі родичі або інші посадові особи.

2. Письмова форма та особистий підпис. Документ складається виключно у письмовій формі та підписується заявником власноручно.

У разі коли фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати заповіт чи довіреність, за її дорученням в її присутності та в присутності посадової, службової особи такий документ може підписати інша фізична особа. Про причини, з яких особа, від імені якої посвідчується заповіт чи довіреність, не підписала документ, зазначається у посвідчувальному написі(п. 7 постанови КМУ від 15 червня 1994 року № 419).

3. Документ має бути укладений у двох примірниках. Один видається на руки, інший передається для офіційної реєстрації.

У самому документі має бути зазначено:

• місце і дата складення (підписання);
• повні дані особи, яка посвідчує документ;
• назва військової частини;
• реєстраційний номер у внутрішньому реєстрі;
• підпис і печатка частини.

Процедура

Процедура ініціюється шляхом подання рапорту або усного звернення до командира чи уповноваженої ним особи.

У даному випадку командир фактично виконує функцію нотаріуса:

• роз’яснює права, обов’язки та юридичні наслідки;
• перевіряє відповідність посвідчуваних документів вимогам закону;
• переконується у вільному волевиявленні;
• роз'яснює порядок скасування та складення нового документу;
• за бажанням, допомагає скласти проєкт документу;
• посвідчує заповіти і довіреності на усне прохання (п. 4 постанови КМУ від 15.06.1994 № 419 «Про порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених»).

Документ підписується у присутності командира та мінімум двох свідків (обов'язково у випадку посвідчення заповіту), після чого документ реєструється під окремим порядковим номером у журналі.

На осіб, яким про посвідчення заповіту та довіреності стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, поширюється обов’язок дотримання нотаріальної таємниці. Такий обов’язок поширюється також на свідків та інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці (п. 3 постанови КМУ від 15.06.1994 № 419).

Надалі документ проходить такі етапи:

1. Протягом 5 днів після посвідчення командир надсилає документи до Генерального штабу ЗСУ, Міністерства оборони, відповідного правоохоронного (спеціального) або іншого органу, які забезпечують їх подальшу передачу Міністерству юстиції України або його територіальному органу.

2. Протягом 2 робочих днів після отримання паперів Міністерство юстиції передає їх своєму територіальному органу.

3. Протягом 2 робочих днів територіальний орган Мін’юсту забезпечує передачу документів державному або приватному нотаріусу / нотаріальній конторі.

4. Протягом 3 робочих днів нотаріус зареєструвати відомості про документ (внести відомості до Єдиного реєстру довіреностей або Спадкового реєстру) та забезпечити його подальше зберігання.

5. Після реєстрації Мін’юст інформує військову частину про успішне внесення даних до реєстрів. З цього моменту документ має повну юридичну силу. Оригінал розпорядження долучається до особової справи у ТЦК та СП, а військовослужбовець отримує копію з відповідною відміткою.

❗Важливо, що завірення документів командиром частини не є нотаріальною дією у класичному розумінні, а тому військовим не потрібно платити. Будь-які витрати, пов’язані з реєстрацією оплачує держава.

Безпека пацієнтів під час тривоги. Як медзакладам захистити репутацію у кризових ситуаціях.

Безпека пацієнтів під час тривоги - це виклик, який в нинішніх умовах виходить на перший план, вимагаючи від адміністрації закладу не лише знання законодавчих норм, а й наявності чітких алгоритмів дій.

Стаття 20 Кодексу цивільного захисту визначає обов’язок забезпечити безпеку пацієнта пріоритетом номер один. При цьому в Україні досі немає єдиної норми яка б чітко вказувала як діяти медичним закладам під час повітряної тривоги. Це створює небезпечну ілюзію вибору: продовжувати прийом пацієнта чи негайно його припинити?

Головним завданням є пошук балансу між фізичною безпекою та медичною доцільністю. Важливо розуміти, що негайна зупинка прийому та евакуація не завжди є найкращим рішенням. У випадку, коли пацієнт перебуває в стоматологічному кріслі під анестезією, на операційному столі або під час складної інвазивної процедури, негайне переривання процесу може нести більшу загрозу життю, ніж сама тривога. Тому кожен заклад повинен мати власні сценарії реагування.

На що варто звернути увагу:

По-перше, у кожному закладі / кабінеті / клініці має бути забезпечене належне та своєчасне оповіщення про тривогу. Кожен пацієнт та праціники мають бути повідомлені про загрозу та маршрути руху до укриття.

По-друге, необхідно чітко передбачити винятки, коли надання медичної допомоги не може бути припинене навіть в умовах повітряної тривоги: під час операційних втручань, станів седації чи анастезії, ургентних станів. При цьому, пацієнт має бути заздалегідь поінформований, а його згода зафіксована в інформованій добровільній згоді та/або договорі про надання послуг.

По-третє, увесь алгоритм дій як пацієнтів, так й адміністрації закладу та його працівників має бути чітко закріплений у внутрішніх документах:

• правилах перебування клієнтів у медичному закладі / кабінеті / клініці;
• плані реагування на надзвичайні ситуації або інструкції щодо дій персоналу при надзвичайних ситуаціях;
• правилах внутрішнього розпорядку та/або колективному договорі.

Ми не в силах відвернути загрозу, проте в наших руках створити зрозумілі правила, які допоможуть діяти впевнено навіть у найскладніших умовах.

Голос дитини проти думки батьків: як суди вирішують спори про місце проживання

Питання вирішення місця проживання дитини дуже часто лунає в залах судових засідань. Та зазвичай за голосами дорослих ми забуваємо про тих, хто відчуває цю ситуацію найгостріше.

Згідно з ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. А відповідно до ч. 2 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання. На цьому наголошує і Верховний Суд.

🔹 У справі № 754/1447/23 місце проживання дитини за рішенням суду від 2021 року було визначено з матір’ю. Проте незважаючи на це, батько подав позов до суду з вимогою встановити місцепроживання саме з ним, обгрунтовуючи тим, що з грудня 2020 року дитина фактично проживає з ним, звикла до нової домівки, успішно навчається в школі та має з ним міцний емоційний зв'язок, тоді як мати не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в школі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. Позиція матері кардинально протилежна: дитина утримується батьком протиправно, а її відсутність у житті дитини зумовлена саме діями батька.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили батькові, вважаючи його дії спробою уникнути виконання попереднього рішення суду. Проте Верховний Суд не погодився з таким формальним підходом.

У своєму рішенні Верховний Суд звернувся як до національних (Цивільний кодекс Сімейний кодекс, Закон України «Про охорону дитинства») так і міжнародний джерел (Конвенція ООН про права дитини, рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09), наголосивши на важливості забезпечення найкращих інтересів дитини та сформулювавши ключову позицію: з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Не може бути передбачено шаблонного підходу до розгляду справи за участю дітей: у кожному конкретному випадку суд має підходити розумно та брати до уваги особливості розвитку кожної дитини.

Це й стало підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На сьогодні справа пройшла всі інстанції декілька разів та знову слухається у Верховному Суді. Остаточного рішення досі немає.

🔹 В іншій справі № 645/5180/19 вирішувалось питання місця проживання дитини між батьками, які не перебували у шлюбі. Конфлікт загострився після того, як батько без згоди матері забрав сина з Харкова до Києва, а мати виїхала до Німеччини. Перша інстанція вирішила питання на користь матері, в той час як суд апеляційної інстанції, так само як й Верховний Суд стали на бік батька. Ключовим аргументом такого рішення стало волевиявлення самого хлопчика, якому на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції виповнилося повних 10 років. Він вказав про своє бажання проживати саме з батьком та заперечив щодо проживання разом з матір`ю.

Власне тому, дослідивши думку дитини, всі висновки органів опіки, а також те, що визначення місця проживання з батьком не позбавляє матір права на спілкування та участь у вихованні, касаційну скаргу матері було залишено без задовлення, а рішення постанову апеляційного суду, якою визначено місце проживання дитини з батьком, залишено без змін.

🔹 В ще одній справі № 333/1013/17 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду наголосила,що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд також враховує:

• ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків,
• хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них,
• особисту прихильність дитини до кожного з них,
• вік дитини,
• стан її здоров`я
• особисті якості батьків,
• відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною);
• можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (при цьому перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей!),
• інші обставини, що мають істотне значення.

Суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку доньки, яка зазначала, що вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками попередніх інстанцій, підтвердивши, що за таких обставин визначення місця проживання малолітньої доньки разом з батьком є обгрунтованим та єдиним правильним рішенням.

Кожен випадок – це унікальна життєва історія, яка потребує детального аналізу та індивідуального підходу. Судова практика показує, що вирішальним аргументом при вирішенні місця проживання дитини є не формальні юридичні підстави, а думка та внутрішнє сприйняття самої дитини. Зрештою, жодне рішення не буде по-справжньому ефективним, якщо дитина не почуватиметься щасливою.

Від краси до хірургії: чому всі косметологи повинні стати лікарями хірургами - дерматологами?

Багато хто досі сприймає візит до косметолога як похід на манікюр. Однак варто пам’ятати: будь-які «уколи краси», чистки чи робота з лазером - це втручання в організм. У разі будь-яких ускладнень (набряк,запалення, алергічна реакція), сертифікату про проходження курсів буде замало. Потрібні знання лікаря.

Згідно із законом косметологічні процедури, що передбачають порушення цілісності шкіри належать до медичної практики (пп. 2 п. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановомю КМУ від 02.03.2016 № 285).

📍 Міністерство охорони здоров’я України чітко роз’яснило, що передусім такими процедурами є:

• процедури косметичної корекції вад шкіри;
• визначення її естетичних недоліків;
• використання філерів і ботулотоксину;
• мікроголкова терапія;
• контурна пластика;
• апаратна епіляція;
• хімічний пілінг, фотодинамічна терапія;
• ультрафіолетове випромінювання, лазери;
• кріотерапія тощо.

👉 Спеціальності «Косметологія» в Номенклатурі лікарських спеціальностей МОЗ України немає. Ці процедури може здійснювати лише лікар-хірург-дерматолог.

Різниця між косметологом та лікарем-хірургом-дерматологом полягає у наступному:

1)На відміну від лікаря-хірурга-дерматолога, спеціалізація «фармацевт-косметолог» належить до галузі фармації та не є лікарською.
2)Фармацевт-косметолог є спеціалістом із вищою освітою за спеціальністю «Технології парфумерно-косметичних засобів» або ж пройшов відповідні професійні курси.
Лікар-хірург-дерматолог натомість має вищу освіту за спеціальністю «Медицина», пройшов інтернатуру за фахом «Дерматовенерологія» з подальшою спеціалізацією «Хірургічна дерматологія».
3)Лікар має право працювати з глибокими шарами тканин, проводити ін’єкції, лазерні процедури та складні пілінги. Косметолог-фармацевт може виконувати лише поверхневий догляд: маски, чистки та інші неінвазивні косметологічні процедури.
4)Лікар лікує причину (акне, дерматити). Косметолог-фармацевт лише маскує симптоми косметичними засобами.
5)У косметолога наявний лише сертифікат курсів (в ідеальному варіанті також диплом з ВНЗ). У лікаря - диплом магістра, сертифікат спеціаліста та ліцензія МОЗ.

Згідно з кваліфікаційними характеристиками, затвердженими наказом МОЗ від 29.03.2002 №117 (п. 92) всі інвазивні процедури має право проводити лише фахівець лікар-хірург-дерматолог, який відповідає наступним вимогам:

1. має вищу освіту другого (магістерського) рівня у галузі знань 22 "Охорона здоров'я" за спеціальністю "Медицина";
2. пройшов інтернатуру за фахом "Дерматовенерологія" з подальшою спеціалізацією "Хірургічна дерматологія";
3. має сертифікат лікаря-спеціаліста.

👉 Тільки такий лікар зможе отримати ліцензію МОЗ на заняття медичною практикою.

❗️Тому, якщо ви маєте лише диплом фармацевта чи сертифікат курсів, здійснення інвазивної косметології на законних підставах можливе лише за умови здобуття вищої медичної освіти з подальшим проходженням інтернатури та отриманням профільної спеціалізації. Отримати статус лікаря-хірурга-дерматолога можна виключно на базі закладів вищої медичної освіти та закладів післядипломної освіти, які мають відповідну акредитацію.

Провадження інвазивної косметологічної діяльності без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти тягне за собою юридичну відповідальність:

• Адміністративна відповідальність:

штраф від 17 000 до 34 000 грн з можливістю конфіскації обладнання, препаратів та грошей, отриманих під час такої діяльності (ст. 164 КУпАП).

• Кримінальна відповідальність:

виправні роботи, обмеження волі або позбавлення волі, якщо процедура призвела до ускладнень (ст. 138 КК України).

• Цивільно-правова відповідальність:

відшкодування моральної шкоди та витрат на лікування (ст. 23, ст. 1166,ст. 1195 ЦК України).

Інвазивна косметологія - це не про «послугу краси», це медицина. А отже - зона підвищеної професійної та юридичної відповідальності. Будьте уважними та дотримуйтесь законодавчих норм.

Податок на житло: кому, скільки та коли платити?

Згідно з пп. 266.1.1 ст. 266 Податкового кодексу України, податок на нерухоме майно, що не включає земельні ділянки, є місцевим податком в Україні.

Умова - бути власником житла:

1. квартир площею понад 60 кв. м;
2. будинків площею понад 120 кв. м;
3. інших різних типів житла, в тому числі їх часток, понад 180 кв. метрів.

При цьому, платниками податку на нерухоме майно є як фізичні, так і юридичні особи – власники об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 ПК України).

Якщо майно перебуває у співвласності кількох осіб (пп. 266.1.2 ПК України):

• спільна часткова власність - платником є кожна з цих осіб за належну їй частку;
• спільна сумісна власність, не поділена в натурі - платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
• спільна сумісна власність, поділена в натурі - платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Важливо: обов’язок сплати податку лежить виключно на власнику, якщо ви тільки орендуєте квартиру чи офіс – нічого сплачувати не потрібно.

Скільки коштує 1 м² у 2026 році?

Ставку податку встановлює місцева влада, але вона не може перевищувати 1,5% від мінімальної зарплати станом на 1 січня звітного року.

• У 2026 році ми платимо за звітний 2025 рік.
• Мінімальна зарплата на 01.01.2025 становила 8 000 грн.
• Максимальна ставка за 2025 рік: 120 грн за 1 м².

Для порівняння: у 2027 році (за звітний 2026-й) максимальна ставка зросте до 129,71 грн, оскільки мінімалка на 01.01.2026 становить 8 647 грн.

При цьому, універсальної цифри для всієї України не існує. Місцева рада кожного міста чи громади самостійно вирішує, скільки ви платитимете, і ці ставки можуть відрізнятися навіть у межах різних районів одного міста.

👉 До прикладу, Київською міською радою прийнято рішення від 30.01.2025 №24/10491, яким встановлено податок у розмірі 1,5% розміру мінімальної зарплати за 1 квадратний метр.

Найшвидший спосіб дізнатися точну ставку податку у вашому місті - перевірити офіційні дані на вебсайті ДПС, перейшовши за наступними блоками: «Головна» - «Законодавство» - «Податки, збори, платежі» - «Cтавки місцевих податків та зборів».

Формула розрахунку податку:

Сума податку = (Загальна площа – Пільгова площа) × Ставка за 1 м² × (Місяці володіння / 12)

• Загальна площа: згідно з відомостями в реєстрі.
• Пільгова площа: 60 м² (квартира), 120 м² (будинок) або 180 м² (якщо є декілька об’єктів).
• Ставка: встановлюється вашим органом місцевого самоврядування (але не більше 1,5% від мінімальної зарплати).
• Місяці володіння: якщо ви володіли майном не весь рік, податок нараховується лише за повні місяці, коли об’єкти перебували у вашій власності.

Припустімо, ви власник квартири площею 65 м² у Києві, де діє ставка 1,5%. Розрахунок за 2025 рік виглядатиме так:

Сума податку = (65 м² – 60 м²) × 120 грн/м² = 600 грн на рік.

👉 Окрім того, Державна податкова служба створила зручний безкоштовний інструмент - «Калькулятор обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з фізичних осіб». Він дозволяє швидко перевірити суму онлайн, ввівши лише параметри вашої нерухомості.

«Податок на розкіш»

Якщо ви володієте елітною нерухомістю (згідно п. 266.7.1^-1 ПК України), до основної суми податку додається фіксований платіж у розмірі 25 000 грн на рік за кожен об'єкт, якщо:

• Площа квартири > 300 м².
• Площа будинку > 500 м².

Хто має право не платити податок

Згідно з п. 266.2.2 ПК України не є об’єктом оподаткування:

• об’єкти нерухомості у державній чи комунальній власності;
• об’єкти нерухомості, які розташовані в зонах відчуження;
• будівлі дитячих будинків сімейного типу або гуртожитки;
• нерухомість, непридатна для проживання, у тому числі у зв’язку з аварійним станом;
• нерухомість дітей-сиріт, осіб з інвалідністю, багатодітних сімей;
• тимчасові споруди малого та середнього бізнесу;
• промислові та аграрні будівлі, які не здаються в оренду;
• об’єкти громадських об’єднань осіб з інвалідністю;
• нерухомість релігійних, освітніх, спортивних, санаторно-курортних закладів.
• об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім’ям, у яких виховується п’ять та більше дітей;
• об’єкти незавершеного будівництва.

Окрім того, від сплати податку звільнені:

• власники житла, сумарна площа яких не перевищує встановлених норм;
• власники житла на тимчасово окупованих територіях, у зоні бойових дій;
• власники пошкодженого або зруйнованого житла;
• учасники бойових дій;
• багатодітні сім'ї.

👉 Якщо ви маєте право на пільгу (наприклад, посвідчення УБД), але отримали повідомлення про сплату податку - зверніться до податкової за місцем вашого проживання із заявою та документами для перерахунку (згідно з пп. 266.7.3 ПК України).

Порядок та строки сплати податку

Громадяни (ФОПи).

До 1 липня податкові органи надсилають власникам нерухомості податкові повідомлення-рішення про сплату суми податку разом з детальним розрахунком та платіжними реквізитами:

1. рекомендованим листом - на ваше зареєстроване місце проживання;
2. в Електронний кабінет - у розділі «ЕК для громадян».

Строк сплати – 60 днів!

Однак, перш ніж сплачувати податок, перевірте:

1. чи відповідає площа нерухомості вашим документам на майно;
2. чи застосовано пільги;
3. чи відповідає ставка податку офіційному рішенню вашої місцевої ради;
4. чи правильно визначено період володіння майном;
5. чи правильно вказано частку у власності (якщо майно спільне).

Важливо: платити наперед за власною ініціативою не потрібно! Якщо податкова не надіслала повідомлення у встановлені строки - ви звільняєтеся від будь-якої відповідальності за несвоєчасну сплату податку (п. 266.10.2 ПК України).

Юридичні особи.

Юридичні особи, на відміну від фізичних осіб, самостійно:

1. щороку обчислюють суму податку;
2. щороку до 20 лютого подають податкову декларацію;
3. щоквартально здійснюють оплату податку.

Податок сплачується рівними частками щоквартально:

• за I квартал - до 30 квітня 2026 року;
• за II квартал - до 30 липня 2026 року;
• за III квартал - до 30 жовтня 2026 року;
• за IV квартал - до 30 січня 2027 року.

Якщо ваша компанія набула у власність новостворений об’єкт нерухомості - у вас є 30 календарних днів з дати реєстрації права власності на подання декларації. Податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.

Чи потрібно подавати декларацію, якщо податок дорівнює нулю?

• НІ, якщо майно не є об’єктом оподаткування (згідно з пп. 266.2.2 ПК України).
• ТАК, якщо ви маєте право на пільгу або встановлено нульову ставку (зокрема у разі якщо ви маєте «воєнні» пільги).

Подати декларацію потрібно до ДПС за місцем знаходження об'єкта (об'єктів) нерухомості.

Штрафи за несвоєчасну сплату

Якщо не сплатити податок протягом 60 днів з моменту отримання повідомлення (протягом граничних строків сплати для юридичних осіб), передбачені наступні санкції:

• 5% від суми податку – у разі прострочення до 30 календарних днів (п. 124.1 ПК України);
• 10% від суми податку - у разі прострочення понад 30 календарних днів;
• 120% річної облікової ставки НБУ пені - за кожен день прострочення (п. 129.4 ПК України).

Важливо: ігнорування податку, навіть якщо ви про нього не знали – може стати підставою для звернення податкових органів до суду для примусового стягнення боргу.

ДІЇ МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ ПІД ЧАС ПОВІТРЯНОЇ ТРИВОГИ

І. Обов’язки:

Обов’язки закладу та персоналу:

1. Здійснювати негайне оповіщення працівників і пацієнтів про загрозу або оголошення тривоги.
2. Періодично доводити інформацію до відвідувачів щодо дій у разі загрози повітряної тривоги (гучномовним зв’язком, особисто тощо).
3. Зупинити надання планової медичної допомоги на час дії загрози.
4. Розробити маршрути евакуації до найближчого укриття (власного a6o за договором з іншим суб’єктом господарювання) для персоналу та відвідувачів (пацієнтів). Позначити укриття відповідними покажчиками.
5. Інформувати про заходи безпеки шляхом розміщення правил поведінки та маршрутів евакуації у доступних місцях, у тому числі формі, доступній для осіб з порушеннями зору та слуху.
6. Забезпечити засобами колективного захисту всіх своїх працівників та інших категорій населення, в тому числі і пацієнтів (у стаціонарах).
7. Розробити та затвердити внутрішню документацію, яка визначає порядок дій персоналу та відвідувачів.
8. Призначити осіб, відповідальних за оповіщення, відкриття дверей запасних евакуаційних виходів, забезпечення порядку під час евакуації, збереження майна.
9. Здійснювати навчання працівників щодо дій у надзвичайних ситуаціях та проводити регулярні тренування персоналу за сигналом тривоги.
10. Забезпечити наявність та готовність системи оповіщення на випадок дій за сигналом «Повітряна тривога».
11. Систематично перевіряти справність системи оповіщення, стан шляхів евакуації.
12. Обов’язково дотримуватись норм ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту» під час проектування та будівництва (нового будівництва, капітального ремонту та реконструкції) захисних споруд / споруд подвійного призначення.

Обов’язки пацієнтів та відвідувачів:

1. Ознайомитися з інформацією щодо дій у разі загрози за сигналом «Повітряна тривога» під час перебування у закладі.
2. Дотримуватися правил поведінки, визначених закладом.
3. Не залишати неповнолітніх дітей без нагляду.
4. Уважно стежити за сигналами системи оповіщення та оголошеннями адміністрації закладу;
5. Неухильно виконувати вказівки адміністрації закладу.

ІІ. Алгоритм дій

Загальні правила:

• Негайно сповістити співробітників і пацієнтів про оголошення повітряної тривоги (у тому числі у формах, доступних для осіб з вадами зору та слуху).
• Повідомити місце розташування найближчого укриття та вказати чіткий маршрут руху до нього.
• Переконатися, що відвідувачі (пацієнти) почули або побачили повідомлення, особливо якщо це літні люди або люди із вадами зору та слуху. У разі потреби надати їм необхідну допомогу та організувати супровід в укриття.
• Організувати швидку евакуацію та укриття персоналу, пацієнтів і відвідувачів:

1. осіб, які перебувають у зонах можливих значних руйнувань і не підлягають евакуації у безпечне місце, розмістити у сховищах (герметичних спорудах для захисту від зброї масового ураження та бойових дій протягом ≥48 годин);
2. всіх інших осіб - у протирадіаційних укриттях (негерметичних спорудах для захисту від іонізуючого опромінення та непрямої дії засобів ураження під час воєнних дій протягом ≥48 годин).

! Укриття населення здійснюється виключно в об’єктах фонду захисних споруд цивільного захисту. Використання інших об’єктів і способів не забезпечує належного рівня захисту.

• Під час евакуації не користуватися ліфтами. Спускатися сходами, прямувати визначеними маршрутами евакуації до визначених укриттів.
• Перевірити відсутність людей у приміщеннях після евакуації.
• Примусова евакуація забороняється. У разі відмови пройти в укриття заклад не несе відповідальності за життя і здоров’я відвідувача (пацієнта).
• абезпечити перебування в укритті до оголошення сигналу «Відбій повітряної тривоги», не допускаючи вигнання відвідувачів на вулицю.
• Забезпечити безперервність надання медичної допомоги в межах закладу у випадках перебування пацієнта у критичному стані.
• Після закінчення повітряної тривоги можна повертатися до звичного режиму прийому пацієнтів.

Амбулаторії та приватні кабінети

1. Негайно припинити плановий прийом пацієнтів після сигналу тривоги.
2. Повідомити відвідувачів про необхідність пройти до найближчого укриття.
3. Надати пацієнту чіткий маршрут до сховища.
4. Знеструмити медичне обладнання та вимкнути освітлення за умови відсутності пацієнтів у критичному стані.
5. Зафіксувати факт відмови пацієнта залишити приміщення у письмовій формі.
6. Відновити роботу лише після офіційного відбою повітряної тривоги.

Косметологічні клініки та кабінети

1. Інформувати клієнта до початку прийому про порядок дій під час тривоги.
2. Отримати письмову інформовану згоду на продовження надання допомоги у разі оголошення повітряної тривоги, якщо характер процедури не дозволяє безпечно зупинити процес без шкоди для здоров'я.
3. Відмовити у прийомі, якщо тривога оголошена безпосередньо перед початком процедури.
4. Відмовити у прийомі, якщо клієнт не погоджується з правилами безпеки.
5. У разі оголошення припинити надання послуг, вимкнути живлення пристроїв та пройти до найближчого укриття.

Стоматологічні клініки

1. Інформувати пацієнта до початку прийому про порядок дій під час тривоги.
2. Отримати письмову інформовану згоду на продовження надання допомоги у разі оголошення повітряної тривоги.
3. Завершити поточний етап лікування, який неможливо перервати без ризику завдання шкоди для здоров’я пацієнта.
4. Призупинити введення препаратів для седації та стабілізувати стан пацієнта.
5. Запропонувати пацієнту пройти в укриття та, в разі потреби, надати необхідну допомогу та організувати супровід в укриття.
6. Відмовити у прийомі, якщо тривога оголошена безпосередньо перед початком втручання.
7. Відмовити у прийомі, якщо пацієнт не погоджується з правилами безпеки.

! Відповідно до частини третьої та четвертої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.

Клініко-діагностична допомога

1. Інформувати пацієнта до початку обстеження про порядок дій у разі сигналу повітряної тривоги.
2. Отримати письмову інформовану згоду на продовження або завершення діагностичної процедури у разі оголошення повітряної тривоги.
3. Зупинення обстеження, якщо тривога була оголошена до початку роботи апаратури (МРТ, КТ, рентген) та організувати евакуацію.
4. Завершити розпочату діагностику, якщо сигнал повітряної тривоги пролунав під час процедури.
5. Допомогти пацієнту швидко залишити діагностичне обладнання та супроводити його до найближчого укриття після завершення обстеження.

Хірургія

1. Інформувати пацієнта про порядок дій у разі оголошення повітряної тривоги.
2. Отримати письмову інформовану згоду на продовження оперативного втручання у разі оголошення повітряної тривоги.
3. Завершити проведення операції під час тривоги, якщо втручання вже розпочато.
4. Перенести проведення планової операції, якщо сигнал тривоги пролунав до моменту введення пацієнта в наркоз або стан седації.

Стаціонари

1. Інформувати пацієнтів про оголошення повітряної тривоги (в т.ч. за допомогою системи гучного оповіщення).
2. Роз’яснити пацієнтам можливість пройти до укриття та вказати його точне місцезнаходження і маршрут руху.
3. Організувати евакуацію маломобільних пацієнтів за допомогою персоналу та спеціальних засобів транспортування (крісла колісні, ноші) у разі потреби.
4. Забезпечити безперервний медичний нагляд за пацієнтами у критичних станах (реанімація, інтенсивна терапія, ШВЛ), які не підлягають транспортуванню.
5. Зафіксувати факт інформування пацієнтів про тривогу та рішення щодо відмови від евакуації.
6. Перенести планові процедури та маніпуляції, якщо сигнал тривоги оголошено до їх початку.
7. Здійснювати контроль за порядком в укритті та надавати необхідну психологічну підтримку пацієнтам для запобігання паніці.
8. Після сигналу «Відбій повітряної тривоги» допомогти пацієнтам повернутися на свої місця.

ІІІ. Перелік необхідних внутрішніх документів

• Положення про порядок діяльності закладу / кабінету / клініки у разі оголошення сигналу «Повітряна тривога», в тому числі, план евакуації з позначенням найкоротших шляхів до укриття.
• План реагування на надзвичайні ситуації (у разі наявності 50+ працівників) або Інструкція щодо дій персоналу у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій (якщо менше 50 працівників).

! Інструкція повинна містити відомості про можливі (прогнозовані) надзвичайні ситуації, які можуть виникнути на об’єкті суб’єкта господарювання, сигнали оповіщення про небезпеку, дії персоналу після отримання таких сигналів, маршрути евакуації персоналу в безпечні місця, його укриття у захисних спорудах цивільного захисту, заходи із збереження матеріальних цінностей.

• Правила внутрішнього розпорядку із затвердженими обов’язками працівників щодо евакуації.
• Наказ про призначення відповідальної особи з питань цивільного захисту.
• Журнал інструктажів персоналу щодо дій під час повітряної тривоги.
• Інструкція про заходи пожежної безпеки.
• Форма інформованої добровільної згоди пацієнта на надання медичної допомоги при оголошенні повітряної тривоги.
• Договір про надання послуг (із визначенням умов надання медичної допомоги під час повітряної тривоги).

Увесь механізм та алгоритм дій потрібно прописати у внутрішніх документах закладу (кабінету) самостійно!

* Пам’ятка підготовлена на основі:

1. Кодексу цивільного захисту України (ст. 20, ст. 32, ст. 130),
2. Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (ст. 34),
3. Кодексу законів про працю України (ст. 153),
4. Порядку розроблення планів діяльності єдиної державної системи цивільного захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 р. № 626 (п. 2),
5. Положення про функціональну підсистему медичного захисту населення єдиної державної системи цивільного захисту, затвердженого наказом МОЗ України від 25.03.2023 № 542,
6. Положення про функціональну підсистему забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення єдиної державної системи цивільного захисту, затвердженого наказом МОЗ України від 06.12.2022 року № 2213,
7. Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об’єктів до складу та виключення таких об’єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017р. № 138 (п. 10),
8. Методичних рекомендацій розроблення планів цивільного захисту на особливий період суб'єктами господарювання, затверджені наказом ДСНС України від 19 березня 2024 року №302,
9. Вимог щодо утримання, облаштування та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом МВС від 09.07.2018 № 579,
10. Алгоритму дій за сигналами оповіщення «Увага всім», «Повітряна тривога», затвердженого Протоколом наради силового блоку оперативного штабу Ради оборони Київської області № 8 від 17.08.2022 року,
11. Офіційних роз’яснень ДСНС України (відповідь на запит Адвокатського об'єднання «Doctor Law» від 19.02.2026 р. № 16-4550/161-3),
12. Офіційних роз’яснень МОЗ України (відповідь на запит Адвокатського об'єднання «Doctor Law» від 24.02.2026 р. № 04.1/9205/2-26),
13. Офіційних роз’яснень Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці,
14. Пам’яток ДСНС щодо дій населення за сигналами «Повітряна тривога» та «Закінчення повітряної тривоги».

Медичний бізнес під прицілом БЕБ: чому дроблення бізнесу може стати вашою головною помилкою

Дроблення бізнесу - це штучний поділ великих або середніх прибуткових компаній на кілька окремих суб'єктів (найчастіше ФОП або ФОПи й ТОВ), які працюють на спрощеній системі оподаткування (визначення ДПС). Такий підхід може й дозволить формально залишатися в межах установлених лімітів доходів та уникнути сплати податків, але ставить під загрозу увесь бізнес.

Через такий поділ бізнес:

• уникає обов’язкової реєстрації платником ПДВ;
• сплачує єдиний податок замість податку на прибуток на загальних підставах;
• мінімізує податкове навантаження на фонд оплати праці, маскуючи реальні трудові відносини під цивільно‑правові договори з ФОПами.

Мета проста – максимальна оптимізація податкових платежів. Проте наслідки для власників медичних центрів, стоматологій та косметологічних клінік можуть бути фатальними: від колосальних штрафів до реальних кримінальних проваджень.

Зараз все частіше податкова здійснює перевірки та виявляє масштабні схеми, спрямовані на ухилення від сплати податків. ¯

1. У лютому 2026 року ДПС розкрила схеми ухилення в 10 відомих торговельних мережах (електроніка, одяг, продукти харчування). До схеми було залучено понад 800 підконтрольних ФОПів, а загальна сума недоотриманих державою коштів перевищила 1 млрд гривень. Усі матеріали передані до БЕБ, де наразі тривають досудові розслідування.

Це сигнал усім ринкам, зокрема й медичному: кількість залучених ФОПів не є захистом, а навпаки - стає доказом системності правопорушення.

2. У грудні 2025 року БЕБ викрило власника мережі з понад 100 магазинів у західних регіонах України. Схема базувалася на «дробленні» доходів між підконтрольними ФОПами. Слідство встановило, що замість офіційного працевлаштування персонал оформлювали як ФОПів 2-ї групи, створюючи видимість незалежної підприємницької діяльності, хоча фактично люди виконували роботу як звичайні наймані працівники. У результаті обшуків вилучено «чорну» бухгалтерію, де фіксувалися виплати зарплат у конвертах та контроль лімітів кожного ФОПа. Як наслідок - відкрито провадження за ч. 2 ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків у великих розмірах), а бізнес уже відшкодував державі 10 млн грн збитків.

3. Окрім цього Мінфін вже готує законопроект, що включає в себе, зокрема, посилення відповідальності за «дроблення бізнесу». Проектом Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо імплементації правил протидії практикам ухилення від сплати податків, які мають безпосередній вплив на функціонування внутрішнього ринку Європейського Союзу та України, відповідно до Директиви Ради (ЄС) 2016/1164/ЄС від 12 липня 2016 року» пропонують закріпити поняття «податкове зловживання» (новий підпункт 14.1.174 ПК):

«податкове зловживання – окрема операція (домовленість, дія), комбінована операція або низка операцій (домовленостей, дій), які не відповідають критеріям визнання комбінованої операції, основною ціллю або однією з основних цілей якої (яких) з огляду на всі відповідні факти та обставини є отримання платником податків податкової вигоди у вигляді несплати (неповної сплати) суми податків та/або звільнення від сплати податків або оподаткування, зменшення суми податкових зобов’язань, перенесення (зміну в бік збільшення) строків виникнення та/або сплати податкових зобов’язань або отримання відшкодування або повернення податку, а сама операція (домовленість, дія), комбінована операція або низка операцій (домовленостей, дій) при цьому є штучною (штучними)».

Як наслідок, за податкові зловживання передбачається:

• позбавлення всіх податкових пільг (п. 30.3 ст. 30 ПК);
• застосування ставки податку у розмірі 30% (п. 167.6 ПК);
• втрата статусу спрощенця (п. 293.10 ПК);
• і це все «заднім числом» із можливістю перегляду операцій за останні 7 років (п. 102.1 ПК).

Наразі законопроект ще не подано до Верховної Ради та лише оголошено його публічне обговорення.

Хто контролює та виявляє ознаки дроблення сьогодні?

1) Банківські установи. Як суб’єкти первинного фінансового моніторингу, вони аналізують операції та у разі виявлення підозрілої активності мають право заблокувати рахунки до з'ясування обставин.
2) Державна податкова служба (ДПС). Окремих перевірок на дроблення бізнесу законом не передбачено. Зазвичай ознаки викриваються під час фактичних та документальних перевірок.
3) Бюро економічної безпеки (БЕБ). Вступає в гру, коли справа набуває ознак кримінального правопорушення. БЕБ має право здійснювати досудове розслідування, проводити обшуки, вилучати бухгалтерію та інші документи.

Алгоритм дій контролюючих органів зазвичай виглядає так: спочатку відбувається етап комунікації з відповідним органом, надалі може бути проведена документальна або фактична перевірка, і як крайній захід – настання кримінальної відповідальності за ухилення від сплати оподаткування.

• Законодавство не передбачає окремої відповідальності за «дроблення бізнесу», однак такі дії кваліфікуються за ст. 212 та ст. 212-1 КК України - ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

У 2026 році кримінальний поріг (згідно з приміткою до статті) становить 4 992 000 гривень несплачених податків. Це реальний ризик для бізнесу з оборотом від 23 млн грн, де працює кілька ФОПів.

Як покарання, санкція ст. 212 КК передбачає штраф від 85 000 до 425 000 гривень.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 212 КК, підозрюваний може бути звільнений від кримінальної відповідальності за умови повного розрахунку з бюджетом (сплата податків, штрафів та пені) до моменту притягнення до кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, окрім основного звинувачення, можлива також додаткова кваліфікація за:

• ст. 28 КК — вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією;
• ст. 209 КК — легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.

Інші наслідки для бізнесу:

1. втрата статусу платника єдиного податку;
2. донарахування податків та інших обов’язкових платежів (в тому числі ПДВ);
3. застосування штрафів та пені за весь період ухилення;
4. блокування податкових накладних або зупинка розрахунків;
5. визнання цивільно-правових договорів трудовими із подальшим нарахуванням ПДФО, ЄСВ та штрафів за порушення трудового законодавства;
6. блокування банківських рахунків;
7. ускладнення ведення бізнесу;
8. репутаційні втрати.

Чому це критично для медичних закладів?

Окрім податкових санкцій, медичний бізнес несе додаткові ризики:

• Ризик порушення ліцензійних умов.

Кожен ФОП-лікар повинен мати власну ліцензію на медичну практику. Якщо послуги надаються під брендом клініки, а чеки видає ФОП без відповідної ліцензії – це підстава для застосування штрафу за ст. 164 КупАП.

• Загроза розірвання контракту із НСЗУ.

Штучне дроблення, а також допущення до надання послуг осіб, які не мають ліцензії може бути розцінене як порушення умов співпраці з Національною службою здоров'я. Це призводить до розірвання договорів та обов'язку повернути отримані кошти.

• Відповідальність перед пацієнтом.

Кому пацієнт має пред’явити претензію у разі лікарської помилки? Якщо заклад один, а ФОПів багато, це стає юридичним лабіринтом, який привертає увагу Держпродспоживслужби.

🚩 Типові ознаки «дроблення» бізнесу

Кадрова ідентичність:

• масове оформлення персоналу із штатних працівників ТОВ у ФОП;
• маскування трудових відносин під цивільно-правові договори;
• безоплатне надання обладнаних робочих кабінетів та обладнання;
• відсутність у ФОП реальних комерційних ризиків;
• спільні бухгалтери, представники, працівники тощо.

Фінансово-економічна залежність:

• єдине керівництво бізнесом;
• єдиний та основний клієнт-замовник (ФОП чи ТОВ);
• ланцюгові продажі препаратів між своїми суб'єктами;
• надання послуг (оренди) за цінами нижче собівартості;
• отримання доходу ФОП на межі ліміту;
• контроль усіх грошових потоків однією особою;
• великі перекази між пов’язаними особами.

Інфраструктурна спільність:

• спільна адреса реєстрації;
• фактичне здійснення діяльності в одному приміщенні;
• однакові номери телефонів та email-адреси у реквізитах;
• використання єдиної IP-адреси для банківських операцій та РРО/ПРРО;
• один POS-термінал для всіх суб’єктів;
• єдиний бренд та спільна торгова марка;
• використання одного імені онлайн-ресурсу в соціальних мережах, рекламі;
• спільна рецепція та зона очікування;
• єдиний склад тощо.

Сувора реальність полягає у тому, що сучасні алгоритми ДПС та БЕБ націлені на виявлення реальної суті бізнес-процесів, а не лише на перевірку формальних документів.

✅ Як захистити свій бізнес та мінімізувати ризики

• обмежте кількість ФОПів, що працюють в одному приміщенні;
• укладайте індивідуальні договори оренди робочих місць або кабінетів для кожного лікаря-ФОП;
• розмежуйте матеріальну базу;
• дотримуйтесь суворої ІТ-гігієни шляхом використання різних IP-адрес;
• персоніфікуйте договори з пацієнтами із зазначенням реального надавача послуг, в т.ч. у чеку та інформованій згоді;
• розмежуйте адміністративні функції - кожен ФОП має самостійно відповідати за свою звітність та господарську діяльність;
• використовуйте окремі POS-термінали для кожного підприємця замість спільної каси;
• розділіть складський облік та документуйте закупівлю медичних препаратів кожним суб’єктом під власні потреби;
• ведіть чіткий облік та оформлюйте персонал відповідно до відносин, що реально склалися;
• проводьте періодичний внутрішній податковий аудит;
• підтримуйте самостійну репутацію кожного суб’єкта - кожен підприємець має бути публічно впізнаваним як окремий надавач послуг

💡 Висновок

Дроблення бізнесу сьогодні - це не просто використання кількох ФОПів, а створення штучної структури, що призводить до юридичних наслідків, які часто виходять за межі фінансових штрафів. Якщо ваш бізнес має декілька типових ознак дроблення - ви в зоні ризику. Перевірте свій бізнес вже зараз, поки це не зробила податкова.

Як поєднати статус ФОП та незалежну професійну діяльність

Ви можете бути підприємцем і одночасно здійснювати незалежну професійну діяльність — закон дає на це «зелене світло». Проте свобода дій вимагає точності: важливо чітко розмежовувати ці статуси та коректно реєструватися в контролюючих органах. Будь-яка помилка у відображенні діяльності - це ризик некоректного нарахування ЄСВ, втрати страхового стажу чи штрафів під час перевірок податкової та Пенсійного фонду.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (п. 14.1.226 ПК).

ПКУ визначає незалежну професійну діяльність як участь фізичної особи у:

• науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності;
• діяльності лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців;
• адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
• аудиторів, бухгалтерів, оцінювачів, інженерів, архітекторів;
• осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю;
• інших подібних видів діяльності,

за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем (за винятком випадку, передбаченого п. 65.9 ст. 65 ПКУ) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Юридичні межі суміщення

Закон не обмежує вас у праві займатися іншим бізнесом. Ви можете одночасно бути адвокатом чи арбітражним керуючим і розвивати, наприклад, консалтинговий проєкт чи роздрібну торгівлю як ФОП. Головне правило - такий бізнес має бути відмінним від вашої основної незалежної професійної діяльності.

Окрім того, варто пам’ятати й про специфіку певних професій. Ви можете здійснювати незалежну професійну діяльність лише за відсутності обмежень на зайняття підприємницької діяльності, які встановлені законом. Наприклад, якщо Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дозволяє адвокату бути підприємцем у вільний від практики час, то ст. 3 Закону «Про нотаріат» встановлює на це пряму заборону. Тому перед реєстрацією ФОП переконайтеся, що профільний закон не містить заборони на здійснення підприємницької діяльності.

👉 Якщо обмежень немає, закон вимагає лише одного: коректно стати на облік як платник єдиного внеску з додатковою ознакою та вести роздільний облік доходів і витрат за кожним із напрямків.

Взяття на облік як особи, що провадить незалежну професійну діяльність

Відповідно до ст. 65 ПК України та п. 6.7 розд. VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588:

• фізичні особи – підприємці беруться на облік на підставі відомостей державного реєстратора відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» № 755-IV;
• фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, беруться на облік на підставі заяви, поданої протягом 10 календарних днів після однієї з двох подій:

1. державної реєстрації права на здійснення незалежної професійної діяльності в установленому порядку (наприклад внесення до Єдиного державного реєстру адвокатів України, Реєстру приватних нотаріусів тощо);
2. отримання документа, що підтверджує право на здійснення незалежної професійної діяльності (наприклад свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, кваліфікаційний сертифікат аудитора).

Для взяття на облік до контролюючого органу (податкової) за місцем реєстрації або фактичним місцем проживання (у разі якщо ви внутрішньо переміщена особа згідно з довідкою про взяття на облік) необхідно подати:

• заяву за формою № 5-ОПП (додаток 8 до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588), яка повинна містити:

1. ПІБ особи,
2. реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП),
3. адреса місця проживання та робочого місця,
4. дата початку провадження незалежної професійної діяльності,
5. вид незалежної професійної діяльності,
6. реквізити документа що підтверджує право на діяльність.

• копію документа (свідоцтва, сертифіката, дозволу), що підтверджує право на провадження незалежної професійної діяльності;
• копії паспорта, РНОКПП, місця реєстрації.

Подати документи можна

• особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення);
• в електронній формі, в тому числі через Електронний кабінет (ідентифікатор форми заяви F13141ХХ);
• через уповноважену особу до контролюючого органу.

Взяття на облік здійснюється у день отримання заяви, а довідка про взяття на облік за формою № 34-ОПП надсилається не пізніше наступного робочого дня.

Оновлення відомостей при поєднанні статусу ФОП та незалежної професійної діяльності

Якщо ви вже зареєстровані як фізична особа – підприємець і додатково розпочинаєте незалежну професійну діяльність, ваш статус в облікових базах потребує обов'язкової актуалізації.

Відповідно до абзацу першого п. 7 розд. ІІІ Порядку № 1162 якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується в контролюючому органі як фізична особа – підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Така ознака встановлюється на підставі поданих до податкового органу за місцем проживання (абзац другий п. 7 розд. ІІІ Порядку № 1162):

• заяви за формою № 1-ЄСВ з позначкою «Зміни» згідно з додатком 1 Порядку № 1162(замість нової заяви про взяття на облік). У заяві потрібно вказати на зміну статусу – додати провадження незалежної професійної діяльності до вже існуючого статусу ФОП;
• копії документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності (свідоцтво, сертифікат, витяг з реєстру), або відомості відповідного уповноваженого органу чи реєстру, яким забезпечується реєстрація незалежної професійної діяльності,
• або заяви за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» (додаток 8 до Порядку № 1588) та документів, що підтверджують право на провадження незалежної професійної діяльності поданих відповідно до п.п. 4 п. 6.7 розд. VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588.

Документи потрібно подати протягом 10 календарних днів з дня державної реєстрації незалежної професійної діяльності.

Після обробки документів у вашій картці платника ЄСВ з’явиться спеціальна позначка про ведення незалежної діяльності поруч зі статусом ФОП. Це дозволяє податковій та Пенсійному фонду обліковувати вас як єдиного суб’єкта з двома статусами одночасно.

👉 Якщо надалі ваші дані зміняться (прізвище, місце проживання або вид професійної діяльності), необхідно знову подати заяву № 1-ЄСВ з позначкою «Зміни» та додати до неї завірені копії нових документів, що підтверджують ці оновлення (наприклад, свідоцтво про шлюб або витяг з реєстру).

Ризики та відповідальність

Головний ризик виникає у ситуації, коли особа фактично поєднує два статуси, але не повідомляє про це податкову.

Згідно з нормами Податкового кодексу України, за порушення порядку взяття на облік або невнесення змін до своїх реєстраційних даних передбачена фінансова відповідальність (п.117.1. ПК):

• 340 гривень – за перше порушення;
• 680 гривень – за повторне порушення.

Щоб уникнути штрфів та зайвих запитань від контролюючих органів, достатньо вчасно подати заяву з позначкою «Зміни».

Особливості діяльності та правила оподаткування

Поєднання статусів вимагає від особи суворого дотримання принципу роздільності. Це означає, що доходи та витрати від підприємництва та незалежної професійної діяльності не повинні змішуватися: для кожного напряму ведеться окремий облік та здійснюються самостійні розрахунки з бюджетом.

Сценарій 1: ФОП на загальній системі + незалежна діяльність.

Облік: облік доходів і витрат ведеться за Типовою формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 травня 2021 року № 261, у якій потрібно відображати отримані доходи та понесені протягом року витрати від здійснення обох видів діяльності.

Звітність: подається одна загальна податкова декларація про майновий стан і доходи у строки, встановлені для ФОП — до 1 травня року, що настає за звітним за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 №859.

Сплата податків: податок на доходи фізичних осіб розраховується самостійно та сплачується до бюджету протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку подачі податкової декларації. Доходи, які були отримані самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, до моменту отримання довідки про взяття на облік, оподатковуються за правилами, встановленими ст. 178 Кодексу (18%) без урахування витрат (згідно з роз'ясненнями ДПС ЗІР, категорія 104.04).

Сценарій 2: ФОП на спрощеній системі + незалежна діяльність.

Облік: платник зобов’язаний реєструвати та вести дві окремі книги обліку доходів і витрат.

Звітність: передбачено подання двох різних типів декларацій:

• декларація платника єдиного податку ФОП (за формою, затвердженою наказом МФУ від 19.06.2015 р. № 578) - для відображення доходів від підприємницької діяльності. Подається у строки, визначені для вашої групи ФОП;
• декларація про майновий стан і доходи (за формою, затвердженою наказом ДФС від 02.10.2015 р № 859) - для звітування за незалежну професійну діяльність. Подається щорічно до 1 травня.

Сплата податків: доходи від професійної діяльності завжди оподатковуються за ставкою 18% ПДФО (чистий дохід), оскільки на них не поширюються правила спрощеної системи (гл. 1 розд. XIV ПКУ) та окремо сплачуються податки відповідно до обраної системи оподаткування.

Інші особливості:

• Сплата ЄСВ

Особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність та одночасно перебуває на обліку як ФОП звільняється від сплати за себе єдиного внеску як за особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність, за умови здійснення одного виду діяльності (ДПС).

Відповідно до ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи – підприємці (крім електронних резидентів (е-резидентів) та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

• Банківські рахунки

Згідно з Інструкцією НБУ № 162, для забезпечення прозорості фінансових операцій особа має відкрити окремі поточні рахунки:

1. для підприємницьких операцій (ФОП);
2. для незалежної професійної діяльності;
3. для особистих потреб (не пов'язаних з бізнесом).

Таким чином, кошти, які отримуються фізичною особою від провадження незалежної професійної діяльності та від здійснення господарської діяльності як ФОП, мають надходити на окремі рахунки, відкриті у банку для провадження такої діяльності (ІПК від 03.11.2025 р. № 5856/ІПК/99-00-24-03-03).

Наслідки у разі припинення одного з видів діяльності

Сценарій 1: Закриття ФОП при продовженні незалежної діяльності.

Якщо ви офіційно припиняєте підприємницьку діяльність, але продовжуєте практику як адвокат, нотаріус, аудитор чи інший самозайнятий фахівець:

• Ви залишаєтесь на обліку в податкових органах та Пенсійному фонді як самозайнята особа. Відповідно до абз. 3 п. 7 розд. III Порядку № 1162, зняття з обліку не відбувається.
• З вашої облікової картки видаляється ознака «фізична особа — підприємець», проте статус особи, що провадить незалежну професійну діяльність, зберігається.
• Заяви до податкової за формою 8-ОПП подавати не потрібно.

Сценарій 2: Припинення незалежної діяльності при збереженні статусу ФОП.

Якщо ви вирішили припинити лише незалежну професійну діяльність (наприклад, зупинити адвокатську діяльність), але продовжуєте працювати як ФОП, це розцінюється як зміна облікових даних платника:

·Необхідно звернутися до контролюючого органу за основним місцем обліку із заявою за формою № 5-ОПП з позначкою про зміни.

• До заяви потрібно додати документ, що підтверджує припинення або зупинення діяльності (витяг з відповідного реєстру, наприклад, ЄРАУ), а також довідку за формою № 34-ОПП.
• Підтвердженням припинення незалежної професійної діяльності є відомості (витяг) відповідного реєстру.
• Після оновлення даних у базах ДПС ви продовжуєте обліковуватись виключно як фізична особа — підприємець.

Сценарій 3: Повне зняття з обліку.

Згідно з п.п. 2 п. 11.18 розд. XI Порядку № 1588, фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку у разі:

• припинення або зупинення незалежної професійної діяльності або зміни організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного реєстру чи уповноваженого органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо),
• подання до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою № 8-ОПП.

Якщо фізична особа – підприємець, яка одночасно здійснює незалежну професійну діяльність, припиняє лише незалежну професійну діяльність, та, при цьому, продовжує залишатися на обліку у контролюючих органах як фізична особа – підприємець, то Заява за формою № 8-ОПП не подається (ДПС).

Пільги для батька-одинака зі статусом УБД

Статус та документи

Багатодітна сім’я - сім’я, в якій виховуються троє і більше дітей, в тому числі самостійно батьком-одинаком.

До складу багатодітної сім’ї включаються діти до 18 років, а також діти до 23 років, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти.

Статус багатодітної сім'ї підтверджується посвідченням, що є підставою для застосування пільг. Переглянути порядок отримання посвідчення можна за посиланням - https://guide.diia.gov.ua/view/ustanovlennia-statusu-vydacha-posvidchen-batkam-bahatoditnoi-simi-ta-dytyny-z-bahatoditnoi-simi-d5f11990-617d-40bd-9604-13639d6b781e.

Батько-одинак – статус надається, якщо батько самостійно виховує дитину (дітей) та не перебуває у шлюбі. Окремого посвідчення не видається, права на пільги посвідчуються окремими документами, зокрема, свідоцтвами про народження дітей та свідоцтвом про смерть матері.

Пільги

1. Соціальні виплати для одиноких батьків

Допомога на дітей одинокому батьку у разі смерті одного з батьків надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців (Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»).

Допомога призначається на кожну дитину. Розмір виплат залежить від віку дитини та у 2026 році максимально може становити:

• 2 817 гривні — якщо дитині до 6 років;
• 3 512 гривень — якщо дитині від 6 до 18 років;
• 3 328 гривень — якщо дитині від 18 до 23 років (якщо вона навчається).

Виплати нараховуються щомісяця на банківський рахунок, і їх можна поєднувати з іншими пільгами.

Оформити виплату можна:

• через портал Дія (https://diia.gov.ua/services/dopomoga-na-ditinu-odinokij-materi-abo-batku),
• особисто або шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом) до підрозділу Пенсійного фонду України,
• через ЦНАП.

Документи, що необхідно надати:

1. заява про призначення окремих видів державної соціальної допомоги, за формою згідно з додатком до постанови КМУ № 765;
2. декларація про доходи осіб, які звернулися за призначенням окремих видів державної соціальної допомоги, за формою згідно з додатком до постанови КМУ № 765;
3. довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, Фонді загальнообов’язкового державного соціального страхування тощо;
4. паспорт заявника, ідентифікаційний код;
5. копія свідоцтва про народження дитини;
6. копія свідоцтва про смерть одного з подружжя та довідка про те, що вони не одержують на дітей зазначені пенсії та державну соціальну допомогу;
7. копія довідки закладу освіти у разі навчання дитини за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти;
8. реквізити банківського рахунку.

Кожні шість місяців допомога підлягає перегляду у відповідності до сукупних доходів родини. Для перегляду необхідно знову подавати документи, передбачені п. 1-3 (заява, декларація, довідка про доходи).

Випадки, у яких допомога не може бути призначена, передбачені п. 46 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою КМУ № 1751.

2. Пенсія у разі втрати годувальника

Діти, у яких загинув один з батьків, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника до 18 років та до 23 років у разі навчання (Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).

Розмір пенсії залежить від розміру стажу і заробітку померлого годувальника та призначається у розмірі:

• на одного непрацездатного члена сім’ї – 50% пенсії за віком померлого годувальника;
• на двох та більше непрацездатних членів сім’ї – 100% пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Мінімальний розмір пенсії у зв’язку з втратою годувальника з урахуванням щомісячної державної допомоги не може бути нижчим (п. 1 постанови КМУ від 26.03.2008 №265):

• на двох непрацездатних членів сім’ї ‒ 120% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (3 114 грн);
• на трьох і більше непрацездатних членів сім’ї ‒ 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (3 892,50 грн).

Подати заяву на призначення пенсії по втраті годувальника можна:

• особисто, звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України;
• онлайн: через вебпортал ПФУ або портал Дія.

До заяви потрібно додати документи, передбачені п. 2.3 Постановиправління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1.

3. Звільнення від військової служби та мобілізації

Абзацом 4 ч. 1 ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, мають право на відстрочку.

Згідно з додатком 5 постанови КМУ №560 для отримання відстрочки за цією підставою до ТЦК та СП (або через «Резерв+») необхідно подати такі документи:

• заява із зазначенням підстави (самостійне виховання дитини);
• копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов’язаного;
• копія свідоцтва про смерть матері.

Частиною 12 статті 12 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» вказано, що військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану та які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер -звільняються з військової служби через сімейні обставини.

Для звільнення необхідно звернутися з рапортом до безпосереднього командира/начальника (вимоги до рапорту визначені п. 1 розділу 3 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міноборони від 06.08.2024 року № 531).

У рапорті необхідно вказати (п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом президента від 10.12.2008 №1153/2008):

• підстави звільнення з військової служби (із доданням відповідних підтверджуючих документів: свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про смерть матері);
• думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
• районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Розгляд паперового рапорту здійснюється у строк не більше 14 днів із дня його подання.

4. Знижка на оплату житлово-комунальних послуг

Стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни» гарантує 75-процентну знижку на оплату:

• за користування житлом (квартирна плата);
• за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання;
• вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

👆Пільги надаються в межах 21 кв. м загальної площі житла на кожного члена сім’ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та + 10,5 кв. м на сім’ю.

👉 Наприклад, пільгова площа житла, у якому проживає військовий та 3 дітей становить:

4 × 21 м² = 84 м² + 10,5 м² = 94,5 м² - саме на цю площу діє пільга, решта оплачується повністю.

Фактичну суму пільги розраховують за формулами, затвердженими Постановою КМУ № 409. Пільги на оплату комунальних послуг виплачуються у грошовій формі. Згідно з порядком пільговик сплачує рахунки самостійно, а держава компенсує суму знижки через Пенсійний фонд України.

Для оформлення пільги потрібно звернутися до:

• територіальних органів Пенсійного фонду України, в тому числі за допомогою мобільного додатку ПФУ або через онлайн-портал: https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/InfoSubsidy;
• ЦНАПу.

До заяви (за визначеною формою) потрібно додати скановані копії документів:

• паспорт громадянина України;
• ідентифікаційний код;
• посвідчення учасника бойових дій (УБД);
• реквізити банківського рахунку (IBAN), на який ви хочете отримувати виплати;
• інформація про комунальні послуги (номери особових рахунків та назви організацій-надавачів послуг).

Суму пільги органи Пенсійного фонду України розраховують до 25 числа кожного місяця.

5. Першочергове отримання житла

Першочергове надання жилих приміщень, особам, які потребують поліпшення житлових умов -багатодітним сім’ям, одиноким батькам та особам, які брали участь у бойових операціях по захистута які потребують поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються у першу чергу (ст. 45 Житлового кодексу).

Критерії для визначення осіб, що підпадають під категорію для отримання житла визначені статею 34 ЖК України.

Щоб оформити першочергове житло, потрібно стати на квартирний облік як сім'я, що потребує поліпшення житлових умов, звернувшись до виконкому місцевої ради (або ЦНАП) із:

• заявою,
• довідкою про реєстрацію місця проживання,
• посвідченням багатодітної сім'ї,
• свідоцтвами про народження дітей,
• посвідченням УБД
• іншими документами, що підтверджують право на надання пільг.

Рішення щодо взяття на квартирний облік повинно бути винесене у місячний строк з дня подання громадянином необхідних документів. У разі настання черги, рішення про надання житла ухвалює виконавчий комітет місцевої ради.

Першочергове право на отримання соціального житла - УБД, сім’ї та одинокі матері й батьки, які мають трьох дітеймають право першочергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення (п. 10 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»).

Перелік громадян, що підпадають під категорію для отримання соціального житла визначений ч. 2 ст. 10 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».

Надання житла здійснюється за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування до якого потрібно звернутися із пакетом документів, передбаченим п. 2 Постанови КМУ № 682:

1. Заява про взяття громадянина на облік (із зазначенням відомостей про характеристику житлового приміщення, в якому проживають громадянин, який подає заяву, та члени його сім’ї: загальна та житлова площа квартири/приміщення, кількість кімнат у квартирі, а також документи, що підтверджують право на проживання в житловому приміщенні).
2. Довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім’ї, зареєстрованих у квартирі (будинку).
3. Паспорт заявника та всіх членів його сім’ї (для осіб, які не досягли 14 років, - копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним, з пред’явленням оригіналів таких документів.
4. Копії реєстраційного номера облікової картки платника податків заявника та всіх членів його сім’ї.
5. Копії документів, що підтверджують родинні відносини між членами сім’ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб), з пред’явленням оригіналів.
6. Копії документів, що підтверджують право на надання пільг.
7. Довідки про доходи громадянина, який подає заяву, та членів його сім’ї за попередній рік.
8. Відомості про вартість майна, що перебуває у власності громадянина, який подає заяву, та членів його сім’ї на момент взяття на соціальний квартирний облік (крім майна, що розташоване на територіях активних бойових дій чи окупованих територіях), а також майна, яке пошкоджене або знищене внаслідок бойових дій (в такому разі додається акт комісійного обстеження та/або звіт з технічного обстеження).
9. Копія акта обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири).

Заяву із документами можна подати одним з таких способів:

1. особисто під час відвідування органу місцевого самоврядування або ЦНАПу;
2. через Єдиний державний веб-портал електронних послуг – Портал Дія;
3. рекомендованим листом з повідомленням про вручення (засвідчення справжності підпису здійснюється нотаріально).

Рішення про постановку на облік приймається протягом 30 днів.

Надання соціального житла здійснюється у порядку черговості та за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування. Орган місцевого самоврядування не пізніше ніж протягом 3-х робочих днів з дати виявлення можливості надання соціального житла письмово повідомляє про це громадянинові, що перебуває на обліку і має право на його отримання, із зазначенням переліку документів, які необхідно подати для підтвердження такого права, та строку їх подання:

1. довідка про місце проживання та склад сім’ї, видану не раніше ніж за місяць до дня подання документів;
2. паспорт особи, що перебуває на обліку та всіх членів його сім’ї (для осіб, які не досягли 14 років, - копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним, з пред’явленням оригіналів таких документів.
3. довідка про доходи та довідку про доходи членів своєї сім’ї за попередній рік, отримані ними в грошовій формі з будь-яких джерел як на території України, так і за її межами;
4. відомості про вартість майна, що перебуває у власності;
5. відомості про житло, знищене або пошкоджене внаслідок бойових дій.

Документи подаються до центру надання адміністративних послуг за місцем проживання/перебування.

Орган місцевого самоврядування у разі прийняття рішення про надання соціального житла вручає (надсилає) не пізніше ніж протягом 7 робочих днів повідомлення із зазначенням дати прийняття і номера такого рішення разом із запрошенням укласти договір найму соціального житла не пізніше, ніж протягом 30 календарних днів з дати прийняття відповідного рішення.

6. Пільгові кредити на житло

Відповідно до Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою КМУ № 584 право на отримання кредиту мають сім’ї та одинокі молоді громадяни, які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, зокрема:

• неповна сім’я, в якій мати (батько) віком до 35 років включно має неповнолітніх дітей (дитину).

Кредит відповідно до Положення №584 надається на будівництво (реконструкцію) житла терміном до 30 років та передбачає такі пільгові умови кредитування:

• позичальникові, який має 2 дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 відсотків суми зобов’язань за кредитом;
• позичальникові, який має 3 і більше дітей, погашається 50 відсотків суми зобов’язань за кредитом.

При цьому для отримання кредиту необхідно відповідати таким умовам:

1. перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або мати відповідні документи на право будівництва (реконструкції) індивідуального житла;
2. мати підтвердження своєї платоспроможності;
3. мати можливість внести на особистий рахунок перший внесок у розмірі не менш як 6 відсотків вартості будівництва (реконструкції) житла.

Для отримання кредиту необхідно подати структурному підрозділу регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву документи, передбачені п.18 Положення.

7. Додаткова відпустка

Батькам-одинакам надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 19 Закону України «Про відпустки»).

Батько, який має двох і більше дітей віком до 15 років, має право на отримання в обов’язковому порядку за їхнім бажанням відпустки без збереження заробітної плати – тривалістю до 14 календарних днів щорічно (ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

8. Податкова соціальна пільга

Працівник, який виховує двох та більше дітей до 18 років, має право на базову соціальну пільгу в розрахунку на кожну дитину (пп. 169.1.2 ПКУ). Така пільга надається до закінчення року, в якому дитині виповнилося 18 років.

Скористатися соціальною пільгою можна тільки за одним місцем роботи за умови, що заробітна плата не перевищує 4660 грн (у розрахунку на одну дитину) - у 2026 році.

Одиноким батькам надається підвищена податкова соціальна пільга у розмірі 150% від базової (2496 грн у 2026).

Наприклад, якщо одинокий батько двох неповнолітніх дітей у 2026 році отримує заробітну плату 9000 грн, що менше ніж граничний розмір доходу (9320 грн), то сума ПДФО становитиме: (9000 грн – 2496 грн × 2) × 18% = 721.44 грн.

Для отримання пільги потрібно подати роботодавцю визначений перелік документів (згідно Порядку, затвердженого постановою КМУ від 29.12.2010 №1227):

• заяву;
• копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей);
• копію рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування (якщо із заявою звертається опікун або піклувальник);
• копію свідоцтва про шлюб та свідоцтва про смерть (якщо із заявою звертається вдова або вдівець);
• копію паспорта.

👉 Додатково:

Переглянути інші пільги, які надаються УБД і порядок їх отримання можна за посиланням - https://eveteran.gov.ua/benefits?&status_id=1.

Факсиміле в договорі: коли підпис не дорівнює захисту

Факсиміле - це більше, ніж просто штамп. Це механічне відтворення вашого підпису, яке підтверджує вашу волю та згоду на юридичну відповідальність.

Зручно? Так.

Чи безпечно? Не завжди.

Ключова вразливість факсиміле - неможливість довести реальну згоду в момент підписання. Якщо підпис не ідентифікує вашу волю - документ втрачає свою юридичну силу, а угода автоматично стає недійсною. Відтак, використання аналога підпису є правомірним лише у випадках, прямо передбачених законом, і за умови неухильного дотримання встановлених вимог.

Згідно зі статтею 207 ЦК України, факсиміле є законним лише за двох умов:

1. використання прямо дозволено законом або іншими актами цивільного законодавства;
2. сторони уклали письмову згоду, у якій зафіксували зразки аналога їхніх власноручних підписів або іншим чином врегулювали порядок його застосування.

Аналогічно врегульовує питання й стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII.

✅ Документи, де факсиміле дозволяється використовувати:

• договори (угоди), інші правочини (за умови наявності письмової домовленості);
• товарні та видаткові накладні, ТТН;
• акти приймання-передачі товарів, наданих послуг / виконаних робіт;
• первинні документи (які не належать до категорії банківських, фінансових).

Особливості застосування у первинній документації:

Первинні документи є фундаментом бухгалтерського обліку, тому будь-який сумнів у їхній юридичній силі автоматично ставить під удар всю фінансову звітність компанії.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях й обов’язково повинні містити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тож, згідно з роз’ясненнями ДПС, використання факсиміле при оформленні первинних документів допускається, але лише у порядку, встановленому законом, та за умови відсутності прямої заборони на підписання конкретних категорій документів.

🚫 Документи, де факсиміле заборонено використовувати за будь-яких умов:

• податкова звітність (пункт 48.5 Податкового кодексу України);
• фінансова звітність (абз. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»);
• податкові накладні (Узагальнююча податкова консультація з питань застосування факсиміле при складанні первинних документів, документів бухгалтерської та податкової звітності, затверджена наказом Державної податкової служби України від 22.11.2012 №1047);
• банківські розрахункові документи (Інструкція про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затверджена постановою НБУ від 25.09.2018 №103, Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджена постановою правління Національного банку України від 29.07.2022 №163);
• касові документи (Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою НБУ від 29.12.2017 №148);
• процесуальні судові документи (ч. 2 ст. 162 ГПК України, ч. 2 ст. 175 ЦПК України, постанова ВС у справі № 320/42973/23);
• векселі (ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні»);
• трудові книжки (Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58);
• організаційно-розпорядчі, фінансові, бухгалтерські документи підприємства, в т.ч. авансовий звіт (п. 12 глави 8 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мін’юсту від 18.06.2015 №1000/5);
• інші документи, для яких обов’язковим є особистий підпис (доручення, розписки, тощо).

Умови правомірності застосування факсиміле

• наявність прямої норми закону або положення актів цивільного законодавства, що допускають або не забороняють його використання;
• письмова згода сторін із зразками відповідного аналога власноручних підписів (таку домовленість не обов’язково оформлювати окремим документом, достатньо навіть передбачити пункт в основному договорі та обов’язково підписати його власноруч) або іншим чином врегульований сторонами порядок застосування факсиміле;

❗ Без належно оформленої письмової згоди документи з факсимільним підписом можуть бути визнані недійсними.

• прописаний механізм встановлення достовірності документа, підписаного з використанням факсиміле:

1. внутрішнє положення / інструкція / регламент, що встановлює порядок виготовлення, обліку, зберігання, використання та знищення факсиміле, перелік документів для його застосування, а також процедури контролю за цільовим використанням та інвентаризації;
2. наказ про визначення осіб, уповноважених використовувати факсиміле, і відповідальних за його збереження. Такі особи повинні бути ознайомлені з правилами під підпис.

❗Важливо: використання факсиміле не означає передачу права підпису.

Факсиміле є особистим інструментом власника підпису та не може передаватися іншим особам. У разі делегування повноважень уповноважена особа має підписувати документи власним підписом (власноручним або електронним) чи факсиміле свого підпису. Надання права користуватися відтворенням підпису іншої особи є неправомірним.

Що каже судова практика?

🔹 Постанова КГС ВС від 15.01.2025 у справі № 909/291/23.

Для застосування факсимільного підпису, зокрема, для вчинення господарських операцій необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього (особистого власноручного підпису) та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства.

У даній справі розглядалось, серед іншого, питання щодо дійсності актів приймання виконаних підрядних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за Договором, що були підписані за допомогою факсиміле без попередньої письмової на це згоди сторін. Тож Суд дійшов висновку, що аргументи боржника стосовно фальсифікації документів є обґрунтованими.

🔹 Постанова КГС ВС від 07.03.2023 у справі № 904/1252/22.

Під час розгляду спору виникло питання щодо дійсності актів наданих послуг, на яких замість власноручного підпису стояв відтиск факсиміле. Відповідач заперечував факт підписання цих документів, стверджуючи, що письмової згоди щодо використання факсиміле на первинних документах досягнуто не було, а окрема угода не укладалася.

За таких обставин суд констатував, що наявність факсимільного відтворення підпису на таких актах, без попереднього погодження, суперечить вимогам частини третьої статті 207 ЦК України.

🔹 Постанова КАС ВС від 08.02.2023 у справі № 160/11874/22.

Позивач звернувся до суду з позовною вимогою визнати протиправною відмову у наданні інформації на запит та зобов’язати відповідача надати цю інформацію. Однак суд першої інстанції (та апеляція) повернули позовну заяву. Причиною стало використання факсиміле (кольорової роздруківки підпису), що не підтверджує реальну волю позивача на захист прав, а тому не визнається підписом уповноваженої особи.

Верховний Суд погодився з цим рішенням. Суд зазначив, що КАС України не передбачено випадків, коли допускається подання позовних заяв із факсимільним підписом, як і не передбачено інших способів звернення до суду, окрім особистого звернення заявника та підписання заяви уповноваженою особою, а тому подання відповідних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису певної особи, який є фактично штампом із зображенням певного підпису фізичної особи, не відповідає вимогам КАС України та не може бути доказом волевиявлення певної особи на підписання документа. Власне, тому ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного адміністративного суду було залишено без змін.

Ризики неправильного використання факсиміле

Недотримання правил використання аналога підпису тягне за собою серйозні наслідки для бізнесу:

• визнання договорів недійсними;
• розірвання контрактів;
• призначення додаткових податкових перевірок.

💡 Логіка проста: невизнання підпису = недійсність документа = анулювання угоди. А далі - відшкодування збитків.

Рекомендації та висновки

На практиці факсиміле досить часто використовують у договорах та інших актах. Однак сама поширеність не робить його автоматично законним. Ключова умова - чітко зафіксована письмова домовленість сторін про застосування такого способу підписання. Без неї ризики визнання документа недійсним значно зростають.

Не менш важливе внутрішнє врегулювання. На підприємстві доцільно затвердити окремий наказ та розробити інструкцію або регламент, які визначатимуть порядок виготовлення, зберігання й використання факсиміле, а також коло відповідальних осіб. Відсутність чітких правил - це потенційна загроза спору.

Зважаючи на сувору судову практику, краще взагалі уникати факсиміле у важливих документах, особливо тих, що стосуються значних грошових сум. Це вбереже вас від зайвих ризиків та спорів.

Якщо ви отримали документ із факсимільним підписом - одразу перевірте правомірність його використання та наявність відповідної письмової угоди. Якщо документ є критично важливим - наполягайте на власноручному підписі.

✅ У разі будь-яких сумнівів щодо підписання документа доцільно звернутися за консультацією до спеціаліста.

Алгоритм дій у разі отримання позитивного рішення Комісії про компенсацію зруйнованого житла

Після затвердження рішення Комісії про надання компенсації міською радою / начальником військової адміністрації (залежно від того, у складі якого органу діяла Комісія та за чиїм рішенням вона утворена):

• видається житловий сертифікат

або

• здійснюється виплата на відбудову на поточний рахунок отримувача компенсації із спеціальним режимом використання.

***

Компенсація за зруйновані приватні будинки може надаватися за вибором (згідно з обраним способом при подання заяві) шляхом:

1. надання грошових коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок отримувача компенсації із спеціальним режимом використання для фінансування самостійного будівництва будинку садибного типу, садового або дачного будинку.
2. надання житлового сертифіката на придбання нового житла (ст. 8 Закону № 2923-IX).

Залежно від обраного способу компенсації порядок подальших дій є різним.

У будь-якому разі важливо: після затвердження міською радою / начальником військової адміністрації рішення Комісії про надання компенсації і до дати нотаріального посвідчення договору про придбання житла з використанням житлового сертифіката (у разі отримання компенсації у формі житлового сертифіката) / до моменту проведення виплати компенсації (у разі отримання компенсації грошовими коштами) необхідно припинити право власності на знищений об’єкт нерухомого майна (п. 13 Постанови № 600).

Подальші дії у разі отримання житлового сертифіката:

Крок 1. Вибір житла та звернення про фінансування.

Строк дії житлового сертифікату 5 років.

Протягом цього строку після вибору житла потрібно подати до виконавця програми (АТ “Укрпошта”) звернення про фінансування придбання житла у розмірі, визначеному в житловому сертифікаті, за вибором:

• через нотаріуса,
• ЦНАП,
• органи соціального захисту населення,
• засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (за посиланням - https://diia.gov.ua/services/broniuvannia-koshtiv-za-zhytlovym-sertyfikatom).

У разі наявності в одного з отримувачів компенсації кількох житлових сертифікатів можна подати одне звернення про фінансування придбання житла на загальну суму компенсації, визначену в усіх сертифікатах. Звернення про фінансування придбання житла може бути також подано двома або більше отримувачами компенсації, яким належать різні житлові сертифікати на загальну суму компенсації, визначену в них.

У зверненні про фінансування придбання житла потрібно зазначити такі відомості:

1. відомості щодо житлового сертифіката/сертифікатів (номер та дата, сума компенсації);
2. інформація щодо засобів зв’язку з отримувачем компенсації (номер телефону, поштова адреса, електронна адреса);
3. відомості про отримувача компенсації, який подає звернення: прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності).

Підтвердження можливості фінансування придбання житла з використанням житлового сертифіката є дійсним протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення. На цей час грошові кошти в розмірі компенсації, що визначені у відповідному житловому сертифікаті резервуються.

Якщо після спливу цього строку отримувач компенсації не здійснив подальших дій, вважається, що звернення про фінансування придбання житла відкликано.

Крок 2. Проведення оцінки вартості нерухомого майна у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Таку оцінку можна зробити безкоштовно на сайті Фонду держмайна України або залучити сертифікованого оцінювача (якщо розрахована онлайн вартість майна є суперечливою або значно відрізняється від ринкової вартості).

Звіт про оцінку майна потрібно долучити до договору про купівлю житла.

У разі коли вартість житла, фінансування придбання (інвестування/фінансування будівництва) якого здійснюється з використанням житлового сертифіката, є вищою за грошову суму, зазначену в житловому сертифікаті, оплата різниці здійснюється отримувачем компенсації самостійно за власний рахунок та/або за рахунок залучення кредитних коштів.

Крок 3. Укладення договору та перерахування коштів.

Договір про придбання житла з використанням житлового сертифіката підлягає нотаріальному посвідченню. Засвідчити угоду купівлі-продажу за житловий сертифікат можуть виключно ті нотаріуси, які підключились до електронного кабінету в Реєстрі пошкодженого та знищеного майна (перевірити це можна за посиланням).

У разі коли договір про придбання житла стосується об’єкта, що буде споруджений в майбутньому, або інвестування/фінансування його будівництва, нотаріус перевіряє:

• наявність порушених проти замовника справ про банкрутство;
• відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;
• відсутність факту перебування замовника будівництва у стані припинення шляхом ліквідації;
• наявність у замовника будівництва права на виконання будівельних робіт щодо відповідного об’єкта.

Після внесення нотаріусом відповідних відомостей до Реєстру пошкодженого та знищеного майна кошти, заброньовані за житловим сертифікатом, перераховуються на рахунок продавця житла протягом п’яти робочих днів.

Подальші дії у разі отримання компенсації грошовими коштами:

Крок 1. Отримання першого траншу (50%).

Компенсація виплачується двома траншами по 50%. Перші 50% перераховуються після затвердження рішення Комісії та за наявності:

• державної реєстрації припинення права власності на знищений об’єкт, а також наявності
• документів в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, що надають право на виконання будівельних робіт (зокрема кошторисної документації, розробленої відповідно до вимог кошторисних норм України “Настанови з визначення вартості будівництва” із врахуванням коштів на покриття додаткових витрат, пов’язаних з інфляційними процесами та за етапами відповідно до платежів, передбачених пунктом 26 цього Порядку).

Компенсація надається її отримувачам через АТ “Ощадбанк”, який в установленому порядку не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня отримання грошових коштів від Мінрозвитку перераховує їх на спеціальні рахунки отримувачів компенсації, відкриті в банках. Банк в установленому порядку не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня отримання грошових коштів зараховує їх на спеціальні рахунки. Банк може випускати пластикові платіжні картки. При цьому із спеціального рахунка забороняється зняття готівки.

У разі коли кошторисна вартість будівництва перевищує затверджену суму компенсації, різниця вартості може бути передбачена за рахунок інших джерел фінансування.

Компенсація за знищений індивідуальний житловий будинок для фінансування будівництва будинку має цільове призначення та надається для:

• придбання будівельної продукції з метою виконання будівельних робіт самостійно отримувачем компенсації (згідно з Переліком груп товарів будівельної продукції, що можуть бути придбані отримувачем за кошти компенсації, визначеним у додатку 7)

або

• шляхом замовлення виконання відповідних послуг та робіт:

Здійснювати видаткові операцій із спеціальних рахунків з використанням платіжних карток на території України можна виключно на користь визначених суб’єктів господарювання, відомості щодо яких зазначені у переліку згідно з додатком 7 (за комбінацією MerchantID + AcquirerID і за такими кодами категорії діяльності суб’єкта господарювання (Merchant Category Code):

1520 - генеральні підрядники - житлове та торгове будівництво;

1711 - генеральні підрядники з вентиляції, теплопостачання та водопроводу;

1731 - підрядники з електрики;

1740 - ізоляція, мозаїка, штукатурні роботи, кам’яна кладка, облицювання плиткою, кахлем;

1750 - підрядники теслярських робіт;

1761 - покрівельні роботи, зовнішня обшивка стін, обробка листового металу;

1771 - підрядники бетонних робіт;

5065 - електричні частини та обладнання;

5074 - обладнання для водопроводу та опалювальної системи;

5198 - лакофарбова продукція та супроводжуючі товари;

5211 - лісо- та будівельні матеріали;

5200 - товари для дому;

5231 - роздрібний продаж скла, фарб та шпалер;

5713 - покриття для підлоги;

8911 - архітектурні, інжинірингові та геодезичні послуги.

У разі виявлення Комісією факту нецільового використання грошових коштів отримувач має повернути їх у повному обсязі.

Крок 2. Використання коштів і проміжна верифікація.

Перший транш потрібно використати на придбання будівельних матеріалів та/або оплату будівельних робіт не пізніше 18 місяців з дня зарахування коштів на спеціальний рахунок.

Після використання не менше 90% першого траншу отримувач компенсації зобов’язаний подати повідомлення про можливість проведення проміжної верифікації цільового використання коштів компенсації одним із способів:

• засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), з урахуванням його технічної можливості;
• в паперовій формі через адміністратора центру надання адміністративних послуг, посадову особу органу соціального захисту населення або нотаріуса.

Протягом 10 робочих днів з дати отримання повідомлення про можливість проведення проміжної верифікації Комісія, утворена за місцем здійснення будівництва (уповноважені за рішенням такої Комісії члени Комісії) здійснює перевірку цільового використання коштів шляхом візуального огляду місця здійснення будівництва.

За результатами перевірки Комісія приймає рішення щодо виплати залишку коштів і складає акт (за формою згідно з додатком 8), який вноситься до Реєстру пошкодженого та знищеного майна разом із:

• фото місця здійснення будівництва та/або придбаної будівельної продукції;
• копії чеків на придбання продукції або за наявності виписка банку із спеціального рахунка;
• копії актів виконаних робіт/наданих послуг, пов’язаних із створенням об’єкта будівництва (у випадку замовлення виконання відповідних послуг та робіт).

Крок 3. Отримання другого траншу та завершення будівництва.

Після проведення проміжної верифікації та складання відповідного акта виплачується другий транш у розмірі 50%.

Не пізніше 30 робочих днів з дня завершення будівництва будинку необхідно подати повідомлення про завершення будівництва (через Дію або ЦНАП) за результатом якого Комісієюза місцем здійснення будівництва проводиться кінцева верифікація.

Результати кінцевої верифікації та висновок про цільове використання компенсації фіксуються в акті верифікації (форма визначена додатком 8), який вноситься до Реєстру пошкодженого та знищеного майна разом з результатами фотофіксації.

Технічна інвентаризація та прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта здійснюються відповідно до Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 488, та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461.

Відповідальність військовослужбовця за самовільне залишення частини

В умовах воєнного стану за вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовця може бути притягнуто до дисциплінарної або кримінальної відповідальності. Адміністративна відповідальність (ст. 172-11 КУпАП) застосовується лише в мирний час.

Визначальним фактором у кваліфікації правопорушення є термін відсутності:

• до 3 діб – дисциплінарна відповідальність. Як зазначається, на практиці це накладення дисциплінарного стягнення у вигляді «догани» або «суворої догани».
• понад 3 доби – кримінальна відповідальність за ст. 407 КК України.

При цьому, якщо СЗЧ було вчинено в бойовій обстановці, кримінальна відповідальність настає незалежно від часу відсутності.

В умовах воєнного стану застосовується частина 5 ст. 407 КК України:

«Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.»

Впродовж останніх років стаття 407 КК України та інші пов’язані з цим статті зазнали декілька змін:

• Закон № 2839-IX від 13.12.2022:

Частина 5 ст. 407 була викладена в новій редакції, за якою відповідальність наставала незалежно від строку в 3 доби:

"5. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці".

• Закон № 3233-IX від 13.07.2023:

Частину 5 ст. 407 викладено в редакції, в якій вона була до змін 13.12.2022 р., та є по сьогодні:

"5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану".

• Закон № 3902-IX від 20.08.2024 (набрав чинності 7 вересня 2024 року):

Законом було прийнято рішення доповнити статтю 401 Кримінального кодексу України частиною п’ятою такого змісту:

"5. Особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби".

Фактично, кожен військовослужбовець, який вчинив СЗЧ вперше та виявив бажання повернутися до служби, може бути звільнений від відповідальності.

Умови:

1. кримінально каране порушення вчинено вперше (епізоди, в яких військовослужбовець раніше залишав військову службу на 1-2 дні не беруться до уваги; лише якщо він вчинив СЗЧ на понад 3 дні);
2. звернутися із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби
3. отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини.

Це можна зробити навіть під час розгляду справи у суді.

Після цього, у разі прийняття рішення про закриття кримінального провадження, суд зобов’язує:

• військову частину (командира) невідкладно поновити військовослужбовця на військовій службі;
• військовослужбовця не пізніше 72 годин прибути до військової частини для продовження проходження військової служби (згідно з пп. 1 п. 7^-2 глави XII Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу»).

👉 Приклад 1. Постанова Касаційного кримінального суду від 31 липня 2025 року у справі № 183/12595/23 (провадження № 51-5705км24).

Верховний Суд роз’яснив, що військовослужбовець, який уперше вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини) під час дії воєнного стану, може бути звільнений від кримінальної відповідальності. Це можливо за умови, що він добровільно звернувся до суду з відповідним клопотанням і отримав письмову згоду командира на подальше проходження служби у військовій частині.

Відповідно до обставин справи військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, в умовах воєнного стану самовільно, без поважних причин залишив військову частину в Дніпропетровській області та проводив час за місцем проживання. Суди попередніх інстанцій визнали військовослужбовця винуватим та засудили за ч. 5 ст. 407 КК.

Засуджений, котрий, будучи військовослужбовцем, під час дії воєнного стану вчинив злочин, визначений у ч. 5 ст. 407 КК, звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 цього Кодексу.

За результатами розгляду справи (зважаючи на те, що була наявна згода командира та заява командира військової частини з проханням направити особу до цієї частини для проходження військової служби), ВС рішення судів попередніх інстанцій скасував, військовослужбовця звільнив від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.

👉 Приклад 2. Ухвала Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2026 року у справі №682/960/24.

Згідно з обставинами справи військовослужбовець 28 жовтня 2023 року самовільно залишив розташування військової частини в Хмельницькій області. Поза службою він перебував майже п'ять місяців, доки 24 березня 2024 року не був виявлений працівниками військової служби правопорядку ЗСУ, за місцем свого проживання.

Суд першої інстанції визнав військовослужбовця винним за ч. 5 ст. 407 КК України та призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Під час судового розгляду військовий не встиг отримати письмову згоду від військового командування на повернення до строю.

Вже під час перегляду справи в апеляційному суді захист надав письмову згоду командира на проходження військової служби.

Зважаючи на це суд дійшов висновку, що у цьому провадженні наявна сукупність умов для звільнення особи від кримінальної відповідальності, визначених ч. 5 ст. 401 КК України:

• ОСОБА вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.407 КК України,
• раніше до кримінальної відповідальності не притягувався,
• виявив бажання проходити військову службу у військовій частині,
• наявна письмова згода від командира.

Тому військовослужбовця було звільнено від кримінальної відповідальності, а справу закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України (позиція узгоджується з практикою Верховного Суду - постанови від 20 травня 2025 року в справі № 203/1612/22, від 31 липня 2025 року в справі № 183/12595/23).

👉 Приклад 3. Ухвала Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у справі №759/12473/24.

Відповідно до обставин справи військовослужбовець за призовом під час мобілізації 1 жовтня 2023 року самовільно залишив територію військової частини у м. Києві. Він проводив час на власний розсуд до 23 квітня 2024 року, коли був затриманий у порядку ст. 208 КПК України.

Святошинський районний суд м. Києва 19 серпня 2024 року призначив військовослужбовцю покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, однак за скаргою захисника в апеляції рішення було скасоване, а військовослужбовця було звільнено від кримінальної відповідальності.

Покарання за СЗЧ

Частина 5 статті 407 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Натомість частина 4 статті 408 КК України (дезертирство) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Різниця між самовільним залишенням військової частини та дезертирством доволі незначна та полягає лише в суб’єктивному намірі військовослужбовця ухилитися від служби назавжди (дезертирство) чи на певний час з наміром повернутися (СЗЧ) – постанова ВС від 30.01.2024 у справі № 336/5209/22. Доказування наміру покладається на сторону обвинувачення, якщо їй не вдасться такі дії перетворюються на СЗЧ.

Для мобілізованих та контрактників єдині правила відповідальності: терміни та санкції за СЗЧ в умовах воєнного стану є ідентичними для обох категорій. Крайній термін відсутності – три доби, мінімальне покарання – п’ять років ув’язнення.

У зв’язку зі змінами, що відбулися (згідно із законом № 2839-IX) військовослужбовці, які вчинили правопорушення після 13 грудня 2022 року не можуть розраховувати ні на заміну покарання у вигляді позбавлення волі на більш мʼяке, ні на звільнення від відбування покарання з випробуванням (у зв’язку зі змінами до статей 69, 75 КК України).

Тому наразі мінімальним покаранням за самовільне залишення військової частини є позбавлення волі строком 5 років.

👉 Приклад. Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року у справі № 753/10341/24.

Відповідно до обставин справи військовослужбовець, призваний за мобілізацією, мав прибути до нової військової частини в м. Києві 21 грудня 2023 року після переведення з іншої області. Проте він не з’явився вчасно до місця дислокації підрозділу, затримавшись всього на 9 днів.

Незважаючи на те, що під час судового засідання обвинувачений повністю визнав свою провину та щиро розкаявся, суд всерівно визнав військовослужбовця винним за ч. 5 ст. 407 КК України та призначив мінімальне покарання — 5 років позбавлення волі.

Разом з тим, Кримінальним кодексом України передбачається можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби у лавах ЗСУ.

Відповідно до частини 2 статті 81-1 КК України (кодекс доповнено статтею згідно із Законом № 3687-IX від 08.05.2024), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений:

• виявив бажання проходити військову службу за контрактом;
• відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21^-5 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу"

Як зазначають різні адвокати, найбільше шансів закрити справу саме на стадії досудового розслідування до оголошення підозри чи вручення обвинувального акту. Оскільки при розгляді справи судом конкретні обставини та підстави, що спонукали до СЗЧ не враховуються, а застосовується лише чітко передбачене Кримінальним кодексом покарання. Натомість до цього моменту варто зв’язатися з командиром, налагодити спілкування, з’ясувати причини СЗЧ та врегулювати все самостійно.

Строки давності притягнення до відповідальності

За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, винний може бути притягнутим до відповідальності впродовж 10 років з моменту вчинення злочину відповідно до ст. 12, ст. 49 КК України.

Наслідки для військовослужбовця

Особи, які самовільно залишили військову частину під час дії воєнного стану, позбавляються додаткової винагороди (зокрема 30 тис. грн, 100 тис. грн) за той місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини, включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира.

За фактом скоєного правопорушення (СЗЧ на понад 3 дні) правоохоронці вносять відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Відповідно до цього факту військова частина:

• виключає військовослужбовця зі списку особового складу;
• звільняє його з посади;
• призупиняє виплату грошового забезпечення;
• призупиняє здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії.

Припиняється дія пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців. На цей час члени сім’ї такої особи не можуть користуватися відповідними пільгами, гарантіями і компенсаціями, якими вони користувалися раніше.

Алгоритм дій для повернення до військової частини

(роз’яснення від Міноборони)

1. Якщо СЗЧ триває не більше 3 діб:

• кримінальна відповідальність не передбачена;
• військовий повинен повернутися до частини, яку залишив;
• після повернення йому відновлюється виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення.

2. Якщо військовослужбовець знаходився у СЗЧ більше 3 діб:

1. правоохоронні органи за фактом скоєння правопорушення вносять відомості до ЄРДР;
2. після цього військовий особисто у письмовій формі звертається до командира (начальника) військової частини (установи) для отримання письмової згоди на подальше проходження служби;
3. маючи таку згоду, військовослужбовець надає прокурору, органу досудового розслідування (ДБР або Нацполіції), суду клопотання про намір повернутися на службу та додає письмову згоду командира;
4. після цього матеріали для звільнення такого військовослужбовця від кримінальної відповідальності направляються до суду, який ухвалює відповідне рішення;
5. військовослужбовець надає командиру рішення суду та повертається на службу.

Із 18 грудня 2024 року з’явилась можливість подавати такий рапорт в електронному вигляді через застосунок Армія+. Такий рапорт автоматично надійде на розгляд до Головного управління ВСП ЗСУ.

Після підтвердження в Армія+ військовий має 24 години, щоб прибути у відповідний орган управління ВСП, отримати там припис та відбути до резервної частини.

3. Якщо СЗЧ було вчинене повторно або військовослужбовець не бажає повернутись на службу:

1. правоохоронні органи вносять відомості до ЄРДР;
2. після затримання такому військовослужбовцю обирають запобіжний захід;
3. стосовно нього направляється до суду обвинувальний акт;
4. суд виносить вирок (за вчинення СЗЧ передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 10 років).

Повноваження ОВА щодо організації роботи медичних закладів під час повітряної тривоги

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації здійснюють керівництво у сфері цивільного захисту та охорони здоров'я на відповідній території (п. 20); встановлюють режим роботи підприємств комунального господарства, побутового обслуговування, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад (п. 39).

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу цивільного захисту суб’єктами забезпечення цивільного захисту є центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання, громадські організації.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» повноваження обласної та/або районної ради здійснюють відповідні обласні та районні військові адміністрації; комунальні підприємства, установи та організації, засновані на базі майна спільної власності територіальних громад району або області, підпорядковуються відповідній військовій адміністрації.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів місцевих рад належать такі власні повноваження:

• підготовка, подання на затвердження, організація виконання та реалізація місцевих програм у сфері цивільного захисту (підпункт 1 пункту а частини першої);
• виконання вимог законодавства щодо визначення потреби, створення, використання, утримання, реконструкції та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту територіальної громади, здійснення контролю за станом утримання таких споруд та готовності їх до використання за призначенням та підтримкою в належному технічному стані (підпункт 10 пункту а частини першої),
• розроблення, забезпечення та виконання визначених законодавством планів у сфері цивільного захисту (підпункт 2 пункту б частини першої);
• утворення субланок ланок територіальних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту, затвердження положення про них, керівництво їх діяльністю та забезпечення виконання ними завдань у сфері цивільного захисту (підпункт 3 пункту б частини першої);
• виконання на відповідній території передбачених законодавством заходів щодо радіаційного, хімічного, біологічного, медичного захисту населення та інженерного захисту територій від наслідків надзвичайних ситуацій (підпункт 4 пункту б частини першої);
• створення за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та підтримання у постійній готовності місцевої автоматизованої системи централізованого оповіщення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, здійснення її модернізації та забезпечення функціонування (підпункт 6 пункту б частини першої);
• забезпечення відповідно до вимог законодавства навчання з питань цивільного захисту посадових осіб, працівників органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання комунальної форми власності з числа керівного складу та фахівців, діяльність яких пов'язана з організацією та здійсненням заходів цивільного захисту; організація навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, формування планів проведення і облік проведених спеціальних об'єктових навчань та тренувань з питань цивільного захисту на відповідній території (підпункт 7 пункту б частини першої);
• здійснення у межах, визначених законом, інших повноважень у сфері цивільного захисту на відповідній території (підпункт 8 пункту б частини першої).

Відповідно до п. 8 ч. 7 ст. 15Закону України «Про правовий режим воєнного стану» начальник військової адміністрації видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад).

• Повноваження стосовно перевірки укриттів.

Згідно з ч. 15-18 ст. 32 Кодексу цивільного захисту контроль за станом готовності об’єктів фонду захисних споруд до використання за призначенням шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень здійснюється ДСНС та її територіальними органами разом з міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування з дотриманням таких вимог.

За результатами здійснення комплексних, контрольних та позапланових обстежень об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту уповноважені особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальних органів (у разі їх утворення) складають та в останній день заходу вручають (надсилають) балансоутримувачам акт обстеження.

Балансоутримувачі зобов’язані забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальних органів (у разі їх утворення) для здійснення відповідних обстежень.

З метою перевірки працездатності окремих систем життєзабезпечення об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, їх загальної готовності до використання за призначенням балансоутримувачами щокварталу проводяться періодичні огляди із складанням акта довільної форми, що реєструється у спеціальному журналі. Періодичні огляди також проводяться після надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, що можуть негативно вплинути на технічний стан об’єкта фонду захисних споруд цивільного захисту.

У період дії воєнного стану військовими адміністраціями відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлюється порядок використання за призначенням об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що визначає особливості використання об’єктів усіх форм власності для укриття населення.

Зазначений порядок повинен передбачати вимоги щодо приведення будівель, споруд чи їх окремих частин у готовність до використання за призначенням відповідно до встановлених законодавством вимог щодо утримання та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, а також забезпечення цілодобового безперешкодного доступу до них населення за відповідними сигналами цивільного захисту.

З урахуванням вимог цього порядку центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання та інші юридичні особи встановлюють порядок використання населенням (працівниками) об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що належать до сфери їх управління або перебувають у їх власності.

Відповідальність за порушення вимог щодо утримання у готовності до використання за призначенням та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту несуть власники, користувачі об’єктів та юридичні особи, на балансі яких вони перебувають, відповідно до закону.

Київська область

Штаб оборони Київської області розробив Алгоритм дій населення, яке перебуває вдома та на роботі під час сигналу повітряної тривоги. Про це йдеться у Протоколі наради силового блоку оперативного штабу Ради оборони Київської області №8 від 17.08.2022 року.

Алгоритм не називає окремо медичні заклади, однак він формалізує вимоги до поведінки персоналу та відвідувачів установ щодо дій у разі оголошення повітряної тривоги.

Перевіркою стану укриттів у Києві займається комісія з організації перевірки фонду захисних споруд цивільного захисту. Так, наприклад, розпорядженням Київської міської військової адміністрації від 03 червня 2023 року № 326 «Про додаткові заходи щодо забезпечення належного стану утримання та експлуатації фонду захисних споруд цивільного захисту міста Києва» було прийнято рішення створити комісію, яка б під своїм головуванням разом із залученням інших органів та осіб (начальників районних управлінь Головного управління Національної поліції у м. Києві, начальників районних управлінь Головного управління ДСНС України у м. Києві, Департаменту муніципальної безпеки виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради), провела перевірки об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту міста Києва, розташованих на території відповідного району.

Окрім того, перевірка стану укриттів досить часто здійснюється моніторинговою групою Представництва Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Тернопільська область

Згідно з повідомленням, відповідно до рішення ради оборони Тернопільської області від 5 липня 2022 року № 69 усі підприємства, установи та організації, розташовані на території Тернопільської області, зобов’язані припинити роботу та вжити всі необхідні заходи безпеки громадян під час оголошення сигналу«Повітряна тривога».

У Тернополі діє робоча група (створена відповідно до розпорядження міського голови від 14.08.2023 № 179 «Про створення робочих груп для проведення перевірок об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту Тернопільської міської територіальної громади»), яка перевіряє об’єкти фонду захисних споруд цивільного захисту Тернопільської міської територіальної громади. До її складу входять працівники міської ради, представники служби надзвичайних ситуацій та поліції, які під час кожної перевірки надають рекомендації балансоутримувачам щодо стану укриттів.

Нещодавно представництво Уповноваженого ВРУ з прав людини в Тернопільській області також провело моніторинг найпростішого укриття Тернопільської обласної дитячої клінічної лікарні. За результатами обстеження фахівці надали висновок щодо укриття та підготовлено звіт з рекомендаціями щодо усунення виявлених в ході моніторингу порушень.

Висновок.

Аналіз норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» свідчить, що обласні військові адміністрації наділені достатньо широкими повноваженнями у сфері цивільного захисту та організації роботи закладів в умовах воєнного стану.

Водночас у відкритих джерелах (офіційні сайти ОВА, оприлюднені розпорядження, протоколи) відсутні окремі спеціалізовані нормативні акти, які б врегульовували порядок організації роботи медичних закладів під час повітряної тривоги.